Творчi особливостi пєси Життя це сон Кальдерона

Кальдерон не розглядає долю героя як безглуздо визначену, вiн
схильний убачати строгу закономiрну обумовленiсть у логiцi буття людини
вже не в реально-побутовому свiтi, а в системi макрокосму. Письменник
вiдкидає iдею абсолютноï залежностi особистостi вiд контексту
буття. Теза про людину драматична в п'єсi Кальдерона. Iдея
позаособистiсноï зумовленостi буття людини у Кальдерона тяжiє
до морально-фiлософськоï позицiï знаменитого ренесансного
мислителя Л. Б. Альбертi, що замислювався над всесиллям фортуни й шукав
ïй протидiï у внутрiшньому свiтi особистостi.
Логiчна струнка архiтектонiка драми заснована на зiставленнi двох
контрастних, принципово несхожих варiантах життєвоï
позицiï Сехисмундо (вiдповiдно в другому й третьому актах).
ïхнє спiввiдношення програмне, автор явно вiддає
перевагу продуманим дiям Сехисмундо, який пiзнав iстину життя й
вiдкидає iпостась принца нерозумного. Лiтературознавцi часто
зазначають, що автор засуджує бунт, емоцiйний протест як
справедливу вiдплату за беззаконня й засiб впливати на дiйснiсть. За
Кальдероном, який бачив головне завдання твору в тому, щоб художньо
втiлити програму становлення зразкового монарха, ефект Сехисмундо
руйнiвний: вiн згубно впливає на долi пiдданих (Росаури,
вихователя) i близьких (батька). Епiзод випробування принца владою
дозволяє зрозумiти глибину моральноï вiдповiдальностi, яку
автор покладає на владну особу. Постановка проблеми державностi в
п'єсi сполучає монархiзм (наприклад, епiзод покарання
солдата) з войовничим демократизмом. Такими є епiзоди народного
повстання, введення яких вказує на те, що держава не має
споконвiчноï недоторканностi божественного iнституту й має
потребу в удосконаленнi; переваги державного дiяча полягають, на думку
Кальдерона, в смиренностi iндивiдуалiстичних афектiв i пристрастей,
вiдмовi вiд згубного для навколишнiх деспотизму. У Кальдерона
подвоєння основноï драматичноï ситуацiï значиме: у
бароковому свiтосприйманнi драматурга найвищою цiннiстю є iпостась
людини державноï, яка одержала моральну перемогу над собою.
Життя це сон припускає здатнiсть людини осмислити своï
особистi вимоги в контекстi свiтового й державного буття й визнати
ïх мiзернiсть, навiть стосовно любовi до Росаури. У контекстi твору
Кальдерона доцiльно говорити про особливостi барокового оптимiзму,
оскiльки в драматурга проблема iндивiдуума державноï особи ;
включає екзистенцiальну й космiчну проекцiï: принц
виконує своï державнi справи цiною свiдомоï вiдмови вiд
якихось аспектiв свого iндивiдуального розвитку.
Самовiдданiсть героя Кальдерона в епiзодi вибору нареченоï або
ситуацiï пiзнання сенсу життя, вiдступу перед рiшучим протестом
межує iз чимось неприродним, але виявляє переваги
Сехисмундо. Письменник, навiть визнаючи абсолютну невiдворотнiсть долi,
мужньо виступає проти слiпого проживання обставин. Усвiдомлюючи
безплiднiсть i, можливо, безглуздiсть протесту героя (демонстрацiя
неможливостi протистояти силам долi в сценi бунту принца), Кальдерон
проповiдує не покiрнiсть долi, а внутрiшнiй опiр. Це начебто
парадоксальне рiшення несе глибокий гуманiстичний змiст, сповнений у
розумiннi людськоï природи драматичноï величi.
Уявлення про владаря-фiлософа як носiя мудростi й, отже, носiя
вищоï моральноï свiдомостi Кальдерон мiг успадкувати вiд
Вiдродження. Переосмислюючи ренесансний погляд про те, що правитель-
фiлософ виражає волю небес, Кальдерон ставить релiгiйно-
фiлософський догмат життя це сон на службу державному дiячевi.
Багатозначнiсть ця свiдчить, що дане положення втiлює не стiльки
релiгiйну благодать, яка заперечує життя як божевiлля й помилку,
скiльки атрибут морально-фiлософського бачення свiту, хоча б уже тому,
що. не змушує принца замкнутися в релiгiйному спогляданнi, а
виступає як вихiдний пункт реальних активних зусиль особистостi.
Життєва фiлософiя принца є елементом самоформування
особистостi. Освоюючи морально-фiлософськi (життя це сон) аспекти
повсякденностi, трагiчно-оптимiстична драма Кальдерона виявляє iдейно-
естетичну близькiсть у вiдчуттi закономiрноï обумовленостi долi
людини контекстом ïï буття, у проповiдi активностi особистостi
всупереч драматичнiй логiцi життєвих обставин, у пронизаному
бароковим гуманiзмом трактуваннi природи особистостi, що сполучає
з визнанням величi людини вiдомий скепсис щодо можливостей повноцiнного
розвитку ïï природи. Однак представлений жанр Кальдерона
уникає прямоï викривальностi або безпосереднiх соцiально-
полiтичних оцiнок сучасностi в зображеннi становлення iдеального
державного дiяча, автор вловлює й запам'ятовує проблеми
особистостi й суспiльства, наприклад, у протирiччi iндивiдуального
розвитку й вимог суспiльного органiзму з його наслiдками, що
розчаровують. Особлива актуальнiсть драми Кальдерона обумовлена тим, що,
перебуваючи в центрi теолого-фiлософських суперечок свого часу i
втiлюючи iдею позаособистiсноï обумовленостi долi людини в системi
макрокосму, драматург замислюється над кардинальними принципами,
що керують суспiльною поведiнкою людини, i не обмежується при
цьому релiгiйними нормами, доктриною покiрностi й смиренностi, а
закликає до внутрiшнього опору обставинам навiть у ситуацiï
фатальноï приреченостi. Кальдерон письменник, що представляє
в цiлому рiзнi пласти бароко низького демократичною й релiгiйного
свiтського, з властивою iспанському бароко напруженiстю й максималiзмом
моральних вимог до духовного свiту сучасника (Життя це сон).