Духовний мир людини. Обережи моєï душi

Духовний мир людини. Вiн глибокий, багатогранний, не пiзнаний до кiнця.
Чим вiн бiльше багатий, тим цiкавiше людина, тим содержательнее й
прекраснiше його життя. На стражi нашоï духовностi, нашоï
щиросердечноï чистоти коштують вiчнi обережи, про якi народ
говорить: це загальнолюдськi цiнностi. Мамина колискова, молитва Боговi,
батькiвське благословення — це далеко не повний перелiк тих
скарбiв, якi очищають i облагороджують нашу душу, оберiгають
ïï вiд скверни й прагматизму, користолюбства,
невiрностi… Тiльки сiм'я — як вiчне зерно на безсмертному
полi життя — так спiвав незабутнiй Назарий Яремчук. Дiйсно, все
найважливiше в життi пов'язане iз сiм'єю. Вiдчуття захищеностi,
щиросердечного комфорту, упевненостi, спокою — все це дає
нам сiм'я
Пригадується роман И. Багряного Тигролови, у якому так чудово
зображена сiм'я украïнцiв, якi зi столiття в столiття жили за
законами своєï нацiональноï етики, високо цiнували
заповiдi своïх предкiв. У цiй сiм'ï панував культ любовi до
ближнього. Мiж родителями й дiтьми iснувала повна гармонiя у
взаєминах i поглядах на життя. Герой роману Григорiй
Багатогрiшний, котрий силомiць обставин потрапив у те благословенне
украïнське село на далекосхiднiй землi, вiдчув себе сином Сирка й
Сирчихи й братом ïхнiх дiтей — Григорiя й Наталки Ця сiм'я
вилiкувала змученим, стомленим, роздертим жорстоким тоталiтарним режимом
душу Григорiя Багатогрiшного, повернула йому вiру в людей, у добро, у
справедливiсть, у щасливе майбутнє … Оберегом нашоï
духовностi є й материнська любов. Як зворушливо розповiв про
неï поет-пiсняр А. Малишко у своïй безсмертнiй Пiснi про
рушнике, що сьогоднi називають народною. Ненька, рiдна ненька.
Ïï любов, ïï благословення оберiгає душу
дитини вiд скверни, застерiгає вiд необдуманих учинкiв, учить
творити добро на землi, щоб воно верталося до кожного любов'ю людей i
життєвим благополуччям. У романi Олеся Гончара Собор є
прекраснi слова, сказанi мудрим учителем: Собори душ своïх
бережiть. Собори душ!...
Цей заклик примушує кожного з нас задуматися над питанням: Моя
душа — це храм або купа цегли?. Роман Собор вiдкриває нам
глибоку життєву мудрiсть: всi вчинки (i бiльш i незначнi)
народжуються в душеи, благословляються в ïï соборi. Треба
керуватися у всiх дiях i вчинках вiчним покажчиком — святинями
собору своєï душi, що повинна поклонятися споконвiчним
людським цiнностям — духовним оберегам.