Аналiз п'єси Розбiйники Шиллера

Дiяльнiсть Шиллера проходила в Нiмеччинi, розквiт його творчостi довiвся
на 1790-i рр. Умер у Веймаре. Шиллер був людиноюою, що своєю
творчiстю позначив переддень романтизму. Його основна творчiсть —
це дiяльнiсть як драматурга. Розбiйники (в 18 рокiв), Пiдступництво й
любов, драми iсторичного характеру, не дуже часто звертається до
iсторiï Нiмеччини, але до європейськоï, свiтовий.
Орлеанская дiва (Жанна Д'арк), Марiя Стюарт (iсторiя Англiï), Дон
Карлос (Iспанiя), Вiльгельм Телль (нацiональний символ Швейцарiï
— вiльний стрiлець).
Зрiла драма — центральна тема волi, iдея нацiонального звiльнення
(Жанна Д'арк), зiткнення двох характерiв Марiя Стюарт — характер
розважливоï Єлизавети й стихiйного характеру Марiï
Стюарт. З нiмецькою iсторiєю зв'язана драма для читання
Валленштейн. Драма Дмитро самозванець пов'язана з росiйською
iсторiєю (тiльки начерки цього добутку). Слава Шиллера була
величезноï до 30-х р. 19 столiття. Вiн переконаний i прагнув
переконати читача в тiм, що у свiтi дуже чiтко прокреслена границя мiж
добром i злом. Стилiстика: бiльшi монологи героïв, захопленi,
створенi для декламацiï.
Марiя Стюарт — Шиллер умiв створювати жiночi характери й не
боявся ставити ïх у центрi. Ця п'єса, у якiй 2 головних
жiночi ролi — двi королеви. Марiя Стюарт — французька
принцеса, ïï батько шотландський король, ïï
наставник поет, вона освiчена, гарна собою, чарiвна, притягальна, ревна
католичка, але була замужем два рази. У Шотландiï вiдбуваючись
звади — вiддiлення вiд Англiï, боротьба католикiв з
англiканською церквою. Ïï втягують у змови, що сприяють
смертi одного iз чоловiкiв. У цей час на престолi в Англiï
запанувала Єлизавета Тюдор (королева-девстенница).
Жiнка-полiтик, надiлена державним розумом, дiлова, розважлива, схильна
до iнтриг. НА престол вона прав не мала. Ïï батько Генрiх 8
послав ïï матiр на плаху, пiсля цього Єлизавета
вважалася незаконнорожденно. Поле Генрiха 8 синiв не залишилося й на
престол зiйшла Марiя Кривава. Вона вiдправляє Єлизавету у
в'язницю, але пiсля смертi Марiï, Єлизавета стала королевою.
Вона розумiла, що якщо вона вийде замiж, те все перейде чоловiковi й
вона втратить самостiйнiсть, тому вона стала королевою-незайманою. Для
Шиллера його драма — це зiткнення двох пiдходiв життя: природне
прагнення людини до волi й самовираження (Марiя некорислива,
нечестолюбна, жiнка, створена для любовi, самокритична, вiдкритаi,
ïï слуги залишаються з нею до кiнця, тому що люблять
ïï). Для Марiï сама яскрава сцена — зустрiч iз
Єлизаветою. Єлизавета розумна, вона розглядає Марiю як
погрозу благополуччю краïни. Вона залишається жiнкою й
розумiє, що в неï немає того, чим володiє Марiя.
Вона ïй по-женски заздрить. У нiй живе таємне жiноче
суперництво
Зустрiч двох королев представляє вступ: Марiï дозволено
спуститися в сад, провiвши роки в ув'язненнi, вона рада як дитя.
Мрiє королева тiльки про те, щоб Єлизавета ïï
випустила, ïй потрiбна воля. А Єлизавета розмовляє з
нею свисока, вона жадає, щоб Марiя у всьому ïй пiдкорялася,
визнала всi прiоритети. А в противному випадку Єлизавета готова на
все. Коли Єлизавета виходить за рамки етики розмови, Марiя
виходить iз себе. Єлизавета дорiкає Марiю в тiм, що вона
грiшна, Марiя приходить у лють i викриває лицемiрство королеви.
Виплеск правди, воля для неï важнне чим майбутнє . Уже
залишившись одна, розумiючи що звiльнення не буде, горда тим, що так
принизила Єлизавету. Єлизавета вирiшує, що буде в
безпецi тiльки пiсля смертi Марiï. Вона починає пiдготовляти
своïх лордiв, щоб вони винесли рiшення про стратi Марiï. Сцена
прощання Марiï Стюарт iз тими, хто неï супроводжує.
Королева до останнього моменту спокiйна й з бiльшим достоïнством
приймає смерть
Дiя вiдбувається в сучасноï авторовi п'єси Нiмеччини.
Подiï розвертаються протягом двох рокiв. Драмi поданий епiграф
— слова Гiппократа: Чого не зцiляють лiкiв, зцiляє
залiзо; чого йе зцiляє залiзо, зцiляє вогонь.
В основi сюжету лежить сiмейна трагедiя. У родовому замку баронiв фон
Моор живуть батько, молодший син — Франц i вихованка графа,
наречена старшого сина, Амалия фон Эдельрейх. Зав'язкою служить лист,
отримане нiбито Францем, у якому повествуется про безпутне життя
минаючий курс наук в унiверситетi в Лейпцизi Карла фон Моора, старшого
сина графа. Засмучений поганими новинами, старий фон Моор пiд тиском
дозволяє Францу написати лист Карловi й повiдомити йому, що,
розгнiваний поводженням свого старшого сина, вiн, граф, позбавляє
його спадщини й свого батькiвського благословення
У цей час у Лейпцизi, у корчмi, де збираються звичайно студенти
Лейпцiгського унiверситету, Карл фон Моор чекає вiдповiдi на свiй
лист до батька, у якому вiн щиросердно кається у своєму
розпусному життi й обiцяє надалi займатися справою
Приходить лист вiд Франца — Карл у розпачi. Його друзi обговорюють
у корчмi речення Шпигельберга зiбрати зграю розбiйникiв, оселитися в
богемских лiсах i вiдбирати в багатих подорожан грошi, а потiм пускати
ïх воборот.
Бєдним студентам ця думка здається привабливоï, але
ïм потрiбний отаман, i хоча сам Шпигельберг розраховував на цю
посаду, все единогласно вибирають Карла фон Моора. Сподiваючись, що
кров i смерть змусять його забути колишнє життя, батька,
наречену, Карл дає клятву вiрностi своïм розбiйникам, а тi, у
свою чергу, присягають йому Тепер, коли Францу фон Моору вдалося вигнати
свого старшого брата з люблячого серця батька, вiн намагається
очорнити його й в очах його нареченоï, Амалии. Зокрема, вiн
повiдомляє ïй, що брильянтовий перстень, подарований нею
Карловi перед розлукою в стан вiрностi, той вiддав розпусницi, коли йому
нема чим було заплатити за любовнi втiхи. Вiн малює перед Амалией
портрет хворого жебрака в лахмiттях, з рота якого разить смертоносною
нудотою,- такий ïï улюблений Карл тепер.
Але Амалия вiдмовляється вiрити Францу й проганяє його ладь
У головi Франца фон Моора дозрiв план, що нарештi допоможе йому
здiйснити свою мрiю, стати єдиним власником спадщини графiв фон
Моор. Для цього вiн пiдмовляє побiчного сина одного мiсцевого
дворянина, Германа, переодягтися й, з'явившись до старого Моору,
повiдомити, що вiн був свiдком смертi Карла, що брав участь у боï
пiд Прагою. Серце хворого графа навряд чи витримає ця жахлива
звiстка. За це Франц обiцяє Германовi повернути йому Амалию фон
Эдельрейх, що нiколи в нього вiдбив Карл фон Моор.
Так всi й вiдбувається. До старого Моору й Амалии є
переодягнений Герман. Вiн розповiдає про смертi Карла. Граф фон
Моор винить себе в смертi свого старшого сина, вiн вiдкидається на
подушки, i його серце, здається, зупиняється. Франц
радується довгоочiкуванiй смертi батька
Тим часом у богемских лiсах розбiйничає Карл фон Моор. Вiн смiв i
часто грає зi смертю, тому що втратив iнтерес до життя. Свою
частку видобутку вiн вiддає сиротам. Вiн карає богатих, що
грабують простих людей, дотримуючись принципу: Моє ремесло
— вiдплата, помста — мiй промисел.
А в родовому замку фон Моор править Франц. Вiн досяг своєï
мети, але задоволення не почуває: Амалия як i ранiше
вiдмовляється стати його дружиною. Герман, що зрозумiв, що Франц
обдурив його, вiдкриває фрейлiнi фон Эдельрейх страшну
таємницю — Карл Моор живий i старий фон Моор теж.
Карл зi своєю зграєю попадає в оточення богемских
драгун, але ïм вдається вирватися з нього цiною втрати всього
одного розбiйника, богемские ж солдати втратили бiля трьохсот чоловiк
У загiн фон Моора проситься чеський дворянин, що втратив весь свiй стан,
а також кохану, що кличуть Амалия. Iсторiя парубка сколихнула в душi
Карла, колишнi спогади, i вiн вирiшує вести свою зграю у
Франконию. Пiд iншим iм'ям вiн проникає у свiй родовий замок. Вiн
зустрiчає свою Амалию й переконується, що вона вiрна
загиблому Карловi.
Нiхто не довiдається старшого сина графа, лише Франц угадує
в дст старшого брата, але нiкому не говорить про своï здогади.
Молодший фон Моор змушує свого старого дворецького Данiеля дати
клятву, що той уб'є графа, що приïхав. По шраму на руцi
дворецький довiдається в графi фон Бр'анде Карла, той не має
сил брехати своєму старому слузi, що виховав його, але тепер вiн
повинен квапитися назавжди покинути замок. Перед зникненням вiн
вирiшує все-таки побачити Амалию, попрощатися снею.
Карл вертається до своïх розбiйникiв, ранком вони покинуть цi
мiсця, а поки бродить по лiсi й у темрявi раптом чує голос i
бачить вежу. Це Герман прийшов нишком, щоб нагодувати в'язня, замкненого
тут. Карл зриває замки з вежi й звiльняє старого, що зсох як
кiстяк. Цим в'язнем виявляється старий фон Моор, що, до свого
нещастя, не вмер тодi вiд звiстки, принесеноï Германом, але коли
вiн отямився в трунi, то син його Франц таємно вiд людей заточив
його в цю вежу, прирiкаючи на холод, голод i самiтнiсть. Карл,
вислухавши iсторiю свого батька, не в силах бiльше терпiти й, незважаючи
на родиннi узи, якi зв'язують його iз Францем, наказує своïм
розбiйникам увiрватися в замок, схопити брата й доставити йому живцем.
Нiч. Старий камердинер Данiель прощається iз замком, де вiн провiв
все своє життя. Вбiгає Франц фон Моор у халатi зi свiчею в
руцi. Вiн не може заспокоïтися, йому приснився сон про Страшний
суд, на якому його за грiхи вiдправляють впреисподнюю.
Одержавши вiд пастора пiдтвердження, що самими тяжкими грiхами людини
є братовбивство й батьковбивство, Франц лякається й
розумiє, що душi його не уникнути пекла На замок нападають
розбiйники на чолi зi Швейцером, посланi Карлом, вони пiдпалюють замок,
але схопити Франца ïм не вдається. У страху вiн сам повiсився
шнурком вiд капелюха
члени, ЩоВиконали наказ, зграï вертаються в лiс бiля замка, де
ïх чекає Карл, так i не впiзнаний власним батьком. З ними
приходить Амалия, що кидається до розбiйника Моору, обiймає
його й називає своïм нареченим. Тодi в жаху старий Моор
довiдається в проводирi цих бандитiв, злодiïв i вбивць свого
улюбленого старшого сина Карла — i вмирає. Але Амалия готова
простити свого коханого й почати життя з ним спочатку. Але
ïхньоï любовi заважає клятва вiрностi, дана Моором
своïм розбiйникам. Зрозумiвши, що щастя неможливо, Амалия молить
тiльки про одному — про смертi. Карл заколює ïï.
Розбiйник Моор випив свою чашу до дна, вiн зрозумiв, що вдачi за
допомогою злодiянь не виправиш, що життя його кiнчене, вiн вирiшує
здатися в руки правосуддя. Ще по дорозi в замок Моор вiн розмовляв з
бiдняком, у якого бiльша сiм'я, тепер Карл iде до нього, щоб той, здавши
знаменитого розбiйника владi, одержав за його голову тисячу
луïдорiв