Балада Iвiковi журавлi

Василь Андрiйович Жуковський — чудовий росiйський поет, одним з
перших вiтчизняних лiрикiв став розвивати у своïй творчостi жанр
балади. Мабуть, за життя Жуковський-балладнiк користувався бiльшою
популярнiстю, нiж лiрик. Його балади — це своєрiдний
“театр пристрастей”, в якому всi емоцiï i пристрастi
доведенi до межi, вчинки героïв непередбачуванi, а ïхнi
почуття мiнливi. “Iвiковi журавлi” — переклад балади
Шiллера. В основу ïï покладено легенда , згiдно з якою
мандрiвний давньогрецький спiвак Iвiк, що жив у VI столiттi до
нашоï ери в Пiвденнiй Iталiï, був убитий розбiйниками по
дорозi на загальгрецький свято — змагання. За переказами, вбивство
було розкрито завдяки появi свiдкiв — журавлiв. Для легенди, яка
дiйшла до нас, характерна iдея невiдворотного вiдплати. Шиллер ввiв
новий мотив — вбивця мимоволi видає себе пiд враженням
мистецтва, глибоко впливає на людську душу.
Жуковський усунув важливу для Шiллера психологiчну мотивування, але зате
посилив iдею потужного впливу мистецтва на людину. У Шiллера вбивця
викриває себе при виглядi журавлiв, тодi як у Жуковського —
почувши наближення птахiв. Початок балади Жуковського зазвичай, майже
повсякденно:
На Посейдоном бенкет веселий.
Куди стiкалися чади Гели
Зрiти бiг коней i бiй спiвакiв,
Йшов Iвiк, скромний друг богiв.
Балади Жуковського познайомили Росiю з європейськими народними
переказами. Поет розширював iдейний i художнiй кругозiр росiйського
суспiльства, “засвоюючи вiтчизнянiй лiтературi ще не обжитий нею
художнiй свiт”.
Багато переклади та перекладання Жуковського стали класичними, хоча поет
не прагнув до точноï передачi сенсу оригiналу.
Про супутники, ваш рiй крилатий,
Досель мiй вiрний провiдник,
Будь добрим знаменням менi.
Сказавши: прости! рiднiй краïнi,
Чужого брега вiдвiдувач.
Шукаю притулку, як i ви;
Так вiдверне Зевес-охоронець
Бiду вiд страннiчьей голови.
Жуковський насамперед вловлював тон i дух зразка, переживаючи драматичнi
ситуацiï, переймаючись почуттями героïв. Вiн вирiшувалося
вiдступати вiд оригiналу або доповнювати його; так це трапилося i з
баладою “Iвiковi журавлi”. Поет вiдчував себе повноправним
творцем, вiн як би складав баладу на задану тему, i впевнена рука
майстра залишала на них печатку самобутнього дарування, у чому поет
вiддавав собi повний звiт. В одному з листiв Гоголю вiн писав: “Я
часто помiчав, що у мене найбiльш свiтлих думок тодi, як ïх треба
iмпровiзувати у вираз або доповнення чужих думок”. Так, дiйсно, це
скорiше не переклади, а iмпровiзацiï на тему, талановитi,
самобутнi, цiкавi.
I все, i все ще в мовчання …
Раптом на сходах вигук:
“Парфенiй, чуєш? .. Крик вдалинi -
Те Iвiковi журавлi! I небо раптом вкрилося темрявою;
I повiтря весь вiд крив шумить;
I бачать, чорноï смугою
Станиця журавлiв летить.
Рано чи пiзно, на переконання Жуковського, гуманнiсть пред'явить свiй
суворий рахунок, таємне стає явним, i всiм вiддасться за
заслугами. Такий загальний благий i мудрий закон, який править свiтом.
Всевидяче доля завжди захищає невинних. Давньогрецький спiвак Iвiк
переконаний, що життя розумна, що закони Зевса святi й порушив ïх
буде покараний. I хоча вбивство Iвiк вiдбулося без свiдкiв, покарання
все ж спiткало злочинцiв.
I блiдий, тремтячий, збентежений,
Раптовоï промовою викритий,
Вцiлiла вiд натовпу лиходiй:
Перед стiльцi суддiв
Вiн залучений з своïм клевретiв;
Збентежений вигляд, схилений погляд
I марнi усiма плач ïх вiдповiддю;
I смерть була ïм вирок.
Наперекiр жорстокому столiття Жуковський в баладах будує свою
особливу Всесвiт, де все вiдбувається по справедливостi, як у
казцi. I якщо зло неминуче, як в сюжетi балади “Iвiковi
журавлi”, то, принаймнi, воно буде покарано. У його поетичному
свiтi панує принцип високоï людяностi.
Блажен, хто незнайомий з виною.
Хто чистий дитина душею!
Ми не осмiлюсь йому вслiд;
Йому далека дорога бiд …
Але вам, вбивцi, горе, горе!
Як тiнь, за вами всюди ми,
З грозою помсти в серцi.
Жахливi створiння пiтьми.