Iдейно-смислове навантаження образу Галi у романi Панаса Мирного та Iвана Бiлика Хiба ревуть воли, як ясла повнi?

У шлюбi розбiйника i повiï народилась дiвчинка — чиста,
незаймана. Як втiлення народних уявлень про красу, душевне здоров'я,
моральну чистоту змальована Галя в романi. Польовою царiвною названо
ïï в романi, i читач одразу уявляє всю чарiвнiсть
дiвчини. Письменник ïï порiвнює з перепiлкою, бiлочкою,
причудою, що заворожила парубка. Щира, весела усмiшка на устах, добрi
оксамитовi очi, вся невеличка, в'юнка постать польовоï царiвни, мов
у дзеркалi, вiдбивають ïï внутрiшнi якостi, основнi риси
характеру дiвчини. Схематичнiсть образу проявляється у
ïï портретнiй характеристицi. Автор зображає
ïï такою красунею, яка виглядає iнородцем у злодiйському
середовищi.
В образi Галi авторовi найбiльш пощастило вiдобразити людську сторону
людини: високi моральнi якостi, благороднi людськi почуття.
Живе Галя з своïми батьками на хуторi, далеко вiд села, вiд людей.
Крiм своєï домiвки вона не знала iншого середовища, iнших
людей. Проте погляди ïï на життя в коренi вiдрiзняються вiд
поглядiв ïï батькiв, Чiпки. Вона не пiддалася згубному
впливовi батькiв, не сприйняла огидливих рис нездорового соцiального
середовища, знайшла в собi сили засудити злочинне товариство на чолi з
Чiпкою i ïï батьком, назвавши свою хату тюрмою, пеклом, в
якому вона мучилась, скнiла: Ти думаєш, — перегодя трохи,
знову почала Галя — ти думаєш — легко менi дивитись на
життя батькове побiк з життям добрих людей!.. Сиди, як у тюрмi, на
запорi… Настане вечiр — цiла юрба п'яних людорiзiв валить у
хату….
Вона прагне покинути це кубло, виïхати в iнший край i чесно, мирно
працювати, ïï мучить, що вона — розбишацька дочка,
носить награбоване, знається, живе поруч з душогубцями, гультяями:
Це все, що на менi, — все грабоване! Ти думаєш i не давить
воно мене? Мов хто рукою за горло душить, випирає дух з
мене… Ще день — сяк-так, переможеш… А вночi ляжеш
спати, то й привиджується тобi: буцiм лiзе хто, кричить: Оддай мiй
платок!.. — та й тягне за волосся… Оддай моє
намисто!.. -та й хапає холодними, як лiд, руками за шию… Ти
думаєш… легко воно менi носити його, — оце рам'я?.,
легко?! Та як ухопить зо зла руками шовкову спiдницю, так i рознизала од
подолу аж до самого стану…, ïï весь час мучать думки про
тих людей, добро яких вона носить. Для неï краще голою ходити, нiж
мучитися у тюрмi, в якiй вона живе.
Тавро всiх ïï переживань лежить на ïï обличчi,
вiдчувається в поведiнцi, в спiвах. Зовнi вона здається
веселою, а на душi — неспокiй i тривога. Мова Галi тиха, лагiдна,
поетична, як i ïï вдача. Вона не говорить, а щебече, як
ластiвочка.
За вдачею вона лагiдна, добра, спокiйна. Вона просила Чiпку покинути
товариство, розбiйне життя i пристати до чесноï працi: — Нi,
покинь! Покинь!.. — А то я сама задавлю тебе своïми
руками… — нестямно белькоче вона, обвивши його шию руками,
та обдаючи гарячими поцiлунками. Вона намагалась разом з Чiпкою прожити
чесно: з великим полегшенням залишає рiдну сiм'ю, i вибирає
нелегкий, та чесний достаток Чiпчиноï родини. Вона мрiє
завести своє хазяйство, придбати волiв, бо вони смирнi, тихi: I
все в нас буде тихо, мирно: нi лайки, нi сварки, нiколи… —
такий iдеал, кiнцева мета прагнень Галi.
Все в неï оживало в руках, скрiзь вона давала лад, порядок сама
коло господарства ходила, бiля печi поралась, матерi не допускала: Галя
сама коло господарства ходила: коло корiв та овечат i бiля печi —
всюди сама: Мотрi й не пiдпускала. Свекруха не могла нарадуватись на
Галю: Як ти ввiйшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов
нам очi розв'язала, свiт повила рожевим квiтом…. А Христя,
зустрiвшись з Галею, вiдразу з нею потоваришувала. Першi ïï
слова були про неï: То вже що багата та вродлива, а привiтна, та
вбачлива до кожного.
Отже, Галя була як промiнь сонця серед брудного життя Чiпки. Вона
простягла йому руку порятунку, зробила все, щоб врятувати коханого. Не
жалiла своïх сил заради Чiпки. Намагалася завжди бути поруч iз ним.
Але Чiпка не змiг всього того оцiнити, вiн все ж таки повернувся до
свого товариства. Галя намагалася його пiдтримувати, заради нього вона
ввiйшла в те товариство злодiïв i волоцюг тихим янголом —
спасителем, намагалася навчити запеклi харцизяцькi душi, п'янi голови
любовi до людей, до ïх мирних звичаïв, до раз заведеного
тихого життя.
Поживши деякий час з Чiпкою i вiдчувши своє безсилля виправити
становище, вона зрозумiла, що ïï золотi надiï на тихе,
щасливе життя безжалiсно розбились об твердий мур незламноï волi
чоловiка, що вона потрапила з вогню та в полум'я i страждання
ïï, вiдтак, стали незмiрно тяжчими, нестерпними: Вона бачила
— серце ïï правду казало, — що не вдержать уже
ïй Чiпки бiля себе, що йому остогидло таке життя — не
вдовольняло його… I вона тихо-тихо, потай од Чiпки, нишком
плакала… Вона справдi не була щасливою, не принесла й Чiпцi щастя.
Чiпчиною поведiнкою Галя була доведена до вiдчаю, i потрiбний був ще
один моральний удар, щоб життя ïï вiдкинуло на грань божевiлля
i смертi. Таким згубним ударом було не тiльки звiряче вбивство Чiпчиною
розбiйницькою ватагою сiм'ï Хоменка i арешт Чiпки, Галя побачила,
що разом з Чiпкою згас той останнiй промiнь надiï, який iнодi
зiгрiвав жiночу розбиту душу, — пропало те в коханоï людини,
що ïï звеличувало, пiдносило, прикрашало, незважаючи на всi
тiньовi сторони ïï життя, — зникло саме втiлення правди.
Якщо вона ранiше щиро вiрила в доброту Чiпчину, в його гуманнiсть, в те,
що вiн тiльки рiвняє панiв i бiдноту своє вiдбирає в
багатiïв, то тепер вона раптом збагнула, iнтуïтивно вiдчула,
що дiï Чiпки не є правдою життя. Побачивши зв'язаного
чоловiка i об'юшену кров'ю дiвчинку: Так оце та правда?! Оце вона!!!
— скрикнула не своïм голосом i несамовито залилась
божевiльним смiхом.
Правда — це головне, опорне слово у виправдальнiй фiлософiï
Чiпки. Iз вуст Галi перед смертю дiзнаємося, що вона з розпачу
повiсилась, це слово звучить з особливою силою, бо те жахливе
розбишацтво, до якого вiн вдається, не нiякою правдою. I
одчайдушний крик доброго серця, i трагiчна загибель ïï є
протестом проти Чiпчиноï несправедливостi.
У образi Галi я бачу гармонiйне поєднання фiзичноï i
моральноï краси людини, втiлення щироï доброти i сердечностi,
нiжностi почуттiв i жiночоï вiрностi та дружби.
Образ Галi є яскравим прикладом порушення взаємозв'язкiв
генетичного коду людини i ïï особистостi. Це порушення автор
використовує свiдомо, намагаючись утвердити людину, як найвищу
цiннiсть земного буття. Звичайно, той факт, що Галя формується, як
добра, чесна, правдива жiнка у брудному злодiйському середовищi перечить
законам реалiзму, але виправдовується авторським задумом, його
побажанням протиставити образ Галi образу Чiпки, пiдкреслити, що людина
в будь-якiй ситуацiï повинна ставати вище своïх емоцiй.