Коштовнi пам'ятки Киïвськоï Русi

Про неабияку роль Києва як столицi однiєï з найбiльших
схiдноєвропейських держав середньовiччя свiдчать не лише лiтописи
та залишки архiтектурних споруд, а й знайденi у ньому численнi скарби.
Це — неоцiненне джерело для вивчення iсторiï, полiтики,
економiки, торгiвлi, соцiального устрою i культури. Особливе значення
мають цi скарби у дослiдженнi давньоруських ремесел. Знайденi
коштовностi також указують на певнi подiï, пов'язанi з князiвськими
мiжусобицями i навалами кочовикiв. Поняття киïвськi скарби для
свiтовоï науки i культури — синонiм неперевершених досягнень
першоï схiднослов'янськоï держави. Знайденi в Києвi
коштовностi мiстять майже третину всiх скарбiв, виявлених на
територiï Киïвськоï Русi. Це не просто предмети побуту
або ювелiрнi прикраси з дорогоцiнних металiв, це пам'ятки iсторико-
культурноï спадщини однiєï з найвеличнiших держав
середньовiчноï Європи. Це сотнi безцiнних виробiв, у яких не
лише вiдображено досягнення далекоï епохи в ювелiрному ковальствi,
литвi, технiках емалi, чорнiння, карбування, гравiрування, а й передано
яскравi образи епохи переходу вiд язичництва до прийняття християнства.
Особливо часто трапляються зображення Iсуса Христа, Богородицi,
архангелiв, апостолiв, а також образи первiсноï доби давнiх
слов'ян. Майже всi скарби в Києвi знайдено на забудованiй у давнi
часи територiï мiста.
Бiльшiсть киïвських скарбiв складається з ювелiрних жiночих
прикрас iз золота й срiбла. При цьому значно переважають срiбнi ювелiрнi
вироби.
Це закономiрно для скарбiв середньовiчноï Європи, адже тодi
золота було дуже мало, а срiбло добували в багатьох краïнах. Золото
в європейських краïнах з'явилося тiльки пiсля вiдкриття
Америки.
Деякi скарби мiстять монети Вiзантiï, арабських i
європейських краïн, Киïвськоï Русi. Велику цiннiсть
становлять знахiдки майже унiкальноï монетноï гривнi
особливого киïвського типу, що являла собою зливок срiбла чи золота
певноï форми й ваги. Монетнi скарби дають змогу вивчати торговельнi
зв'язки Киïвськоï Русi з iншими краïнами.
Жiночi прикраси в заможних сiм'ях передавалися у спадок вiд одного
поколiння до iншого. У мирнi часи цi родиннi коштовностi зберiгалися
вдома, а на випадок небезпеки ïх перекладали в горщик або мiдний чи
бронзовий казанок, заливали воском i ховали поряд з будинком у землi.
Бiльшiсть скарбiв Киïвськоï Русi нинi зберiгається в
Музеï iсторичних коштовностей Украïни в Києвi.
Оволодiння книжнiстю в Киïвськiй Русi вважалося державною справою.
Саме тому князь Володимир Святославович пiсля хрещення створив у
Києвi школу для дiтей бояр i дружинникiв. Молодь мала не просто
освоïти грамоту й пiдготуватися до церковного служiння, а здобути
освiту, гiдну громадян великоï держави. Поширеним було й
iндивiдуальне домашнє навчання. Грамотнiсть поширювалася серед
рiзних верств населення, про що свiдчать i рiзноманiтнi написи на
предметах щоденного вжитку i на стiнах культових споруд. Вiльний доступ
до освiти мали жiнки. Представницi князiвськоï верхiвки своєю
освiченiстю не поступалися чоловiкам i, через шлюб потрапляючи до
iноземних королiвських дворiв, вражали своïм розумом, свiтоглядом,
аргументованими висловленнями.
Оскiльки освiту населення вважали надзвичайно важливою справою, князi
доручили ïï священикам. Це були найосвiченiшi представники
тогочасного суспiльства, серед них було чимало видатних мислителiв,
письменникiв i проповiдникiв.
Просвiтницький дух охопив усю краïну i вийшов далеко за межi
релiгiйних цiлей, набувши свiтського характеру. Дiти з семи рокiв
училися читати й писати пiд час вивчення й переписування церковних книг.
Це було нелегкою справою: правила писання вимагали краси, геометричних
пропорцiй i точноï постановки кожноï лiтери. Роки опанування
тонкощами письма виховували в людинi терпiння i стараннiсть. Вивчали й
арифметику, початки географiчних i природничих наук. Вищий рiвень освiти
передбачав знання фiлософiï, граматики, риторики, iсторiï.
Засвоєння знань поєднувалося з вивченням морально-етичних
настанов, якi вимагали бути корисними своєму суспiльству. Особливе
мiсце вiдводилося порадам серйозно ставитися до книги, оскiльки: Людина
без книги, як птах без крил.
Справжнiми осередками знань були монастирськi i приватнi бiблiотеки, якi
зберiгали не лише релiгiйнi книги, а й твори свiтського й повчального
характеру. Вченi стверджують, що загальний книжковий фонд
Киïвськоï Русi становив близько ста сорока тисяч томiв.
Найбiльш вiдомими i багатими бiблiотечними центрами були церква
Святоï Софiï i Києво-Печерський монастир. У
монастирських майстернях день i нiч переписували, оздоблювали i
переплiтали книжки. Знання iноземних мов сприяло створенню перекладiв
iноземноï лiтератури, водночас з'являлися твори вiтчизняних
авторiв.
У поширення освiти й книжноï справи iстотним був особистий внесок
киïвських князiв. Яскравим прикладом цього є дiяльнiсть
Ярослава Мудрого широко освiченоï людини, бiблiофiла. Вiн багато
читав, перекладав з грецькоï мови. Завдяки йому було створено
бiблiотеку при Софiйському соборi в Києвi. Своï знання i
прагнення до освiти князь передав дiтям — його син Всеволод знав
п'ять мов.
Розвиток освiти посилив iнтерес народу до минулого, сприяв появi
лiтописiв. Вищим досягненням iсторичноï писемностi стала Повiсть
минулих лiт, складена на початку XII столiття ченцем Києво-
Печерського монастиря Нестором, у якiй здiйснена спроба визначити мiсце
Киïвськоï Русi в загальнiй iсторiï людства.