Структурнi типи складних речень. Вивчення складного речення в школi

СР − це реч-ня, що склад. з 2-ох i бiльше пiдряд. од., якi
становлять смислову, стр-ну та iнтонац. єднiсть. Теорiя. Спочатку
СР розгляд. як поєднання простих речень. Пєшковський вважав
непридатним терм. СР, називаючи його складне цiле. Шахматов −
сполучення речень. Уже Богородицький у 1935 р. Общий курс грам-ки СРЯ
обстоював iн. погляд на СР як єдине звязне цiле. Iдеï
Богородицького розвинули Поспєлов, Виноградов, Максимов (вважав СР
комунi кат. од. вищого рiвню порiвняно з ПР − в укр. мов-вi цю т.
з. пiдтримують Вихованець, Загнiтко). Дискусiя триває. Iснують 2
погляди на грам. стр-ру СР: 1. при конструктивному (статичному) пiдходi
СР розгляд. як поєднання окремих речень.; 2. при комунiкативному
(динамiчному) СР − цiлiсне ут-ня, що форм. з частин, а не з
окремих речень.
Засоби звязку част. СР є : 1.спол. суряд. i пiдряд.; 2. спол.
слова, у ролi яких виступають вiдноснi займ. (хто, що, який, чий) i
прислiв. (де, куди, звiдки); 3. спiввiдноснi (вказiвнi слова), вказiвнi
i означал. займ. (той, такий, кожен, всякий), прислiв. займ. пох. (там,
туди, тодi, так); 4. iнтонацiя рiзних типiв: а) перелiчування,
б)протиставлення чи зiставлення, в)зумовленостi, г) зясувальна. Особлива
роль у БСР. 5. спiввiднош. видо-часов. i способових ф. дiєслiв-
присуд. у предикат. частинах СР; 6. лекс. ел., зокрема займ., прислiв.,
спiльнi другоряднi ЧР, також поєднують пред. част. в одне цiле; 7.
порядок розмiщення пред. частин.
Змiстовi вiдношення мiж част. СР. 1. Одночаснiсть подiй, яв.; 2. часова
послiдовнiсть; 3. роздiловi; 4. протиставнi i зiставнi; 5. причиновi,
наслiдковi, умовнi, зясувальнi, допустовi та iн.
Типи СР. Реч-ня вiдкритоï i закритоï стр-ри (можна/неможна
додати пред. частини), еластичнi i нееластичнi (можна/неможна мiняти
мiсцями пред. частини). СР: Сполучниковi (складнопiдряднi,
складносуряднi, сурядно-пiдряднi), Безсполучниковi, Сполучниковi-
безсполучниковi.
. Вивчення складного речення в школi.
Ця тема досить складна i важлива. Пiд час вивчення складного речення
виникають певнi труднощi: — тип речення (треба знати сполучники
сурядностi i пiдрядностi); — будова речення (де головна частина).
При вивченнi складнопiдрядного речення треба правильно: 1) визначити
головне речення;2) назвати пiдрядне речення; 3) на яке питання
вiдповiдає; 4) якi смисловi звязки; 5) чи є вказiвне слово в
головному; 6) визначити тип пiдрядного.
Основнi методи i прийоми роботи:
- спостереження над новими фактами з метою узагальнення i усвiдомлення
закономiрностей. Методи: всi методи теоретичного опрацювання
(розповiдь, бесiда, спостереження мовних явищ, робота з пiдручником).
Впави: пiдготовчi, тренувальнi, завершальнi.
- схеми розбору речень, побудова схем.
- наявнiсть звязного тексту. Вправи: доповнити речення другорядними,
однорiдними, уточнюючими членами; введення окремих компонентiв; замiна
окремих компонентiв ( слiв та фразеологiзмiв) iншими; перебудова
синтаксичних конструкцiй (пряма мова непрямою); конструювання мовних
одиниць.
69.Складносурядне речення. Функцiï сполучникiв у ньому.
ССР таке складносур. реч-ня, предик. частини якого поєднанi сур.
сполучниками. Найiстотнiша ознака ССР спол. сурядностi, якi
поєднуються предикат. частини i не належать жоднiй з них. Частини
ССР за стр-рою i змiстом хар-зуються вiдносною самостiйнiстю. Звязок мiж
частинами за допомогою 1. Займенникiв, якi замiщають iм. попер. част.
/Чудес не буває, але ж яка за ними черга/ 2. Спiльних членiв реч.
(це iнодi викликає неповноту другоï частини) /Погорiлець
боïться вогню, а покусаний собаки/ 3. Порядок розташування /Є
каяття, да вороття немає/. 4. Видових, часових, способ. форм дiєсл.-
присудкiв, що вiдп. чином скоординованi /Спочатку вчаться говорити,
потiм мовчати, але нiхто не вчиться слухати/. Предикат. частини, що
входять до ССР, можуть бути однотипними та рiзнотипними за структурою. В
однотипн. ССР обидвi частини або односкладнi, або двоскладнi.
/Безвiтряно i коксохiмiвського диму сьогоднi не чути/. У ССР рiзнотипн.
стр-ри одна частина односкладна, iнша двоскладна.
ССР вiдкритоï стр-ри складаються з декiлькох частин, кiльк. яких
може бути потенц. збiльшена за рахунок включення нових. /I день iде, i
нiч iде/. ССР закритоï стр-ри з двох частин, не допускають
включення третьоï (з зiставно-протист. i приєднувальними
вiдношеннями) /Псам би i свиням не треба золота, а нерозумному мудрих
слiв/
Особливiсть ССР предикативна частина нiколи не може знаходитися
всерединi iншоï пред. частини (на вiдмiну вiд СПР). Важливий засiб
поєднання iнтонацiя: перелiчувальна, протиставно-зiставна,
градацiйна, роздiлова.
ССР з єднальними сполучниками (i, й, та=i, а=i, нiнi, анiанi) 1.
єднальнi вiдношення, в межах яких реалiз. ще такi вiдн: 1.1 власне
єднальнi, в яких вир. значення одночасностi, —
передається збiгом форм дiєсл.-присудкiв i пiдкреслено
наявн. спiльних другор. членiв, найчаст. обставин, рiдше додаткiв /В
степу уже лiто розмовляло з вереснем i всi вiки жили вже без адрес/ 1.2.
вiдн. послiдовностi дiй або станiв, передається порядком
розташування частин i видо-часовими дiєсл. формами. /Вишнi
вицвiтали, i блiдо-рудуватi пелюстки вкривали землю/ 1.3. причиново-
наслiдковi вiдношення виражається незмiнним розташуванням частин i
iнтонац. /Ïй стало жаль людського змарнованого життя i вона
заплакала/ 2. перелiчувальнi вiдношення перелiч. сполучн. ii, нiнi
ССР з протиставними сполучн. (а, але, зате, проте, однак, та=але)
вiднош. протист. i зiставнi., хар-на стр-на ознака, що можуть складатися
лише з 2 частин. /Я ждав тебе, а ти усе не йшла/
ССР з роздiловими сполучн. (чи, або, чичи, тото, чи точи то, не тоне то)
значення несумiсностi, взаємовикл., чергування подiй, явищ,
станiв.
ССР з градацiйними сполучн. (не лишеа й, не тiльки але й, не
стiлькискiльки, не те, щоба, хоча йале) вiднош. градацiï, тобто
пiдсилення або послаблення другого компонента речення. /Не те, щоб я
тебе любив, а просто ти така завзята/. Близькi семантично до ССР з
єдн. спол.
ССР з приєднувальними сполучн. (та й, ще й, також, тобто, себто,
притому, причому, при цьому) приєдн. вiднош.: друга частина
доповнює думку, висловлену в першiй. /Кажуть, руки в мене золотi,
та й голова, повiрте, не мiдна/
70. Узгодженi та неузгодженi означення i способи ïх вираження.
Означення − другорядний член реч-ня, який вказує на рiзнi
ознаки предмета i вiдповiдає на 16 питань. УО виражаються:
прикмет, дiєприк., займ. прикм. типу, поряд. числiв., кiльк.
числiв. у непрям. вiдмiнках. Неуз. О. вираж. iм. у ф. непрям. в. з
прийм. i без. Звязок НО з гол. сл. − прилягання або iменне
прилягання. Виражаються:1.iм. у Р. в. без прийм., вказують на
а)приналежнiсть iстотi./Шопена вальс./;б)вказують на джерело явища або
виконавця./Промiнь сонця./в)вказують на рослину щодо ïï
частини./Стрючок квасолi луснув./Увага! Це стос. тiльки рослин . Назви
предметiв щодо своïх частин будуть дод./ручка дверей./г)х-ка
предмета за його мiсцем перебування./площа Берлiна./ґ)х-зують осiб
за ïх приналежнiстю до течiï, органiзацiï, але якщо особа
є керiвником установи − назва буде дод./декан факультету./
х-ка за мiсцем знаходження 1.Р. в. з прийм. вiддо/з. −./Лежала
тiнь вiд столу i до печi./2.З. в. + прийм. через, над.3.О. в. + прийм.
над, пiд, за, помiж.4.М. в. + прийм. у/в, на. Х-ка за часом: 1.Р. в. +
проти./Нiч проти понедiлка./2.З. в. + на./ночi на Купала./Х-ка за
матерiалом: Р. в. + з./кiвшик з лика./За призначенням З. в. +на./шовк на
спiдницю./За його внутр. чи зовн. рисами: 1.О. в. + з./заєць з
морквою за вухом./2. М. в. +в/у./Стрункi дiвчата в одягах легких./3.З.
в. +про./Чутки про землю./
НО вираж. прислiв./Кава по-угорськи./, iнф./бажання лягти i заснути./,
присвiйнi займ., ут. вiд об. його, ïï, ïх.
Прикладка − рiзновид неуз. озн., що вираж. iм. Одночасно х-
зує предмет i дає йому iншу паралельну назву. Прикладка може
стосув. iм., займ., субстантивiв. Буває пош. i непош. Розрiзнення
прикладки i означ. слова Якщо один з iм. заг. назва особи, а iн. власна,
прикладкою буде заг., у геогр. назвах навпаки. Прикладка набуває
того ж вiдмiнку, що й гол. слово. Часто у вiйськовiй лiт-рi, мапах,
оголошеннях, документах прикладки не вiдмiнюються./ У мiстi Пирятин./