Юрiй Федькович — буковинський Кобзар
Демократичний рух на захiдноукраïнських землях у 60-х роках XIX столiття був передусiм пов'язаний iз дiяльнiстю Юрiя Федьковича. Письменник утверджував волелюбнi iдеï, захищав соцiальнi й нацiональнi iнтереси свого народу. Ю. Федькович народився 1834 року у мальовничому селi на Буковинi. Краса рiдноï землi назавжди увiйшла до мистецького свiту письменника. Вiд простих, але душевно багатих людей перейняв розумiння правди i кривди, добра i зла. Мати передала йому любов до украïнськоï мови, а сестра Марiя до казок, пiсень, iсторичних переказiв. Антифеодальнi виступи селян, сваволя цiсарський, властей породили ненависть до насильства, експлуатацiï. Федькович намагався захищати простих людей вiд панськоï сваволi, обороняв ïхнi права на судових процесах. Багато зусиль доклав вiн, щоб поширити освiту серед трудящих, ви у ступав за навчання рiдною мовою, написав Буквар для господарських дiток на Буковинi. Селяни за це його дуже поважали, обирали вiйтом, висували на посла до крайового сейму. Осип Маковей, дослiдник творчостi Юрiя Федьковича, писав: Люди ходили до нього, як бджоли…Митець хотiв усiм допомогти, заспокоïти, розрадити добрим словом, а сааме тому жилося дуже важко. Гiркота i бiль чуються в його словах: Менi не до спiвання, коли треба самому i зготовити собi, i випрати, i ще вiд ворогiв огризаться.
Та не спiвати вiн не мiг. Переборюючи неймовiрнi труднощi, долаючи перепони,письменник розповiдав про мужнiсть i вiдвагу народних месникiв, про тяж
ку долю гуцульських трударiв. Федькович написав велику поему Дезертир,
декiлька повiстей i оповiдань, пiдготував поетичну збiрку, переклав Слово о
полку Iгоревiм. Та пiдточувалися творчi сили Федьковича. Переслiдування, цькування, напади реакцiйноï преси розхитували нервову систему, заважали працювати. Письменник, не маючи пiдтримки, впадає у вiдчай i вирiшує вiдiйти вiд лiтературноï дiяльностi. Федькович переïжджає до Чернiвцiв i на багато рокiв замовкає, вiдiйшовши вiд громадсько-культурного життя. Тiльки через дев'ять рокiв приходить вiн на роботу редактором газети Буковина.
Незадовго до смертi Федькович писав:
Я люблю мою Русь-Украïну;
Я вiрую в ïï будучину;
В тiй-то надiï я живу й умру.
У цих словах увесь змiст життя письменника-патрiота, який ставив у своïх творах важливi громадськi проблеми, намагався робити на Буковинi те, що зробив Шевченко на Надднiпрянщинi. За це й назвали Федьковича буковинським Кобзарем. Визначаючи мiсце митця в розвитку украïнськоï лiтератури, Максим Рильський писав, що Федькович, звичайно, не досяг такоï гостроти полiтичного й соцiального свiтогляду, як Тарас Шевченко, але треба визначити, що до появи Iвана Франка не знали захiдноукраïнськi землi такого сильного поета, як Юрiй Федькович.
Справдi, творчiсть буковинського Кобзаря стала всенародним надбанням, увiйшовши до духовноï скарбницi украïнського народу.
