Звiриний епос
Спостерiгаючи за поведiнкою лiсових мешканцiв, прадавнi люди витворилиреальнi картини спiвжиття звiрiв. Тому в народних казках хижаки панують
над слабшими зайцем, бiлкою, ïжаком тощо, i лише iнколи можуть бути
обдуренi, пiддавшись на хитрощi меншим (Як заєць обдурив ведмедя,
Лев та заєць). Переможцями нерiдко стають птахи, мишi (якi
пiдгризають дерево), бджоли, комарi (якi кусають хижака). Вони
перемагають ворога разом чи поодинцi.
Вiддавна мрiючи панувати над дикими звiрами, захиститись вiд них,
праслов´яни створили велику кiлькiсть оповiдей про стосунки
хижакiв з людиною (що первiсно виконували роль своєрiдних
замовлянь). У цих казках змальовано багато ситуацiй, коли людина
потрапляє у безвихiдь, опинившись сам на сам iз диким звiром
вовком, лисицею, ведмедем, диким кабаном (рiдше левом). Але за будь-яких
обставин вона рятується, перемiгши свого суперника хитрощами чи
силою розуму. Часто при цьому людинi допомагають дерева, у гiллi чи
дуплi яких вона ховається. В окремих творах одному чоловiковi
вдається побороти зграю вовкiв, яким вiн по черзi вiдриває
хвости (Як чоловiк ловив вовкiв), або, коли вони, ставши один на одного,
намагаються дiстати чоловiка з дерева, радить вiдiрвати нижньому голову
i причепити верхньому (Куций вовк, Старий вовчище). Чоловiковi
вдається перехитрити хижака й iншим чином: вiн начебто
погоджується, щоб вовк його з´ïв, але каже, що брудний,
i йде до рiчки вмиватись, а, вмившись, просить вовчого хвоста, щоб
витертись, тримаючи вовчий хвiст, вiн намотує його на руку i
б´є вовка (Парубок i вовк). Навiть маленький хлопчик, який
народився з золотим ланцюжком на шиï, може вийти переможцем (Як
хлопчик трьох вовкiв забив).
В iнших оповiдях лiсоруб перемагає ведмедя, якого кличе допомогти
розколоти дубову колоду, а потiм витягає клин, i ведмiдь
потрапляє у пастку. У деяких творах переможцем над лiсовими
звiрами стає жiнка чи баба (Ведмежа лапа).
Iнколи у казках такого типу натикається на людську природу вовкiв,
ведмедiв чи iн., якi асоцiюються з представниками прадавнiх звiриних
союзiв.
Багато казок про диких звiрiв присвяченi темi помсти лiсових хижакiв
людинi (Як звiрi мстилися чоловiковi). Але i в цьому випадку людина
виявляється спритнiшою та хитрiшою i отримує верх над
мешканцями лiсу. До мотиву перемоги долучається мотив вигоди, яку
людина отримує, поборовши звiрiв: з вовчоï шкiри шиє
одяг, з лисицi робить бабi комiр на шубу, з зайця шапку та рукавицi
тощо. Це є ще одним пiдтвердженням, що казки про лiсових звiрiв
виникли та поширились у перiод, коли первiсна людина намагалася
запанувати над природою, змусити тварин пiдкоритись ïï волi.
Наступну групу звiриного епосу становлять казки про свiйських тварин.
Вони з´явились тодi, коли людина приручила окремих представникiв
свiту природи, пристосувавши ïх для своïх потреб. Серед
головних персонажiв цих казок найпоширенiшими є кiнь, корова,
собака, коза, вiл, цап та баран. Приручення тварин та використання
ïх у власних цiлях змiнило свiтогляд праслов´ян: люди почали
вiрити, що сильнiшi вiд звiрiв i здатнi над ними панувати; а також що
мешканцi лiсiв повиннi ïм пiдкорятись. Спершу свiйськi тварини (вiд
свiй отже не ворог) виступали в ролi посередникiв мiж людьми та дикими
звiрами, оскiльки є ïхнiми родичами, що в минулому жили
разом. Тому поряд з казками про допомогу домашнiх тварин у господарствi
iснує багато оповiдей про ïх сприяння у битвi з хижаками.
Свiйськi тварини часто постають охоронцями своïх господарiв, дому:
собака проганяє вовка вiд овець або ловить лисицю, що краде курей
та гусей; баран обдурює вовка i карає його; котовi легко
вдається перехитрити лисицю, оскiльки вiн умiє лазити по
деревах. У цих оповiдях свiйськi тварини завжди постають спритнiшими та
хитрiшими вiд диких.
Серед цiєï групи казок часто зустрiчається мотив втечi
домашнiх тварин до лiсу та ïх пригоди. Первiснi люди знали, що там
ïхнiх помiчникiв пiдстерiгає небезпека, тому, можливо, цими
оповiдями намагались ïм допомогти. Хоча є й мотиви про те, що
свiйських тварин, якi постарiлися, люди виганяють в лiс умирати, i тодi
ïм допомагають лiсовi мешканцi. У цих казках свiйськi тварини
завжди постають переможцями, оскiльки знають життя та звички мешканцiв
лiсу. Так, цап та баран, знайшовши на дорозi вовчу голову, беруть
ïï у торбу, а потiм використовують при зустрiчi зi
зграєю вовкiв. Вони витягають ïï кiлька разiв,
розповiдаючи, скiльки вовчих родичiв з´ïли, чим залякують
хижакiв, i, коли тi втiкають, то забирають ïхню кашу (Цап та баран;
хоч цiлком можливо, що вже у цiй казцi можуть матися на увазi не самi
звiрi, а жерцi двох племен у ïхнiх масках).
Часто у казках свiйськi тварини допомагають людинi в полюваннi,заманюючи здобич в яму чи заганяючи в сiтку. Коли дикi звiрi потрапляють
до пастки, то людина отримує над ними панування. Просячи пощади,
лiсовi мешканцi обiцяють хорошу винагороду за звiльнення, дають слово
нiколи бiльше не шкодити господарству. У казках людина розумiє
необхiднiсть мати хоч якусь тварину, оскiльки вона може принести
користь. Так, головний персонаж казки Солом´яний бичок, пасучись
на цвинтарi в лiсi (що є безумовним пiдтвердженням
архаïчностi сюжету), допомагає дiдовi та бабi зловити зайця,
лисицю, вовка та ведмедя, котрi за звiльнення обiцяють винагороду.
Згодом ведмiдь приносить з лiсу мед диких бджiл; вовк приганяє
отару овець; лисиця курей, гусей та качок; заєць коралi та
дерев´янi прикраси. Таким чином, мешканцi лiсу та солом´яний
бичок ритуальна подоба тварини (зроблений з соломи iдол дiдух, що
асоцiюється з духом поля, хлiба, померлих предкiв), стають
годувальниками людей.
Поряд з групами народних казок про диких та свiйських тварин iснують
групи творiв про диких та свiйських птахiв. За походженням вони також
давнi, оскiльки виявляють архаïчне бачення людиною свiту. Серед
епосу про птахiв важливе мiсце займають тексти про хижакiв шулiк, орлiв,
яструбiв, якi панують у надземному Царствi, завдаючи шкоди слабшим вiд
себе горобцям, сорокам, ластiвкам та iн. Але i тут меншим птахам
вдається перехитрити хиасакiв. Коли вирiшили вибрати царем того,
хто може найвище залетiти, то горобець ховається мiж крилами в
орла, i як той вже не Має сили летiти вище, вилiтає зi
сховку, отримуючи першiсть (Як птахи царя вибирали). З-помiж персонажiв
казок про птахiв важливе мiсце вiдводиться польовим птахам, особливо
перепiлкам, якi вважались духами ниви, що допомагають у вирощуваннi та
зборi врожаю. Сова привертала увагу людей своïм нiчним способом
життя i вважалась особливою птицею, здатною передбачати майбутнє ,
надiленою бiльшою мудрiстю, анiж iншi пернатi. Через уявлення про
зв´язок птахiв iз душами померлих родичiв (або ïх втiленням)
та з раєм, звiдки вони начебто приносять весну, через властиву
ïм здатнiсть лiтати, до них в народi ставилися з великою пошаною.
Деяких з них (лебедiв, лелек, голубiв, ластiвок) надiляли надзвичайними
рисами, вважаючи благороднiшими вiд iнших.
Свiйськi птахи у народних казках нерiдко виступають сакральними
тотемами. До найархаïчнiших можна вiднести тексти про солярних
iстот. Наприклад, в казцi Про Пiвника головний персонаж Пiвник вирiс до
лавки, зламавши ïï до стелi, зiрвавши стелю до даху, знявши
його до неба, i проламав небо. У рядi казок та ïх варiантiв про
курочку рябу (курку рябушечку) головний персонаж Курка несе золотi та
срiбнi яйця (древнiй фетиш поклонiння). Коли одне з них
розбивається, це призводить до жахливих наслiдкiв: дiд
вiшається, баба пiдпалює хату, люди з розпачу б´ють
вiдра, топлять дiтей, пiдпалюють своï хати, i так згоряє все
село . В одному з варiантiв дається пояснення: Бо то була перша
курка, i перше яєчко на свiтi. Тому дiï людей можуть
сприйматися як жертва покути за злочин перед тотемом. У пiзнiших
варiантах курочка ряба обiцяє знести iнше яйце.
Не розумiючи багатьох явищ навколишнього свiту, прадавня людина
вiдчувала страх i перед птахами, надiляючи ïх магiчною силою,
використовуючи у ворожiннях, культових дiях, закладаючи у фундаменти
будiвель чи поховання як залежних мерцiв. При цьому за неправильне
ставлення до пернатих вона очiкувала покарання. Такi уявлення
зафiксувались у деяких текстах, зокрема Як курочка помстилась
чоловiковi. Курочка врятувала дiтей бiдного убогого чоловiка вiд голоду,
бо i в найважчi часи, не мавши нiчого ïсти, несла яйця. Але влiтку,
коли в неï вилупились курчата, вона ïх привела на тiк
поживитися зерном. Господар, намагаючись вигнати птахiв зi свого жита,
кинув цiпом i забив курочку. I вона за те, що чоловiк посиротив
ïï дiток, з´явилась йому вночi, щоб помститися за його
жадiбнiсть та жорстокiсть i вiдплатити тим же посиротити його дiток: так
вiн до свiта не дожив i вмер. Остались i його дiтки сиротами. Курочка
вмертвила!
В окрему групу можна видiлити твори про мешканцiв болiт (чаплю, бузька,
чорногуза, журавля). Часто в казках про тварин птахи i звiрi постають
разом як сусiди чи друзi. У творах вiдображається ïх
спiвжиття у свiтi природи, взаємини з людиною.
Менш численними є групи казок про риб i земноводних та комах. У
першiй з указаних груп важливе мiсце вiдводиться iстотам, широко
використовуваним у магiï змiям, ящiркам, жабам, ракам. У риб та
земноводних, що населяють пiдземне (пiдводне) царство, теж є своя
iєрархiя сильнi та хижi представники (щука) й слабшi (окунь,
карась, в´юн тощо); у земноводних змiй та змiя постають царем та
царицею. Комахи (бджоли, комарi, мухи, павуки), незважаючи на те, що
вони найменшi, часто виявляються переможцями над тваринами чи птахами.
Лише в деяких випадках вони зображаються окремо вiд iнших iстот.
Можна з упевненiстю твердити, що в казках про тварин вiдтворюється
життя свiту природи очима давньоï людини крiзь призму ïi
свiдомостi, уявлень та вiрувань. Намагаючись пояснити явища довкiлля,
праслов´яни створили безлiч епiчних оповiдей, в яких шукали
вiдповiдi на запитання, що ïх хвилювали. Так виникли казки Чому
гуси миються у водi, коти на печi, а кури порпаються в поросi, Чому
жайворонок збирає сiм´я, Суперечка пса й кота, Чому пес i
кiт ненавидяться, Чому бузьок жере жаби, а вовк роздирає вiвцi та
iншi. Пiдмiчаючи особливостi поведiнки кожного представника лiсу, поля,
повiтря, водоймищ, люди намагались пояснити ïх дiï, повадки.
Вважаючи тварин та птахiв розумнiшими вiд себе, первiсна людина хотiла
перейняти в них мудрiсть. Нерiдко вона застановлялась: про що
розмовляють звiрi? Шукаючи вiдповiдi, предки-слов´яни витворили
значну кiлькiсть казок про голоси диких та свiйських тварин: Що кажуть
рiзнi тварини, Як кричать бугай i вiл, Мова свiйськоï птицi, Як
говорять кури, Що каже перше пташеня навеснi, Як розмовляють жаби; про
спiв птахiв Що означає спiв солов´я, Як спiває
перепiлка, Як спiває ластiвка, Як синиця спiває навеснi, Як
спiває птах-олiйник, Як спiває вивiльга та iншi. При
детальному аналiзi народних казок про тварин, незважаючи на пiзнiшi
нашарування, не виникає жодного сумнiву, що в далекому минулому
вони були тiсно пов´язанi з культом тварин i становили важливу
частину язичницьких вiрувань. Так, лiсовi тварини стають запорукою
добробуту людей (наприклад, баба йде в лiс до козячоï хатки, яка
зроблена з сиру та масла, i приносить ïжу додому), допомагають
розбагатiти; до них ставляться з пошаною i навiть страхом (Пан Коцький).
Ця думка пiдтверджується тим фактом, що казки про тварин
зберiгають елементи iнших культiв, що виявляється на рiвнi тем,
мотивiв, образiв, мiкроструктури тексту.
Ряд текстiв звiриного епосу виявляє зв´язок iз культом води,
яка часто стає на перешкодi хижакам, у рiцi вони топляться, ставок
замерзає i ловить за хвiст вовка, лев, побачивши своє
вiдображення в камiннiй палатi, стрибає в колодязь i тоне там.
Астральний культ (зокрема солярний) зустрiчається в епiчних
творах, де сонце є життєво необхiдним для тварин, i вони
поводяться з ним як iз живою iстотою (Як звiрi ходили за моря сонця
шукати). У деяких творах простежуються натяки на зв´язок тотемiзму
з культом землi, де тварини та птахи постають першими у свiтi орачами
(Як птахи гур. том орали), та пов´язаними з ними культом зерна (Як
звiрi ходили пастись у золоте просо) та культом хлiба (Легкий хлiб,
Коржик). Отже, казки про тварин, зазнавши ряду змiн та пiзнiших
нашарувань, все ж є епiчними оповiдями, в яких поряд з описами рис
та поведiнки мешканцiв землi, води та повiтря, збереглись елементи
тотемiзму та давнiх культiв.
Казки про тварин пiзнiшого походження тяжiють до новелiстичних творiв
(зокрема, суспiльно-побутових казок). У багатьох з них в сюжетi поряд iз
тваринами центральнi мiсця вiдводяться людям, майновий чи суспiльний
стан яких вiдiграє недругорядну роль (Як кiнь допомiг панському
комiсаровi з царiвною громовою одружитися, Як лисиця зробила чоловiка
багачем, Кiт i граф Попеловський, Котофей i пан Печерський, Як лисиця
оженила дiда на царськiй дочцi). Пiзнiшим нашаруванням є також
надання тваринам суспiльних ознак життя людей професiй, чинiв, звань.
Тут хижаки часто виступають царями, мiнiстрами, генералами, панами,
вiйтами (Звiрi пiд пануванням лева, Лев i осел, що удавав царя, Як вовк
хотiв бути вiйтом та iн.). У таких казках звiрi виконують ролi, властивi
лише людям (Лисичка-суддя, Лисиця-сповiд-ниця i вовк, Лисиця-черниця
сповiдає пiвня, Як звiрi хату будували, Грошовитий когут та iншi).
У таких текстах часто протиставляються тварини села та мiста (Польова
миша i мiська миша, Мишка сiльська та мишка-кума з мiста, Двi вивiрки,
Сiльська муха та мiська муха). Цi твори набувають повчально-
розважального характеру.
На вiдмiну вiд звiриного епосу у таких казках за кожним персонажем
криється щось бiльше, нiж просто опис поведiнки диких та свiйських
тварин. Тут кожен образ є алегоричним уособленням певних людських
рис, якостей чи характеристик: вовк жорстокостi, лисиця хитростi,
заєць боягузтва, осел впертостi, собака вiрностi, вiл
витривалостi, бджоли працелюбства тощо. За допомогою образiв тварин,
надiлених чинами, званнями, почестями викриваються та висмiюються
людськi та суспiльнi вади, виявляється народне ставлення до
порокiв жорстокостi, зажерливостi, несправедливостi, впертостi,
лiнивства i т. iн. Цi твори характеризуються високим рiвнем
узагальнення, в них образ кожноï тварини постає як
сформований тип. Такi казки алегоричного характеру у жанровому планi
є промiжними мiж казками про тварин та байками, до яких вони
подiбнi тематикою та художньообразною структурою.
