Людина i природа в лiричних вiршах М. Рильського

Праця, природа , культура ця велика трiада посiдає чiльне мiсце у
творчостi М. Рильського. Його поетичний свiт на диво мальовничий,
сповнений ясностi i прозоростi. Ще в юностi поета турбувала проблема
вiдносин людини i природи.
Це фiлософська реакцiя юного поета на все, що дiється навколо,
спроба рятiвного виходу iз душевноï смути.
М. Рильський увiйшов у свiт поезiï життєлюбом, природолюбом.
Вiн уявляє себе невiд'ємною частиною цього прекрасного
сонячного храму природи. Лейтмотивом його лiрики виступає щира
людянiсть, вiдчуття нероздiльностi людини i природи.
Лiричний герой мiнiатюри Поле чорнiє Проходять хмари … живе
свiтлими почуттями: прийшла весна! Вiдчувається, що вiн закоханий
у рiдну землю, у життя. Короткi розповiднi речення змiнюються окликами,
а потiм запитаннями. Iз грудей вириваються слова натхненноï любовi:
Земле! Як тепло нам з тобою!
У поезiï Яблука доспiли все дихає щедротами благодатноï
украïнськоï природи, украïнськоï осенi, багатством
яблуневих садiв, жовтих осiннiх нив, достиглiстю, настоянiстю людських
почуттiв, коли розлука в коханнi викликає не докiр, не зневагу, не
каяття, а навпаки почуття вдячностi i повноти життя. Усього 12 рядкiв у
цiй поезiï. Образ достиглих яблук уособлює мудрiсть i спокiй
душi героя у час його прощання з коханою.
Гармонiя людського життя й творчостi, нiби твердить М. Рильський у цiй
поезiï, це дихання в унiсон з природою, з сонцем, з небом, iз
золотою гiлкою. Ось вiн i вона пройшли вже сад. Перед ними
вiдкривається простiр прибраного осiннього поля i безкiнечного
неба. Життя прекрасне i немає кiнця цiй красi.
Сюжети кращих поезiй М. Рильського розгортаються переважно на
мальовничому пейзажному фонi. Насиченiсть барв, виразнiсть контурiв,
яснiсть образiв все це говорить про висоту творчого духу i настрою
лiричного героя, його тiсноï єдностi iз навколишнiм життям.
Червонобоким яблуком округлим скотився день…, Запахла осiнь в'ялим
тютюном, та яблуками, та тонким туманом…, Осiннiй холодок над
спраглою землею шатро гаптоване широко розiп'яв…, Гнуться клени
нiжними колiнами, чорну хмару срiблять голуби таке бадьоре,
життєствердне духовне наповнення поезiï М. Рильського.
Поетичний свiт М. Рильського останнього перiоду на диво мальовничий. У
ньому спалахують яскравi, пломенистi барви (Вiйна бiлоï й
червоноï троянди, Черемшина пiсля дощу). Споглядання природи
стає основою несподiваних художнiх узагальнень. Iз
садiвницькоï поради як пересаджувати ялинку вiн видобуває
багатий поетичний змiст, спроектований на мiжлюдськi взаємини
(Порада). Споглядання шкiдливоï польовоï красунi волошки
породжує у поета непростi роздуми про красу (Лист до волошки). Iз
зiставлення скромноï шипшини з гордою трояндою виростає думка
про кровну спорiдненiсть народного кореня i професiйного мистецького
цвiту (Шипшина).
Слово сад це одне з найхарактернiших для М. Рильського кодових слiв. що
має найширший образний змiст аж до саду мови (Як парость
виноградноï лози, плекайте мову…). У садах, лiсах, полях,
виноградниках найчастiше бачить М. Рильський своïх звичайних героïв-
друзiв, людей, щасливих i красивих у працi.