Культура усного й писемного мовлення

Культуру усного й писемного мовлення, тобто його стилiстику, кожен iз мовцiв навiть за найсприятливiших умов опановує поступово. Бо мова безмежно багата на слова i ïх лексичнi значення, на фразеологiзми, рiзноманiтна в граматичнiй будовi i фонетичному оформленнi та виявi.
Для дитини, яка ще не навчається письму, усне мовлення слугує єдиною формою спiлкування з однолiтками i всiма, хто вмiє або не вмiє читати й писати.
Поступово розвиваючи своє мислення й мову, людина утверджується в життi, у суспiльствi. Цей процес неможливий без мовлення конкретного використання всiх одиниць мови.
Культура мовлення явище двобiчне, бо має усну й писемну форми буття. Вони обидвi по-особливому важливi. Технiка усного мовлення доповнює технiку мовлення писемного, i навпаки. Вiд оволодiння теорiєю i практикою письма залежить не тiльки мовна, а й загальна культура кожного. Опанувавши письмо, людина прилучається до книг найунiверсальнiшого i найнадiйнiшого джерела знань. Книга вказує шлях до культури i водночас є виявом культури, яка формується iз знань, навичок, умiнь i поведiнки окремоï особи, народу, всього людства. Отже, шлях до культури пролягає через мову, культура своєрiдно закрiплюється в мовi i реалiзується в мовленнi.
Про мову i ïï роль у суспiльному та особистому життi iснує багато висловлювань видатних учених, письменникiв: Найбiльше i найдорожче добро кожного народу це його мова ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає i своє давнє життя, i своï сподiванки, роздуми, досвiд, почування (Панас Мирний); Легкий повiтряний шум спричиняє випущене слово. Але воно часто або смертельно ранить, або радiсть викликає i збуджує душу (Г. Сковорода). Росiйський письменник Антон Чехов (18601904) писав: Для iнтелiгентноï людини, погано говорити повинно б вважатися такою ж непристойнiстю, як не вмiти читати й писати. Безсумнiвною є й народна мудрiсть: Якщо знаєш, про що сказати, слова завжди знайдуться .
У сферi мовленнєвоï дiяльностi дуже важливою є загальна й професiйна освiченiсть мовця, його ерудицiя. Маючи ґрунтовнi знання, зокрема з мови, досконало володiючи ïï усною i писемною формами, кожен носiй мови може зарекомендувати себе в суспiльному життi найефективнiше.
Культура мовлення передбачає красномовство (в його позитивному сенсi), але ним не обмежується. Без змiстовностi думки красномовство недоречне i комунiкативно шкiдливе. Культура мовлення розвивається одночасно з розвитком кругозору людини кругозором загальним i спецiальним (iдеологiчним, полiтичним i професiйним).
Отже, усне мовлення й писемне мовлення, оволодiння ïх стилiстикою, культурою це дуже мiсткий i постiйний природний процес, не завжди спланований i усвiдомлюваний, але спрямований до знання i вмiння висловлюватись, послуговуватись мовою якнайдоцiльнiше в усiх сферах соцiального та iндивiдуального життя кожного з мовцiв.