Добуток за драмою Iвана Кочерги Свечкина весiлля

Дзенькав меч Ярослава в битвах з печенiгами, водив Iгор полицi на половцiв, столiття татарськоï неволi винiс наш народ, i зберiг свою душу. I от прийшли й у Киïв литовськi князi. Змучений вiковим ярмом, знекровлений i знесилений народ не змiг вiдразу дати ïм вiдсiч, не змiг — але й не скорився
Киïв 1506 року. Це вже не оспiвано в Ярославовi Мудрому свiтле, казкове мiсто, що сiяє золотом i вогнями. Киïв похмурим i темний, тому що людям забороненоi навiть свiчi свiтити — аби тiльки, мов, не зжечь мiсто, а насправдi для того, щоб вiдчули ремiсники, труженники — чорнi люди, що вони — холопи, темнi, безправнi й неспроможнi. Однак народ не примирився нi з тьмою, нi з неволею. У п'єсi Свечкина весiлля И. Кочерга показує, як з боротьби за право на свiтло розгорiлася пожежа народного повстання. Розгнiваний ремiсничий Подiл протестує проти насильства й приниження гнiвними вигуками: Гнобителi! Кати!, Не дочекається вiн, щоб ми йому робили!, Досить уже наруги цього терпите!, Нехай свiтло дасть!. А проводир i улюбленець цеховикiв Iван Свiчка твердо вирiшує, що б те не було — одержати киянам право на свiтло:

• Немає! Досить уже!
• Життя не пошкодую,
• А привiлею нашi повернуся
• А не вiддасть добром, то вiзьмемо силомiць.
• Об заграву шляхетного ïхнього замка,
• Тодi засвiтимо нашi каганцi!

ДО Свiчки й його побратимам-цеховикам приставлений воєвода, князь Ольшанский, литовський лицар. Який же темний i лиховiсний ïхнiй мир, нехай i осяяний безлiччю свiч! Iван Свiчка смiло висловлює воєводi протест проти заборони свiтла на Подолi й свавiлля його слуг, а потiм при сприяннi Гiльзи — дружини воєводи — здобуває князiвську грамоту про скасування темного закону i передає його киянам. Тепер князiвська грамота привiлей у руках ремiсникiв, i всi цехи готовлять урочисто вiдзначити шлюб Iвана з Меланкой. На честь Меланки й Свiчки Ми цеху засвiтимо свiчки! А якщо хтось знову посмiтить перечити цьому, те:

• Грудьми й мечем — вiд вiтру й людей
• Клянемося наше свiтло обороняти!

А коли на мирний свято цеховикiв свавiльно уривається збройний загiн i Ольшанский заарештовує Iвана Свiчку, цеховики переконуються, що миром не домогтися справедливостi… Свiчка — не прихильник кровопролиття й спочатку намагається переконати своïх ворогiв у неправотi, i переконавшись, що мирнi акцiï не допоможуть, Iван Свiчка призиває весь трудовий Подiл до збройноï боротьби, щоб силомiць затвердити правду в життi:
А тепер на приступ! До зброï всi! До волi! До борiння! I за ним вiдправляються на бiй з ненависними гнобителями всi ремiсники, тому що вiрять йому, поважають його свiтлий розум i шляхетнi розриви. А цей юнак до слiз торкає своєю шляхетнiстю. Коли йому пропонують волю замiсть на князiвську грамоту, Свiчка вiдповiдає:

• И в самiй справi, край? Звiльниш мене, та й квити?
• Погано ж ти вважаєш, воєвода,
• Коли життя за грамоту даєш
• А хто менi поверне ту надiю
• Пошана той, що я колись берiг…
• У моïй душi до того ж привiлею
• коли йому загрожують страшною карою, вiн мужньо заявляє
• Я не боюся нi смертi, нi катування
• И все-таки тобi не погасити свiтла,
• Що з тьми столiть i через стiльки бур
• Пронiс народ вiдважний i вiльний

Iван Свiчка переконана: не тепер, те в майбутньому украïнський народ запалить свою свiчку волi. Але за цю волю варто боротися, тому що

• … свiчки мирноï не поверне краïна,
• що в боротьбi ïï не засвiтила…

Якi пророчi слова… Довгий шлях i важкий пройшла наша Украïна , як наречена Iвана Свiчки Меланка , щоб зберегти свiй вогник прагнення до волi, щоб у важких мученнях вибороти свою незалежнiсть i зберегти неï. I хочеться вiрити, що той вогник буде горiти ясно й висвiтлювати нашу дорогу, i зiгрiвати нашi серця, i виконувати нашi помисли й дiï.