Еней був хлопець моторний (за поемою И. П. Котляревского Энеида)

Головним героєм поеми став звичайний собi хлопець моторний Еней . Якщо Вергiлiй у своïй поемi Энеида за допомогою цього образа хотiв пiдкреслити шляхетне, божественне походження римського народу (як вiдомо, Еней — онук Зевса, син богинi Венери), то Котляревский розповiв про нього як про украïнського козака. Еней був хлопець моторний i хлопчик хоч куди козак, Удався на всi, Завзятее всiх бурлак. Кошовий Еней троянец вiдважний, хоробрий проводир, умiлий органiзатор i керiвник. Вiн хоча, на перший погляд, i мало чим вiдрiзняється вiд своïх друзiв, i все-таки у вирiшальну хвилину саме йому доводиться приймати рiшення. Згадаємо шторм на море, коли Еней догадується всунути в руку Нептуновi грошей. Результат бою з рутулцами теж залежав вiд двобою Енея з Турном. До того ж хоча й здається Еней iграшкою в руках богiв, вiн сам по своïй волi спiлкується з богами, спускається в пекло, аби тiльки довiдатися, як дiяти далi. Вiн насамперед покладається на себе й своïх друзiв, а потiм уже на волю богiв
По-рiзному зображує Котляревский свого героя. З гумором, з уïдливою посмiшкою, але завжди з любов'ю. Так, вiн розумний, здатний на дипломатичнi вiдносини з Ацестом, Евандром, вiдчайдушний, смiливий воïн, вiрний троянському братерству. Але письменник нiколи не iдеалiзує його. Це насамперед завзятий козак-запорожец, що садить гайдука, любить багато випити й добре погуляти. Портретний образ Енея зустрiчається в текстi не раз, i не завжди вiн змальований свiтлими фарбами. З похмiлля в нього Опухли ока, як у сови, И весь обдувся, як барило. Звичайно, такого зображення вимагала травестийно- бурлескна тональнiсть поеми, але це зображення героя не викликає читацького осуду. Нам симпатичний цей герой, тому що вiн з роду козацького. Це пройдисвiти, босяки, гультипаки, але разом з тим лицарi, героï, неймовiрно витривалi й надiйнi люди. Як частина цiлого подає нам образ Енея великий майстер слова. Козак — це завжди частина великого козацького братерства, а є чи щось святiше братерства для козака?
Як i на початку поеми, наприкiнцi Еней такий же життєрадiсний, здатний до залицянь i горiлки, легковажний, i, коли треба, — розсудливий, строгий i дотепний^-дотепний-хитрувато-дотепний. Яскравого, мальовничого й такого земний, веселого украïнського характеру цей лiтературний герой Iвановi Котляревському, як i Тарасовi Шевченко , вiдводять особливе мiсце в розвитку украïнськоï лiтератури. Вони стояли бiля ïï першоджерел, i якщо в поезiï великого Кобзаря зазвучала душу украïнського народу, те теперiшньою енциклопедiєю украïнознавства стала поема Котляревского Энеида. На перший погляд, таке детальне, рiзнобiчне зображення побуту украïнського народу, що ми зустрiчаємо в поемi, здається небагато навмисним. Але що далi, те все з бiльшим iнтересом читаєш оповiдання письменника про те, як пригощають Енея в Дидони, Турна, Ацеста, Латинь, як одягається Дидона, Ганна, у якi гри вони грають, яка музика звучить пiд час веселих пишних застiль. Отже читаєш i дивуєшся: скiльки знав Котляревский про життя свого народу!
Вiдзначають, що в Энеиде згадане бiльше страв, чим у спецiальних роботах тих часiв. На троянських, латинських, карфагенских столах коштують украïнськi страви, горiлка, наливка, квас. Звучить бандура, сопiлка, грає дудка. У веселому танцi кружляють дiвчини, i зовсiм не карфагенские й латинськi, а украïнськi — у дрибушках, чоботах, сувоях… Напевно, немає такоï деталi украïнського одягу, такого танцю, якого не згадав би у своєму добутку Котляревский. Про життя й смерть, пеклi й раï, вiйнi й мирнiй радостi, боях козакiв на сушi й на море — пр всiм це ми довiдаємося, читаючи добуток. Опису украïнського народу такi правдивi, що забуваєш про те, що героï поеми — представники зовсiм iнших культур. От чуємо голосiння матерi Эвриала над тiлом свого сина:

• ПРО, синовi! Мир моïх очей!
• Або я ж тебе на те народила,
• Щоб згинул ти вiд злих людей?
• Тепер до кого прихилюся,
• Хто злу долю полегшить?

Звичайно, це плач матерi-украïнки. Отже, перед нами не тiльки енциклопедiя побуту, а й енциклопедiя духу украïнського. Адже найголовнiшi, самi яскравi риси украïнського нацiонального характеру втiленi Котляревським в образах поеми. Також цей добуток можна вважати енциклопедiєю соцiальних вiдносин тiєï пори. Тут є писарi й суддi-хапуги, якi по правдi не судили, добродiï, якi продавали селян, цивiльнi й вiйськовi, мужики й мiщани. Зустрiчаємо згадування про утворення, про сiмейнi вiдносини мiж чоловiком i дружиною, виховання дiтей, вiдношення до батькiв. I оцiнка всiх учинкiв — це оцiнка з позицiй народноï моралi
Образи казок, легенд, популярних в XVIII сторiччi, — теж повноправнi героï цiєï чуда-поеми. Автор дає географiю Украïни тих часiв: Опишня, Полтава, Решетиловка, Пушкаривка, Мильце й т.д. Звичайно, нелегко повiрити, що такi широкi й глибокi знання може мати одна людина. I генiй Котляревского був здатний охопити iсторiю й сьогодення, культуру й життя, часи й простори, вiки земнi й Олiмп небесний