Еней був хлопець моторний (за поемою И. П. Котляревского Энеида)
Головним героєм поеми став звичайний собi хлопець моторний
Еней . Якщо Вергiлiй у своïй поемi Энеида за допомогою цього образа
хотiв пiдкреслити шляхетне, божественне походження римського народу (як
вiдомо, Еней — онук Зевса, син богинi Венери), то Котляревский
розповiв про нього як про украïнського козака. Еней був хлопець
моторний i хлопчик хоч куди козак, Удався на всi, Завзятее всiх бурлак.
Кошовий Еней троянец вiдважний, хоробрий проводир, умiлий органiзатор i
керiвник. Вiн хоча, на перший погляд, i мало чим вiдрiзняється вiд
своïх друзiв, i все-таки у вирiшальну хвилину саме йому доводиться
приймати рiшення. Згадаємо шторм на море, коли Еней
догадується всунути в руку Нептуновi грошей. Результат бою з
рутулцами теж залежав вiд двобою Енея з Турном. До того ж хоча й
здається Еней iграшкою в руках богiв, вiн сам по своïй волi
спiлкується з богами, спускається в пекло, аби тiльки
довiдатися, як дiяти далi. Вiн насамперед покладається на себе й
своïх друзiв, а потiм уже на волю богiв
По-рiзному зображує Котляревский свого героя. З гумором, з
уïдливою посмiшкою, але завжди з любов'ю. Так, вiн розумний,
здатний на дипломатичнi вiдносини з Ацестом, Евандром, вiдчайдушний,
смiливий воïн, вiрний троянському братерству. Але письменник нiколи
не iдеалiзує його. Це насамперед завзятий козак-запорожец, що
садить гайдука, любить багато випити й добре погуляти. Портретний образ
Енея зустрiчається в текстi не раз, i не завжди вiн змальований
свiтлими фарбами. З похмiлля в нього Опухли ока, як у сови, И весь
обдувся, як барило. Звичайно, такого зображення вимагала травестийно-
бурлескна тональнiсть поеми, але це зображення героя не викликає
читацького осуду. Нам симпатичний цей герой, тому що вiн з роду
козацького. Це пройдисвiти, босяки, гультипаки, але разом з тим лицарi,
героï, неймовiрно витривалi й надiйнi люди. Як частина цiлого
подає нам образ Енея великий майстер слова. Козак — це
завжди частина великого козацького братерства, а є чи щось святiше
братерства для козака?
Як i на початку поеми, наприкiнцi Еней такий же життєрадiсний,
здатний до залицянь i горiлки, легковажний, i, коли треба, —
розсудливий, строгий i дотепний^-дотепний-хитрувато-дотепний. Яскравого,
мальовничого й такого земний, веселого украïнського характеру цей
лiтературний герой Iвановi Котляревському, як i Тарасовi
Шевченко , вiдводять особливе мiсце в розвитку украïнськоï
лiтератури. Вони стояли бiля ïï першоджерел, i якщо в
поезiï великого Кобзаря зазвучала душу украïнського народу, те
теперiшньою енциклопедiєю украïнознавства стала поема
Котляревского Энеида. На перший погляд, таке детальне, рiзнобiчне
зображення побуту украïнського народу, що ми зустрiчаємо в
поемi, здається небагато навмисним. Але що далi, те все з бiльшим
iнтересом читаєш оповiдання письменника про те, як пригощають Енея
в Дидони, Турна, Ацеста, Латинь, як одягається Дидона, Ганна, у
якi гри вони грають, яка музика звучить пiд час веселих пишних застiль.
Отже читаєш i дивуєшся: скiльки знав Котляревский про життя
свого народу!
Вiдзначають, що в Энеиде згадане бiльше страв, чим у спецiальних
роботах тих часiв. На троянських, латинських, карфагенских столах
коштують украïнськi страви, горiлка, наливка, квас. Звучить
бандура, сопiлка, грає дудка. У веселому танцi кружляють дiвчини,
i зовсiм не карфагенские й латинськi, а украïнськi — у
дрибушках, чоботах, сувоях… Напевно, немає такоï деталi
украïнського одягу, такого танцю, якого не згадав би у своєму
добутку Котляревский. Про життя й смерть, пеклi й раï, вiйнi й
мирнiй радостi, боях козакiв на сушi й на море — пр всiм це ми
довiдаємося, читаючи добуток. Опису украïнського народу такi
правдивi, що забуваєш про те, що героï поеми —
представники зовсiм iнших культур. От чуємо голосiння матерi
Эвриала над тiлом свого сина:
- ПРО, синовi! Мир моïх очей!
- Або я ж тебе на те народила,
- Щоб згинул ти вiд злих людей?
- Тепер до кого прихилюся,
- Хто злу долю полегшить?
Звичайно, це плач матерi-украïнки. Отже, перед нами не тiльки енциклопедiя побуту, а й енциклопедiя духу украïнського. Адже найголовнiшi, самi яскравi риси украïнського нацiонального характеру втiленi Котляревським в образах поеми. Також цей добуток можна вважати енциклопедiєю соцiальних вiдносин тiєï пори. Тут є писарi й суддi-хапуги, якi по правдi не судили, добродiï, якi продавали селян, цивiльнi й вiйськовi, мужики й мiщани. Зустрiчаємо згадування про утворення, про сiмейнi вiдносини мiж чоловiком i дружиною, виховання дiтей, вiдношення до батькiв. I оцiнка всiх учинкiв — це оцiнка з позицiй народноï моралi
Образи казок, легенд, популярних в XVIII сторiччi, — теж
повноправнi героï цiєï чуда-поеми. Автор дає
географiю Украïни тих часiв: Опишня, Полтава, Решетиловка,
Пушкаривка, Мильце й т.д. Звичайно, нелегко повiрити, що такi широкi й
глибокi знання може мати одна людина. I генiй Котляревского був здатний
охопити iсторiю й сьогодення, культуру й життя, часи й простори, вiки
земнi й Олiмп небесний
