Не хочу, щоб старiла мама (твiр-роздум)
Их улыбка счастья добрий вестник,
Солона слеза их и горька…
И воспеы не случайно в песнях
Отчий дом и матери рука.
В. Сосюра
Передi мною фотографiя. На нiй молода дiвчина. Пишне волосся, широко
розплющенi очi. Поворот голови, уся поза виражають наснагу, бажання щось
вказати. Очевидно, перервана цiкава розмова або вона побачила щось
значне. Менi хочеться повторити поетичне: остановись, мгновенье, ты
прекрасно! тому, що на фотографiï моя мама. Ïй 18 рокiв, вона
студентка будiвельного iнституту, а мене ще немає на цьому свiтi.
За кiлька рокiв здiйснилася мрiя: мама i стала архiтектором. А потiм
народилася я. I на багатьох знiмках тепер ми всiєю родиною, удвох
з мамою, я одна. Фотографiï вiдбивають плин часу. Митi складаються
в роки, коли ми усi проходимо науку великоï Материнськоï
Любовi.
Швидко i нестримно летить час уже восьмий клас. Усi цi роки я щодня,
щогодини вiдчувала мамину турботу, ïï готовнiсть зрозумiти,
пробачити, стати на допомогу. Я знаю, як ïï засмучують
моï невдачi, яку радiсть приносять успiхи. Вона хоче, щоб я мала
мiцнi знання i щоб вони стали для мене не просто сумою можливостей, а
навчили мислити. Мама намагається прилучити мене до мистецтва,
культури. Для неï архiтектура не тiльки засiб заробiтку, це
ïï вiдрада, захоплення, застигла музика . Мама дуже хотiла б
бачити мене теж архiтектором, i не я для себе це питання ще не вирiшила.
А поки що вона багато працює, щоб дати менi гарну освiту.
Чи замислюємося ми, чому всi основнi символи життя представленi в
образi жiнки? Справедливiсть, правосуддя жiнка з чашами терезiв,
Мудрiсть Афiшi, Перемога Нïка. У моïй свiдомостi мама це Нiка,
що перемогла концерватизм, iнертнiсть, власнi сумнiви й вагання. Вона
знайшла в собi сили борi iтися за гiдне життя, не розстаючись з
улюбленою справою, не пориваючи з обраною професiєю.
Напевно, не кожному у родинi можуть допомоги з усiх або майже з усiх
предметiв, а мама може: i важкий приклад з алгебри розв'яже, i в теоремi
геометричнiй розбереться, i як художнiй шов виконати, знає.
Виходить, вона в мене i Пiка, i Афiна.
Цього року була зустрiч маминих однокурсникiв. Скинувши з плечей вантаж
рокiв, вони зiбралися в рiднiй аудиторiï. остановись,
мгновенье…, адже вони прийшли на зустрiч зi своєю юнiстю. На
думку однокурсникiв, моя мама виглядає наймолодшою. Але в будень,
коли вона пiзно повертається з роботи, я бачу и ïï очах
утому i смуток. А менi так хочеться, щоб вона посмiхалася! Ïï
посмiшка погрiбна менi сьогоднi, завтра, завжди…
Дитинство найщасливiша пора. Триватиме вона тим довше, чим довше буде
мама молодою. Я не хочу, щоб вона старiла. Нехай завжди буде сонце,
нехай завжди буде небо, нехай завжди буде мама… Тодi i я буду
завжди.
