Конфуцiанство як етико-полiтичне й релiгiйно-фiлософське навчання
Що таке людина? Яка природа людини? У чому драма людських вiдносин i
людського iснування? Вiд чого залежать змiст i цiннiсть людського життя?
Подiбного роду питання ставляться у фiлософських текстах рiзних епох.
Людина — унiкальний утвiр Всесвiту. Нi сучасна наука, нi
фiлософiя, нi релiгiя не можуть повною мiрою виявити таємницю
людини. Фiлософи доходять висновку, що людська натура проявляється
в рiзних якостях (розумнiсть, гуманнiсть, доброта, здатнiсть любити й
iн.) , але одне з них є головним. Виявити цю рису означає
осягти сутнiсть людини. Яка якiсть можна вважати специфiчним людським?
Є чи взагалi в людинi якесь внутрiшнє стiйке ядро? Фiлософи
вiдповiдають на цi питання по-рiзному. Багато чого залежить вiд
загальноï свiтоглядноï установки, тобто тому, що даний
фiлософський напрямок висуває як вища цiннiсть. Конкретнi
позицiï обумовлюють, зокрема, i тим, як розглядається людина
— ззовнi або зсередини . Вивчення людини ззовнi припускає
осмислення його вiдносин iз природою (космосом) , суспiльством, богом i
самим собою. Прилучення до таємницi людини зсередини сполучено зi
збагненням його тiлесного, емоцiйного, морального й духовного буття. Але
чи правомiрно шукати проблему людського буття в художнiх i фiлософських
пам'ятниках Сходу. Так, створення Книги Пiсень (Ши цзин ) ставиться до
часiв, коли в Китаï фiлософськi школи ще не зложилися, i згодом
неï використовували у своïх навчаннях не тiльки конфуцианская,
але й iншi школи, якi часто спотворювали первiсний змiст. Оригiнальний
текст Книги iсторiï , або Книги документiв (Шу цзин ) взагалi не
зберiгся до наших часiв. Вiн був змiнений у значнiй мiрi як
Конфуцiєм, так i його послiдовниками. Китайський добуток Лунь юй
(Бесiди й висловлення ) є єдиним добутком китайськоï
класичноï лiтератури, що бiльш-менш безпосередньо передає
погляди Конфуцiя. Але це лише одна сторона проблеми. Захiдному читачевi,
не знайомому з мовою Китаю, складно зрозумiти не тiльки алегоричний
змiст написаного, але, iнодi, i прямiй i, здавалося б, очевидний. Для
цього потрiбно також знать культуру древнього Китаю, його звичаï й
предфилософию. I, нарештi, труднощi представляє те, що в
збереженим до наших днiв добутках людина Китаю розчинений у космосi,
єдиний з ним i невiддiльний вiд нього. Все це робить скрутним
збагнення природи й змiсту людини в розумiннi древнекитайских фiлософiв
Метою даноï роботи є вивчення проблеми людини в религиях
Сходу, зокрема в Конфуцiанствi й у чань-буддизмi, по роботах рiзних
сучасних авторiв (iсторикiв, фiлософiв) , узагальнення розрiзненого й,
часом, суперечливого матерiалу й створення стрункоï системи знань i
положень, що визначають мiсце людини у Вселеноï
Конфуцiанство — один iз провiдних iдейних плинiв у древньому
Китаï. У рядi публiкацiй дається компромiсне визначення
конфуцiанства одночасно як релiгiï i як етико-полiтичного навчання.
Конфуцiй — творець морально- релiгiйного навчання — залишив
найглибший слiд у розвитку духовноï культури Китаю, у всiх сферах
його громадського життя — полiтичноï, економiчноï,
соцiальноï, моральноï, у мистецтвi й релiгiï. По
визначенню Л. С. Васильєва: Не будучи релiгiєю в повному
змiстi цього слова, конфуцiанство стала бiльшим нiж, чим просто релiгiя.
Конфуцiанство — це також i полiтика, i адмiнiстративна система, i
верховний регулятор економiчних i соцiальних процесiв, — словом,
основа всього китайського способу життя, принцип органiзацiï
китайського суспiльства, квiнтесенцiя китайськоï цивiлiзацiï .
По своєму свiторозумiнню, способу пояснення миру й мiсця людини
(цивiлiзованого , а не варвара ) у цьому свiтi конфуцiанство
виступає скорiше в етико-полiтичному, чим у релiгiйному планi
Конфуцiй заснував свою школу в 50 рокiв. У нього було багато учнiв. Вони
записали думки як свого вчителя, так i своï. Так виникло головне
конфуцианское твiр Лунь юй (Бесiди й висловлення ) — добуток
зовсiм несистематичне й часто суперечливе, збiрник в основному моральних
повчань, у якому, на думку деяких авторiв, дуже важко побачити
фiлософський твiр. Цю книгу всякий утворений китаєць учив
напам'ять ще в дитинствi, нею вiн керувався все життя. Основне завдання
Конфуцiя — гармонiзувати життя держави, суспiльства, сiм'ï,
людини. У центрi уваги конфуцiанства взаємини мiж людьми, проблеми
виховання. Конфуцiй не задоволений iснуючоï, однак його iдеали не в
майбутньому, а в минулому. Людина звернена особою до минулого, до
майбутнього ж повернуть спиною. Стародавнiсть постiйно присутня в
сьогоденнi. Майбутнє не залучає занадто великоï уваги
— адже час рухається по колу; i все вертається до
свого джерела. Кульмiнацiя конфуцианского культу минулого —
виправлення iмен (чжен хв ) . Конфуцiй визнавав, що все тече i що час
бiжить, не зупиняючись . Тому конфуцианское виправлення iмен означало не
приведення суспiльноï свiдомостi у вiдповiднiсть iз суспiльним
буттям, що змiнюється, а спробу привести речi у вiдповiднiсть iз
ïхнiм колишнiм значенням. Тому Конфуцiй учив. Що государ повинен
бути государем, сановник — сановником, батько — батьком i
син — сином не по iм'ю, а реально, насправдi. Iдеалiзуючи
стародавнiсть, Конфуцiй рацiоналiзує вчення про моральнiсть
— конфуцианскую етику. Вона опирається на такi поняття, як
взаємнiсть , золота середина , людинолюбство , складовi в цiлому
правильний шлях — дао.
У своєму навчаннi Конфуцiй ґрунтувався на традицiйних
китайських поглядах на пристрiй миру. По поданнях древнiх китайцiв,
людина виникає пiсля того, як споконвiчний ефiр (або пневма, ци )
дiлиться на 2 початки: Инь i Ян, Свiтло й Тьму. Своєю появою вiн
як би покликаний перебороти цю расколотость миру, тому що
поєднує в собi темна й свiтла, чоловiча й жiноча, активна й
пасивне, твердiсть i м'якiсть, спокiй i рух
Роздiл 1. Конфуцiй про людину Древнекитайский мислитель Кун-Цзи
(Конфуцiй — 551 — 479 до н. е.) жив в епоху, коли питання
стабiльностi держави вийшли на перший план. Як правильно керувати
державою, щоб зберегти в ньому незмiнний порядок — от що
хвилює Конфуцiя в першу чергу. Людина цiкавить його не сам по
собi, а як частина iєрархiï, де вiн займає певне мiсце.
Тому вчення про людину невiддiльно вiд вчення про керування державою.
Цiль конфуцианского вчення про людину — показати, як повинен
поводитися людина в рiзних ситуацiях, тобто навчання має яскраво
виражену практичну спрямованiсть, а теоретичний аспект є
пiдлеглим: обґрунтувати вiчнiсть i незмiннiсть правил поводження,
що рекомендуються, i вiдносин мiж людьми. Досить познайомитися з
добутком Лунь-Юй (Бесiди й висловлення) , що всi дослiдники вважають
найбiльш достовiрним вираженням поглядiв Конфуцiя, щоб переконатися, що
для нього немає проблеми людини, а є набiр практичних рад,
якi подає вчитель (цзи) Кун
Свiтоглядну основу вчення про людину Конфуцiй не обговорює. Кун-
Цзи пропонує своï рекомендацiï, виходячи iз традицiйних
китайських поглядiв на пристрiй миру. З контексту його висловлень
стає зрозумiло, що людини вiн розглядає як особливий предмет
природи, що пiдкоряється ïй, але й умеющий ïй
протистояти. Це пояснюється серединним положенням людини щодо Неба
й Землi: з одного боку, людина вписується у свiтобудову,
становлячи з ним єдине цiле й, виступаючи сполучною ланкою мiж
Небом i Землею, а з iншого боку — людина займає у
свiтобудовi унiкальне мiсце, що дозволяє йому спiввiднести себе як
з Небом, так i iз Землею. Традицiйнi для китайських свiтоглядних систем
категорiï — дао (щирий шлях) i де (обдарованiсть) —
також використовуються в Лунь-Юй без обговорення й додаткових
коментарiв. Взагалi Конфуцiй волiв не займався питаннями свiтобудови й
свiтогляду, зокрема, вiдмовлявся висловлюватися про парфуми,
зосередившись на вченнi про правильне поводження
Обговорювати питання про природу людини, як свiдчить Лунь-Юй , Конфуцiй
уникав, обмежившись розпливчастим висловленням: По своïй природi
(люди) близькi один одному; по своïх звичках (люди) далекi друг вiд
друга .
2. Конфуцианские початку, знання
Конфуцiй чiтко розмежовує людей, що володiють рiзним соцiальним
статусом залежно вiд моральних якостей, яким вiн приписує
надлюдське, всесвiтнє значення й тим самим затверджує
неминучiсть i непорушнiсть соцiального розшарування. На його думку, небо
стежить за справедливiстю на землi, стоïть на стражi
соцiальноï нерiвностi
Моральнi якостi становлять 5 взаємозалежних початкiв, або
постоянств: жень — гуманнiсть, людинолюбство; синь —
щирiсть, прямота, довiра; i — борг, справедливiсть; чи —
ритуал, етикет; чжи — розум, знання
Основа людинолюбства — жень — шанобливiсть до батькiв i
поважнiсть до старших братiв , взаємнiсть або турбота про людей
— основна заповiдь конфуцiанства. Не роби iншим того, чого не
бажаєш собi .
Конфуцiй звертається до довiри (Синь) як до полiтичноï й
моральноï категорiï. Керуючи царством, що має 1000
бойових колiсниць, варто серйозно ставитися до справи й опиратися на
довiру, дотримувати економiï у витратах i пiклуватися про людей;
використовувати народ у вiдповiдний час. Iдею Довiри вiн проводить крiзь
все своє навчання
Всi цi початки опираються на знання в конфуцианском змiстi. Маються на
увазi не теоретичнi знання, а знання правил поведiнки з обов'язковим
застосуванням ïх на практицi. Конфуцианское вчення про знання
пiдпорядковано соцiальнiй проблематицi. Знати — значить знати
людей . Пiзнання природи його не цiкавить. Його цiлком задовольняє
те практичне знання, яким володiють тi, хто безпосередньо
спiлкується iз природою — хлiбороби, ремiсники. Конфуцiй
допускав уроджене знання. Але воно рiдко: Тi, хто має вроджене
знання, коштують вище всiх, а за ними iдуть тi, хто придбав знання
завдяки навчанню . Навчання в Конфуцiя повинне обов'язково доповнюватися
мiркуванням. Звiдси випливає, що ототожнювати конфуцианскую
вченiсть iз книжковою премудрiстю не зовсiм справедливо. Хоча в
конфуцiанствi авторитет мудрецiв стародавностi й викладеного ними
навчання був завжди високий, на перший план виходить правильне
поводження, а не знання саме по собi. Цiннiсть знання в тiм, щоб сприяти
правильному поводженню
3. Ритуал i виховання
Застосовуються конфуцианские знання за правилами етикету, без яких
ïхнє використання не буде правильним , а людське поводження
виявиться нерегульованим. Завдання вiдтворення норм покладає на
саму людину: Стримувати себе, для того щоб у всiм вiдповiдати вимогам
ритуалу, — це i є людинолюбство…Здiйснення
людинолюбства залежить вiд самоï людини, хiба воно залежить вiд
iнших людей? Так гуманнiсть зв'язується з ритуалом, причому людина
повинен прикласти певнi зусилля, щоб перебороти себе, увiмкнутися в
систему вiдносин, регульованих правилами етикету, i домогтися того, щоб
далi проявляти себе щонайкраще без додаткових зусиль, тобто стати
шляхетним чоловiком ( Цзюнь-Цзи) .
Все це вказує на необхiднiсть виховання, що передбачає
дiяльну участь у ньому самоï людини, його прагнення стати
вихованим. Але це не означає вiдмов вiд вiдповiдальностi. Скорiше
мова йде про врiвноваженiсть того й iншого, тому що природнiсть
забезпечує прояв щиростi: Пiсля того як вихованiсть i природнiсть
у людинi зрiвноважать один одного, вона стає шляхетним чоловiком .
Таким чином, створюючи концепцiю ритуальноï форми органiзацiï
суспiльства, Конфуцiй виводить ритуал iз предфилософской
свiтоглядноï традицiï. Вiн бере з Ритуалу все краще й
пристосовує його до умов класового суспiльства. Ритуал як слово,
музика й рух ставати в Конфуцiя головним способом теоретичного й
практичного втiлення своïх iдей серед верхiв i низiв
Здiйснюючи ритуализацию полiтики, моральностi, сiмейних вiдносин,
Конфуцiй зауважує ще одну силу, що сприяє успiху Ритуалу,
— культ предкiв. Ïх має кожний з живучих людей. Сiмейнi
узи самi мiцних i щирi серед всiх iнших вiдносин. Конфуцiй i тут
прагнути здiйснити ритуализацию, знаходячи в шануваннi предкiв як основи
полiтичних пiдвалин, так i моралi
4. Низька людина й шляхетний чоловiки Як же погоджуються мiж собою
положення Конфуцiя про близькiсть людей до природи, про необхiднiсть
певних дiй, щоб стати шляхетним чоловiком, i соцiальною
iєрархiєю залежно вiд моральних якостей? Логiчно
допустити, що кожна людина здатна стати шляхетним чоловiком. Але як
тодi бути з незмiнним соцiальним розшаруванням?
Справа в тому, що природа людини в китайськiй традицiï мiстить у
собi як би два рiвнi: уродженi якостi й здатнiсть до самовдосконалення.
Людинi мало мати деякi якостi, треба ще вмiти ïх застосувати,
сконцентрувавши волю й регулюючи своє поводження
Очевидно, Конфуцiй має на увазi саме таке трактування природи
людини. Тодi стає зрозумiлим, як при подiбностi вроджених якостей
люди виявляються представниками рiзних шарiв, обумовлених моральним
статусом
Оскiльки здатностi людей регулювати своє поводження зiзнаються
рiзними вiд природи, кожному шару пред'являються особливi вимоги й
пропонуються рiзнi правила поведiнки. Конфуцiй зв'язує суспiльне
становище людини не з багатством або знатнiстю, а з його моральною
характеристикою. Конфуцiй дає розгорнутий образ людини, що
вiдповiдає конфуцианским моральним заповiдям. Це цзюнь-цзи
(шляхетний чоловiк ) , якому протиставляється низька людина .
Низька людина не має належне знання, тому його поводження не
регулюється етикетом. Кун-Цзи сказав: Шляхетний чоловiк
боïться трьох речей: вiн боïться пiднебiння, великих людей i
слiв совершенномудрих. Низька людина не знає велiння неба й не
боïться його, нехтує високих людей, що займають високе
положення; залишає без уваги слова мудроï людини . Низька
людина виявляється негуманним, тобто нездатним правильно
поводитися з людьми. Є шляхетнi чоловiки, якi не мають
людинолюбство, але немає низьких людей, якi б мали людинолюбство .
Гуманнiсть залишається прерогативою шляхетного чоловiка, здатн i
зобов'язаного надходити належним чином: iнакше всi дела розбудуються
5. Гiдний правитель
На шляхетного чоловiка Конфуцiй покладає вiдповiдальнiсть за
пiдтримку порядку в Пiднебеснiй. Виходячи iз цього, особливе значення
Конфуцiй надає опису правителя, для якого гуманнiсть
перетворюється в умiння розбиратися в людях, вiдрiзняти гiдних вiд
невартих i керувати ними, подаючи гарний приклад. Вiдповiдаючи на
запитання про те, чи варто вбивати людей з метою полiпшення керування
державою, Конфуцiй заявив: Навiщо, керуючи державою, убивати людей? Якщо
ви будете прагнути до добра, то й народ буде добрим. Мораль шляхетного
чоловiка подiбна до вiтру; мораль низького чоловiка подiбна до трави.
Трава нахиляється туди, куди дме вiтер .
Конфуцiй не пояснює, звiдки береться гiдний правитель. Цiлком
ймовiрно, вiн уважає його таким же проявом загальноï
закономiрностi, як i будь-яку рiч у природi. З контексту ясно, що
подiбний талант не можна сформувати, але його можна виявити, щоб людина,
що володiє ïм, зайняла належне мiсце в державi. Звiдси
своєрiднiсть системи iспитiв на посаду, що передбачають лише
вiдбiр найбiльш гiдних, але не виховання або навчання ïх.
Правитель може стати шляхетним чоловiком, якщо вiдповiдає певним
вимогам. При цьому Конфуцiй пiдкреслює, що влада повинна
перебувати в руках верховного правителя, сина Неба , а не сановникiв,
тому що вiн вiдповiдає за пiдтримку природного ходу речей, що й
забезпечує державну стабiльнiсть. Коли в Пiднебеснiй панує
дао, ритуал, музика, (накази) на каральнi походи виходять вiд сина
неба… Коли в Пiднебеснiй панує дао, те правлiння вже не
перебуває в руках у сановникiв. Коли в пiднебеснiй панує
дао, те простолюдини не нарiкають . Iдеальне правлiння не є
залежним вiд того, якi державнi заходи здiйснює правитель, а вiд
того, що представляє вiн собою i як вiн поводиться: Якщо особисте
поводження тих, (хто стоïть на верху) , правильно, справи йдуть,
хоча й не вiддають наказiв. Якщо ж особисте поводження тих, (хто
коштує нагорi) , неправильно, те, хоча наказують, народ не
кориться . В iдеалi така форма правлiння не пов'язана з навмисними
дiями. Керування здiйснюється як би саме собою
Отже, iдеальну форму правлiння Конфуцiй зв'язує з пiдтримкою
природного й незмiнного порядку речей через недiяння (увей) гiдного
правителя, одним лише своïм поводженням що заповнює вiдсутнi
ланки загальних зв'язкiв вiдповiдно до дао, що уникає приватних
намiрiв i надуманих дiй. У цьому — близькiсть свiтоглядних основ
Конфуцiя й даосизму, хоча по ряду питань цi навчання були антиподами
Такий iдеальний вигляд правителя. А як на практицi: є чи
однозначна вiдповiднiсть мiж високою мораллю й високим постом? Судячи з
тому, як наполегливо Конфуцiй пiдкреслює, яким повинен бути
правитель, йому ясно, що збiгу отут немає. Тому характеристика
шляхетного чоловiка служить Конфуцiю й самостiйному завданню,
вiдмiнноï вiд питання про найкраще керування державою. У цьому
зв'язку на перший план виходить вiдношення шляхетного чоловiка до
знання, його здатнiсть до самостiйних i глибоких суджень. Уточнюючи
образ шляхетного чоловiка, Конфуцiй протиставляє йому низькоï
людини. Учитель сказав: Шляхетний чоловiк думає про те, як би не
порушити закони; низька людина думає про те, як би покористуватися
. Конфуцiй пiдкреслює, що шляхетний чоловiк поводиться з
урахуванням волi Неба. Його знання не переслiдують корисливоï мети.
Вони для нього самокоштовнi й спрямованi на iстотне й загальне, а не на
частковостi. Безкорисливе одержання знань наближає шляхетного
чоловiка до стану совершенномудрого. Конфуцiй не проводить мiж ними
твердоï гранi. Деяких древнiх правителiв вiн називає
совершенномудрими. Очевидно, вiн зв'язує цей стан з гуманнiстю як
з вищою iстиною. Тодi iдеалом поводження совершенномудрого
виявляється спокiй, урiвноваженiсть, у чому конфуцiанство знову
перегукується сдаосизмом. 6. Гуманнiсть Конфуцiя
Трактуючи гуманнiсть як здатнiсть розбиратися в людях i керувати ними,
Конфуцiй зв'язує ïï прояву iз соцiальною
iєрархiєю, iз пристроєм держави. Iнтерпретуючи
гуманнiсть як вищу iстину, що володiє всесвiтнiм значенням, вiн,
навпроти, затверджує необхiднiсть деякоï вiдчуженостi,
вiдносний незалежностi вiд суспiльного становища. Тому, надаючи великого
значення керуванню державою, призиваючи людей до того, щоб вони зайняли
своє мiсце в соцiальнiй iєрархiï й виконували свiй борг
у строгiй вiдповiдностi з етикетом, Конфуцiй у той же час
наголошує на мораль, передбачаючи можливiсть для людини самому
визначати, що добре, а що погано. Учитель сказала: Людина не повинен
засмучуватися, якщо вiн не має високого поста, вiн повинен лише
засмучуватися про те, що вiн не змiцнився в моралi . В остаточному
пiдсумку виходить, що шляхетний чоловiк повинен повнiстю вписати в дану
систему й у теж час зберегти незалежнiсть суджень, що приводить до
суперечливоï ситуацiï. Прагнення до вдосконалювання й до
здiйснення гуманностi Конфуцiй зв'язував з подоланням себе аж до
самопожертви. У його розумiннi всесвiтнє значення гуманностi
скорiше змушує припускати, що гуманнiсть — у природi людини,
i здiйснювати неï — значить додержуватися своєï
природи, а не ламати ïï. Ця думка одержала розвиток в учнiв
Конфуцiя, зокрема в Мен-Цзи (372-289 рр. до н. е.) .
