У якому випадку таïнство вважається доконаним i дiючим?
Дiйснiсть таïнства, його справжня благодатность, властива йому поприродi — розрiзняється вiд дiєвостi (сили й ступенi
впливу на приймаюче таïнство) . Для того, щоб таïнство було
визнано дiйсним, необхiдне:
законно рукоположенний пресвiтер (єпископ) ;
вiдповiднiсть зовнiшнiх дiй богопреданному чиновi .
Але не дає права не визнавати таïнство в якостi дiйсного
не досить благочестивий пресвiтер (єпископ) , тому що благодатна
сила таïнства залежить тiльки вiд заслуг i волi Христа й
вiдбувається Його дiєю (1Кор. 3:7) ;
недолiк вiри осiб, що приймають таïнство
Перерахованi критерiï мають значення тiльки для ступеня сприйняття
Божественних сил, що виливають на всiх рiвною мiрою по Ньнього
безмежноï доброти
Таïнство Миропомазания в Православнiй Церквi становить iз
Водохрещенням один богослужбовий чин, але є самостiйним
таïнством i в деяких випадках може вiдбуватися незалежно вiд
Водохрещення. Якщо у Водохрещеннi людин народжується духовно (Ин.
3:6) i позбувається вiд наслiдкiв первородного грiха, то через
Миропомазание на вiдроджену людину зводить Святий Дух, Своєю
присутнiстю оживляючий дух людини й дающий сил до змiцнення
вдобродетели. Як i будь-яке таïнство, Миропомазание зобов'язане
своïм iснуванням Христу Рятiвниковi. На святi поставляння кущей
Христос вiдкрито пророкує пришестя Святого Духа, Який мали
прийняти вiруючi в Нього (Ин. 7:39) . Хто жадає, iди до Мене й
пий; хто вiрує в Мене, у того,… зi чрева потечуть рiки води
живий , — говорить Вiн (Ин. 7: 37-38) . Можна припустити, що пiд
рiками води живий Христос розумiв безперервне витiкання благодатноï
любовi, як вищого дарунка Духа Святого, на вiруючого й через нього на
все буття. Як же ми уявляємо собi цю духовну енергiю? — Пише
свт. Лука ( Войно-Ясенецкий) . — Для нас вона є усемогутня
любов Божественна. Любов не може полягати в собi самоï, тому що
основна властивiсть ïï — потреба виливати на кого-
небудь, i ця потреба привела до створення Богом миру . Бог є
любов, i вилив Духа Його є вилив любовi на все живуче .
Пророцтво Добродiï свершилось пiсля того, як Вiн був прославлений ,
i дiйсно апостоли, прийнявши Духа в Сионской свiтлицi, виливали Його на
всiх прихожим до Христу. Так, прийдя до самарянским християн, апп. Петро
й Iоанн знайшли, що Дух Святий не сходив ще на жодного з них, а тiльки
були хрещенi в iм'я Добродiï Iсуса Христа; тодi поклали руки на
них, i вони прийняли Духа Святого (Деян. 8: 16-17) . З аналогiчним
прикладом ми зустрiчаємося й в оповiданнi про хрещення ефесских
учнiв Предтечи: коли Павло (пiсля хрещення) поклав на них руки, нисшел
на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами й пророчествовать
(Деян. 19:9) . У першi десятилiття проповiдi апостолiв низведение Духа
Святого вiдбувалося через безпосереднє покладання апостольських
рук. Але з ростом числа християн апостолами вводиться древнiй чин
преподання благодатi через освячене ними миро. Помазання св.
єлеєм вiдомо ще в Церквi старозавiтноï (Пс. 88:21;
1Цар. 10:1; 1Цар. 15:3; 1Цар. 12:13) , внаслiдок чого царi називалися
христами, помазаниками. У новозавiтнiй Церквi христами, священиками й
царями в Царствi Iсуса Христа є всi християни (Гал. 2:20) .
Хоча в кн. Дiянь не говориться прямо про вживання св. миру, але у Св.
Писаннi про це є непрямi свiдчення (1Ин. 2:20; 2Кор. 1; 21,22) . I
безсумнiвно, що ця саме апостольська постанова, тому що у всiх церковних
писаннях воно приймається беззастережно й неприпустимо, щоб ревно
збережений Переказ було ким-небудь самовiльно перемiнено
Видима сторона Таïнства мiстить у собi:
молитву про дарування Святого Духа;
хрестоподiбне помазання чола, нiздрiв, губ, вух, груди, рук i нiг св.
миром;
проголошення тайносовершительной формули : печатка дарунка Духа Святого(2Кор. 1: 21-22) .
Метою здiйснення таïнства є одержання даром, за хресну смерть
Рятiвника (Ин. 16:7) , iншого Утiшника, так пребудет з вами вовек, Духа
iстини (Ин. 14: 16-17) . Християнин стає храмом, у якому
перебуває Божественний Дух, ведучий його в Царство Бога Батька, що
повiдомляє Своï дарунки (Ис. 11: 2-3) i при ïхньому
активному засвоєннi обоживающий людську природу й приносящий
багато плодiв (Гал. 5: 22-23) у взаємному спiвробiтництвi Бога й
людини. Духовне життя стає поступовим усвiдомленням
водохресноï благодатi — усвiдомленням, що перетворює
всього людини , здатним у критичнi моменти життя знову перетворити
ситуацiю смертi , коли зроблений грiх народжує смерть (Иак. 1:15)
у ситуацiю воскресiння.
