Критика католицькоï практики причащання: причащання пiд одним видом; причащання облатками; використання опресноков

Господь, роблячи в перший раз переломлення хлiба заповiв Своïм
учням: це творите в Мiй спогад (Лк. 22:19) . Т. о. Церква ревно
ставиться до всього, що бере свiй початок вiд Христа i Його апостолiв.
Причащання пiд одним видом було уведено Римською Церквою з IX в. (час
великих епiдемiй) , iз цього моменту миряни причащаються тiльки Тiлу
Христову, повноцiннi Св. Дарунки приймають обличчя, що перебувають у
духовному санi. Така практика вступає в пряме протирiччя зi
словами Св. Писання: пийте з ïï всi , —
говорить Господь, пiднявши чашу й звертаючись до всiєï
Церкви. У пророчiй бесiдi про хлiб життя (Ин. 6) Рятiвник хоча й
говорить про Себе, як про хлiб (Ин. 6:51) , але в той же час Вiн не
роздiляє на частинi Свою плоть i кров. Як та, так i iнша можуть
оживотворяти людини, що вкушає (Ин. 6:54) . Не вкушати як плотi,
так i кровi Христа-Рятiвника, людина не буде мати в собi життя (Ин.
6:53) . Ап. Павло в посланнi до коринфским християн (мирянам) пише: я
вiд Самого Добродiï прийняв те, що й вам передав, що Господь Iсус
Христос у ту нiч, у яку вiдданий був, взяв хлiб i возблагодарив
переломив i сказав: приимите, ядите, це є Тiло Моє, за вас
ломимое; це творите в Мiй спогад . Також i чашу пiсля вечерi, i сказав:
ця є новий завiт у Моïй Кровi; це творите, коли тiльки будете
пити, у Мiй спогад … Так випробовує себе людина, i в такий
спосiб нехай ïсть вiд хлiба цього й п'є вiд чашi цей (1Кор.
11: 23-28) . Вiдтепер будеш вкушати Великдень чистий i непорочну, хлiб
квасний, хлiб повноти, замiшаний i випечений Духом Святим: i вино,
змiшане з вогнем i Духом: тiло й кров самого Бога, запропонованi всiм
людям , — пише св. Єфрем Сирин .
У захист практики причащання пiд одним видом захiднi богослови висувають
твердження про те, що причащаючись тiла Христова, миряни тим самим
приймають i кров Його, тому що де тiло, там i кров. Але тодi встає
питання: для чого духовнi особи причащаються й кров'ю й для чого Iсус
установило таïнство в тiм видi, у якому воно iснує в
Православнiй Церквi до нашого часу?
Вiдповiдно до апостольських постанов, ми вiруємо, що причащатися
сему таïнству, як духовнi, так i мирськi люди повиннi пiд обома
видами хлiба й провина (Правосл. исп. Кафол. i Апост. Церкви Вост. (1662
р.) , вопр. 107) ^.
Причащання облатками (тонкими пластинками-хлiбцями круглоï форми) ,
прийняте в католицькiй традицiï, теж не має корiнь в
апостольському переказi — у древнiй Церквi вся громада прилучалася
вiд єдиного хлiба й однiєï чашi ^. Один хлiб,
i ми одне тiло; тому що все причащаємося вiд одного хлiба ,
— пише апостол (1Кор. 10:17) .
У Дидахе ми читаємо: Як цей переломлюваний хлiб, нiколи неуважний
по схилах, був зiбраний, щоб скласти одне, так i Церква Твоя
збирається в Царствi Твоєму iз всiх кiнцiв землi . Символ
єдностi в колись множинному пiдкреслює св. Купрiян
Карфагенский: Коли Господь назвав Своïм Тiлом хлiб, що
складається з безлiчi зiбраних разом зерен, Вiн указав тим самим
на єднiсть нашого народу ^. .
У Св. Писаннi при згадуваннi хлiба Евхаристии, використовується
грецьке слово artoz(Євангелiя, кн. Дiянь, послання ап. Павла) , що
звичайно позначає пшеничний хлiб, що пiднявся на заквасцi
(опресночний виражається прикметником axumoz ) . Зi Св. Писання
вiдомо, що в апостольський час переломлення хлiбiв вiдбувалося щотижня
протягом усього року як в iудео-християнських громадах, так i в християн
з язичникiв. Неквасний, прiсний хлiб уживався iудеями вiдповiдно до
Закону винятково 7 днiв: з вечора 14-го нисана до вечора 21-го нисана,
Сiм днiв квас так не з'явиться в будинках ваших (Исх. 12:19) .
Iудеï нiколи не погодилися б приймати опресночний хлiб щодня (Деян.
2: 42-46) . Для здiйснення таïнства хлiб запозичився iз приношень
вiрних, тобто це був звичайний пшеничний чистий хлiб, частина якого
вдобавок призначалася для допомоги бедним (1Кор. 11: 21-22) .
Установлення таïнства Евхаристии вiдбулося 13 нисана (Вiв. Четвер)
за день до початку вживання опресноков (Ин. 13:1) i якщо Господь, як Пан
суботи вкушав великоднього агнця разом з опресноками на день ранiше, те
iз цього не треба, що пiсля вкушання старозавiтноï паски Вiддяка
була зроблена також на прiсному хлiбi. Евхаристия — таïнство
Нового Завiту (Лк. 14:24) , що замiщає старозавiтнi образи й тiнi,
на новiй речовинi — квасному хлiбi У Римськiй Церквi з XI в.
Евхаристия вiдбувається на опресноках, хоча богословами
зiзнається використання й квасного хлiби
Ми не знаємо наскiльки данi порушення шкодять духовному життю й
повноцiннiй участi в таïнствi Евхаристии, але як вiрнi сини Божии
ми сповiдаємо вiрнiсть Св. Писанню й Св. Переказу, не засуджуючи,
але призиваючи вернутися отпадших.
Римо-Католицьке вчення про чистилище, його критика. Священне Писання про приватний суд.
Латинське вчення про чистилище (purgatorium) опирається на кiлька
виречень Св. Писання: 1Кор. 3: 11-15; Мф. 5:26; Лк. 12: 58-59; Мф.
12:32. На пiдставi цих цитат католицькi богослови виводять вчення про
те, що пiсля приватного попереднього суду душу може перебувати в 3-ех
станах:

• блаженство;

• чистилище, де душi, що не одержали дозволи легких грiхiв або не понесшие за них покарання перетерплюють очищення (expiationis) вогнем заради задоволення (satisfactio) правдi Божией;

• перебування вгеене.

Чистилище — тимчасове, промiжне мiсце перебування (стан) душi, де через стерпнi мучення душу очищається й задовольняє незмiннiй правдi Божией, що вимагає задоволення вищоï справедливостi
Про очистительности загробних мучень говорили й деякi свв. Батьки. Той,
хто в минулому столiттi не принiс плода звертання, колись повинен бути
очищений очисним вогнем, i хоча той вогонь не буде вiчним, однак я
дивуюся, до якого ступеня вiн буде тяжкий (блаж. Августин) ; грiшник по
смертi пройде через страждання вогню, щоб, бив очищений вогнем, вiн
урятувався й не мучився безперестану (св. Амбрось Медиоланский) ; як
очисним вогнем знищується негiдна матерiя, так точно необхiдно,
щоб душу, що з'єдналася зi скверною, була б у вогнi доти, поки
зовсiм не винищиться вогнем внесена скверна (св. Григорiй Нисский) .
Православна Церква вiдкидає можливiсть очищення мученнями пiсля
смертi, тому що у теперiшнiм столiттi можна що-небудь зробити й
виконати, але в майбутньому зв'язуються всi дiяльнi сили душi, i
неможливо зробити нiчого доброго на доказ за грiхи (Правосл. исп. Кафол.
i Апост. Церкви Вост. (1662 р.) , вопр. 64) ^. Душу людини за
дверима смертi як ракета пiсля вiддiлення останнього щабля, що вибрала
свiй курс у межах земноï атмосфери й летить у космосi в заданому
напрямку. Мiж нами й вами затверджена велика прiрва, так що хотящия
перейти звiдси до вас не можуть, так само й звiдти до нас не переходять
, — говорить Авраам багатiєвi, що мучиться в пеклi (Лк.
16:26) . Рятування вiд пекельних борошн можливо тiльки через приношення
безкровноï жертви, через молитву Церкви про ïжака в пеклi
держимих i через благодiяння нинi живучих на землi на користь померлих
(2Мак. 12:45) .
Крiм того не прийнятний крайнiй юридизм вчення про чистилище — з
однiєï сторони вчення про сверхдолжних заслуги, коли Господь
стає боржником людинi; з iншого боку — усякий грiх, усяке
порушення завiту з Богом з необхiднiстю вимагають задоволення, так
сказати плати за себе ^. Заслужити вiчне блаженство шляхом
тимчасового подвигу тут i зараз не можна, тому що всi працi не
вiдповiдають величi нагороди. Час покаяння коротко, царству ж небесному
немає кiнця (св. Єфрем Сирин) ; що може людина зробити
такого, щоб зовсiм заслужити щедроти Владики (св. Iоанн Златоуст) . З
iншоï сторони покаявшийся розбiйник все-таки повинен понести
следуемое покарання за колишнi справи: а з iншого боку, праведник
повинен користуватися деякою полегкiстю. Не так правда Божия.
Господь… смертi грiшника… не бажає, тому, простивши
людинi всякий грiх теперiшнiй, минулий i майбутнiй, Господь
спрямовується до людини й пропонує йому життя,
пропонує байдуже всiм i праведним i грiшним. Але… необхiдно,
щоб люди прийняли цей дарунок .
Правда Божия… дiє не так, що Бог для свого задоволення хоче
мучення й смертi грiшника…, а так, що Бог… вiд вiчностi
надав право на життя й блаженство тiльки добру (Побут. 1:31) …,
керується вона (правда Божия) уже не почуттям образи, а моральним
достоïнством буття .
Т. о. правда — Божия — є любов i єдино, що
потрiбно вiд людини — це вiдкрити своє серце для прийняття
плодiв спокутноï жертви Христа-Рятiвника, даруемих безоплатно по
Його добротi. Покарання грiшникiв вiдбувається тому єдино,
що не встигли ще цiлком засвоïти собi заслуги Рятiвника, по чи
слабостi вiри в Нього, або по недостатностi покаяння, а головне тому, що
не принесли плодiв гiднi покаяння й саму справу не очистилися вiд грiхiв
. Бог — абсолютне добро, любов, милiсть i справедливiсть, а не тиран-
волюнтарист iз садистичними похилостями, що вимагає задоволення
своïх примх, незважаючи нi на що
В IV в. Церквою були засудженi спроби оригенистов рацiонально
обґрунтувати iдею апокастасиса (загального вiдновлення) —
рятування всього утвору вiд уз пекла. В Одкровеннi говориться про вiчнi
мучення й Господь забороняє вигадувати спекулятивнi навчання, для
доповнення того, що приховано вiд нашого знання. Однак залишається
надiя, що виростає з литургического й мiстичного досвiду Церкви,
на порятунок всiх людей, скасування пекла й кончини вiчних страждань
силою всехитрейшего Слова ^. У Священному Писаннi не сказане
про те, як буде вiдбуватися приватний суд, але ми знаємо, що
людинам покладено один раз умерти, а потiм суд (Еф. 9:27) . Легко для
Добродiï — у день смертi вiддати людинi по справах його,
— сказано в книзi премудростi Iсуса, сина Сирахова (11, 26-27) .
При смертi особливе мiсце придiляється ангелам, якi беруть душу
померлi (Лк. 12:20) i вiдносять на лоно Авраамово або в пекло (Лк. 16:
22-23) . Але на своєму шляху душу зустрiчає начальства ,
влади , мироправителей тьми столiття цього , парфумiв злостi
пiднебесноï (Еф. 6:12) , пануючих у повiтрi i дiючих нинi в синах
противления (Еф. 2:2) , що ходять як рикаючий лев, ища кого поглинути
(1Пет. 5:8) . День кончини називається удень злим , коли треба всi
переборовши, устояти (Еф. 6:13) i якщо ми, одержавши пiзнання iстини,
довiльно грiшимо, то не залишається бiльше жертви за грiхи, але
якесь страшне очiкування суду й лють вогню, готового пожерти
супротивникiв (Евр. 10: 26-27) . Страшно впасти в руки Бога живого!
— викликує апостол (Евр. 10:31) . До останнього суду душi не
одержують доконаного воздаяния за справи своï; але… не
всiєï душi перебувають в однаковому станi, i не в те саме
мiсце посилають (Правосл. исп. Кафол. i Апост. Церкви Вост. (1662 р.) ,
вопр. 61) ^. На Страшному судi ж вiдбудеться остаточний подiл:
багато хто зi сплячих у поросi землi пробудяться, однi для життя
вiчноï, iншi на вiчну наругу й посоромлення (Даний. 12:2) , i
пiдуть цi в борошно вiчну, а праведники в життя вiчну (Мф. 25:46) .
Священне Писання про змiну живих у Другому Пришестi.
З Одкровення нам вiдомо, що перед кончиною миру Сам Господь при
звiщеннi, при гласi Архангела й трубi Божией, зiйде з неба, i мертвi в
Христi воскреснуть колись; потiм ми, що залишилися в живих, разом з ними
пiднесенi будемо на хмарах у стрiтення Господу на повiтрi, i так завжди
з Господом будемо (1Фес. 4: 16-17) . Тодi ж Господь уничиженное тiло
наше перетворить так, що воно буде згiдно славному тiлу Його (Фил. 3:21)
. Одночасно з воскресiнням мертвих вiдбудеться й миттєва змiна
живих раптом, у мить ока, при останнiй трубi (1Кор. 15:52) . Весь утвiр
Божие стане перед Христом у перетвореному, безсмертному духовному тiлi
(1Кор. 15:43) : мертвi воскреснуть нетлiнними, а ми (живi) змiнимося
(1Кор. 15:52) . Повне знання про властивостi духовних тiл, про
влаштування життя майбутнього столiття приховано вiд нас до часу: тепер
ми бачимо, як би крiзь тьмяне скло, гадательно, тодi ж лицем до особи;
тепер знаю я почасти, а тодi пiзнаю, подiбно як я пiзнаний (1Кор. 13:12)
.