Критика католицькоï практики причащання: причащання пiд одним видом; причащання облатками; використання опресноков

Господь, роблячи в перший раз переломлення хлiба заповiв Своïм учням: це творите в Мiй спогад (Лк. 22:19) . Т. о. Церква ревно ставиться до всього, що бере свiй початок вiд Христа i Його апостолiв. Причащання пiд одним видом було уведено Римською Церквою з IX в. (час великих епiдемiй) , iз цього моменту миряни причащаються тiльки Тiлу Христову, повноцiннi Св. Дарунки приймають обличчя, що перебувають у духовному санi. Така практика вступає в пряме протирiччя зi словами Св. Писання: пийте з ïï всi , — говорить Господь, пiднявши чашу й звертаючись до всiєï Церкви. У пророчiй бесiдi про хлiб життя (Ин. 6) Рятiвник хоча й говорить про Себе, як про хлiб (Ин. 6:51) , але в той же час Вiн не роздiляє на частинi Свою плоть i кров. Як та, так i iнша можуть оживотворяти людини, що вкушає (Ин. 6:54) . Не вкушати як плотi, так i кровi Христа-Рятiвника, людина не буде мати в собi життя (Ин. 6:53) . Ап. Павло в посланнi до коринфским християн (мирянам) пише: я вiд Самого Добродiï прийняв те, що й вам передав, що Господь Iсус Христос у ту нiч, у яку вiдданий був, взяв хлiб i возблагодарив переломив i сказав: приимите, ядите, це є Тiло Моє, за вас ломимое; це творите в Мiй спогад . Також i чашу пiсля вечерi, i сказав: ця є новий завiт у Моïй Кровi; це творите, коли тiльки будете пити, у Мiй спогад … Так випробовує себе людина, i в такий спосiб нехай ïсть вiд хлiба цього й п'є вiд чашi цей (1Кор. 11: 23-28) . Вiдтепер будеш вкушати Великдень чистий i непорочну, хлiб квасний, хлiб повноти, замiшаний i випечений Духом Святим: i вино, змiшане з вогнем i Духом: тiло й кров самого Бога, запропонованi всiм людям , — пише св. Єфрем Сирин .
У захист практики причащання пiд одним видом захiднi богослови висувають твердження про те, що причащаючись тiла Христова, миряни тим самим приймають i кров Його, тому що де тiло, там i кров. Але тодi встає питання: для чого духовнi особи причащаються й кров'ю й для чого Iсус установило таïнство в тiм видi, у якому воно iснує в Православнiй Церквi до нашого часу?
Вiдповiдно до апостольських постанов, ми вiруємо, що причащатися сему таïнству, як духовнi, так i мирськi люди повиннi пiд обома видами хлiба й провина (Правосл. исп. Кафол. i Апост. Церкви Вост. (1662 р.) , вопр. 107) ^.
Причащання облатками (тонкими пластинками-хлiбцями круглоï форми) , прийняте в католицькiй традицiï, теж не має корiнь в апостольському переказi — у древнiй Церквi вся громада прилучалася вiд єдиного хлiба й однiєï чашi ^. Один хлiб, i ми одне тiло; тому що все причащаємося вiд одного хлiба , — пише апостол (1Кор. 10:17) .
У Дидахе ми читаємо: Як цей переломлюваний хлiб, нiколи неуважний по схилах, був зiбраний, щоб скласти одне, так i Церква Твоя збирається в Царствi Твоєму iз всiх кiнцiв землi . Символ єдностi в колись множинному пiдкреслює св. Купрiян Карфагенский: Коли Господь назвав Своïм Тiлом хлiб, що складається з безлiчi зiбраних разом зерен, Вiн указав тим самим на єднiсть нашого народу ^. .
У Св. Писаннi при згадуваннi хлiба Евхаристии, використовується грецьке слово artoz(Євангелiя, кн. Дiянь, послання ап. Павла) , що звичайно позначає пшеничний хлiб, що пiднявся на заквасцi (опресночний виражається прикметником axumoz ) . Зi Св. Писання вiдомо, що в апостольський час переломлення хлiбiв вiдбувалося щотижня протягом усього року як в iудео-християнських громадах, так i в християн з язичникiв. Неквасний, прiсний хлiб уживався iудеями вiдповiдно до Закону винятково 7 днiв: з вечора 14-го нисана до вечора 21-го нисана, Сiм днiв квас так не з'явиться в будинках ваших (Исх. 12:19) . Iудеï нiколи не погодилися б приймати опресночний хлiб щодня (Деян. 2: 42-46) . Для здiйснення таïнства хлiб запозичився iз приношень вiрних, тобто це був звичайний пшеничний чистий хлiб, частина якого вдобавок призначалася для допомоги бедним (1Кор. 11: 21-22) .
Установлення таïнства Евхаристии вiдбулося 13 нисана (Вiв. Четвер) за день до початку вживання опресноков (Ин. 13:1) i якщо Господь, як Пан суботи вкушав великоднього агнця разом з опресноками на день ранiше, те iз цього не треба, що пiсля вкушання старозавiтноï паски Вiддяка була зроблена також на прiсному хлiбi. Евхаристия — таïнство Нового Завiту (Лк. 14:24) , що замiщає старозавiтнi образи й тiнi, на новiй речовинi — квасному хлiбi У Римськiй Церквi з XI в. Евхаристия вiдбувається на опресноках, хоча богословами зiзнається використання й квасного хлiби
Ми не знаємо наскiльки данi порушення шкодять духовному життю й повноцiннiй участi в таïнствi Евхаристии, але як вiрнi сини Божии ми сповiдаємо вiрнiсть Св. Писанню й Св. Переказу, не засуджуючи, але призиваючи вернутися отпадших.
Римо-Католицьке вчення про чистилище, його критика. Священне Писання про приватний суд.
Латинське вчення про чистилище (purgatorium) опирається на кiлька виречень Св. Писання: 1Кор. 3: 11-15; Мф. 5:26; Лк. 12: 58-59; Мф. 12:32. На пiдставi цих цитат католицькi богослови виводять вчення про те, що пiсля приватного попереднього суду душу може перебувати в 3-ех станах:

• блаженство;

• чистилище, де душi, що не одержали дозволи легких грiхiв або не понесшие за них покарання перетерплюють очищення (expiationis) вогнем заради задоволення (satisfactio) правдi Божией;

• перебування вгеене.

Чистилище — тимчасове, промiжне мiсце перебування (стан) душi, де через стерпнi мучення душу очищається й задовольняє незмiннiй правдi Божией, що вимагає задоволення вищоï справедливостi
Про очистительности загробних мучень говорили й деякi свв. Батьки. Той, хто в минулому столiттi не принiс плода звертання, колись повинен бути очищений очисним вогнем, i хоча той вогонь не буде вiчним, однак я дивуюся, до якого ступеня вiн буде тяжкий (блаж. Августин) ; грiшник по смертi пройде через страждання вогню, щоб, бив очищений вогнем, вiн урятувався й не мучився безперестану (св. Амбрось Медиоланский) ; як очисним вогнем знищується негiдна матерiя, так точно необхiдно, щоб душу, що з'єдналася зi скверною, була б у вогнi доти, поки зовсiм не винищиться вогнем внесена скверна (св. Григорiй Нисский) .
Православна Церква вiдкидає можливiсть очищення мученнями пiсля смертi, тому що у теперiшнiм столiттi можна що-небудь зробити й виконати, але в майбутньому зв'язуються всi дiяльнi сили душi, i неможливо зробити нiчого доброго на доказ за грiхи (Правосл. исп. Кафол. i Апост. Церкви Вост. (1662 р.) , вопр. 64) ^. Душу людини за дверима смертi як ракета пiсля вiддiлення останнього щабля, що вибрала свiй курс у межах земноï атмосфери й летить у космосi в заданому напрямку. Мiж нами й вами затверджена велика прiрва, так що хотящия перейти звiдси до вас не можуть, так само й звiдти до нас не переходять , — говорить Авраам багатiєвi, що мучиться в пеклi (Лк. 16:26) . Рятування вiд пекельних борошн можливо тiльки через приношення безкровноï жертви, через молитву Церкви про ïжака в пеклi держимих i через благодiяння нинi живучих на землi на користь померлих (2Мак. 12:45) .
Крiм того не прийнятний крайнiй юридизм вчення про чистилище — з однiєï сторони вчення про сверхдолжних заслуги, коли Господь стає боржником людинi; з iншого боку — усякий грiх, усяке порушення завiту з Богом з необхiднiстю вимагають задоволення, так сказати плати за себе ^. Заслужити вiчне блаженство шляхом тимчасового подвигу тут i зараз не можна, тому що всi працi не вiдповiдають величi нагороди. Час покаяння коротко, царству ж небесному немає кiнця (св. Єфрем Сирин) ; що може людина зробити такого, щоб зовсiм заслужити щедроти Владики (св. Iоанн Златоуст) . З iншоï сторони покаявшийся розбiйник все-таки повинен понести следуемое покарання за колишнi справи: а з iншого боку, праведник повинен користуватися деякою полегкiстю. Не так правда Божия. Господь… смертi грiшника… не бажає, тому, простивши людинi всякий грiх теперiшнiй, минулий i майбутнiй, Господь спрямовується до людини й пропонує йому життя, пропонує байдуже всiм i праведним i грiшним. Але… необхiдно, щоб люди прийняли цей дарунок .
Правда Божия… дiє не так, що Бог для свого задоволення хоче мучення й смертi грiшника…, а так, що Бог… вiд вiчностi надав право на життя й блаженство тiльки добру (Побут. 1:31) …, керується вона (правда Божия) уже не почуттям образи, а моральним достоïнством буття .
Т. о. правда — Божия — є любов i єдино, що потрiбно вiд людини — це вiдкрити своє серце для прийняття плодiв спокутноï жертви Христа-Рятiвника, даруемих безоплатно по Його добротi. Покарання грiшникiв вiдбувається тому єдино, що не встигли ще цiлком засвоïти собi заслуги Рятiвника, по чи слабостi вiри в Нього, або по недостатностi покаяння, а головне тому, що не принесли плодiв гiднi покаяння й саму справу не очистилися вiд грiхiв . Бог — абсолютне добро, любов, милiсть i справедливiсть, а не тиран- волюнтарист iз садистичними похилостями, що вимагає задоволення своïх примх, незважаючи нi на що
В IV в. Церквою були засудженi спроби оригенистов рацiонально обґрунтувати iдею апокастасиса (загального вiдновлення) — рятування всього утвору вiд уз пекла. В Одкровеннi говориться про вiчнi мучення й Господь забороняє вигадувати спекулятивнi навчання, для доповнення того, що приховано вiд нашого знання. Однак залишається надiя, що виростає з литургического й мiстичного досвiду Церкви, на порятунок всiх людей, скасування пекла й кончини вiчних страждань силою всехитрейшего Слова ^. У Священному Писаннi не сказане про те, як буде вiдбуватися приватний суд, але ми знаємо, що людинам покладено один раз умерти, а потiм суд (Еф. 9:27) . Легко для Добродiï — у день смертi вiддати людинi по справах його, — сказано в книзi премудростi Iсуса, сина Сирахова (11, 26-27) . При смертi особливе мiсце придiляється ангелам, якi беруть душу померлi (Лк. 12:20) i вiдносять на лоно Авраамово або в пекло (Лк. 16: 22-23) . Але на своєму шляху душу зустрiчає начальства , влади , мироправителей тьми столiття цього , парфумiв злостi пiднебесноï (Еф. 6:12) , пануючих у повiтрi i дiючих нинi в синах противления (Еф. 2:2) , що ходять як рикаючий лев, ища кого поглинути (1Пет. 5:8) . День кончини називається удень злим , коли треба всi переборовши, устояти (Еф. 6:13) i якщо ми, одержавши пiзнання iстини, довiльно грiшимо, то не залишається бiльше жертви за грiхи, але якесь страшне очiкування суду й лють вогню, готового пожерти супротивникiв (Евр. 10: 26-27) . Страшно впасти в руки Бога живого! — викликує апостол (Евр. 10:31) . До останнього суду душi не одержують доконаного воздаяния за справи своï; але… не всiєï душi перебувають в однаковому станi, i не в те саме мiсце посилають (Правосл. исп. Кафол. i Апост. Церкви Вост. (1662 р.) , вопр. 61) ^. На Страшному судi ж вiдбудеться остаточний подiл: багато хто зi сплячих у поросi землi пробудяться, однi для життя вiчноï, iншi на вiчну наругу й посоромлення (Даний. 12:2) , i пiдуть цi в борошно вiчну, а праведники в життя вiчну (Мф. 25:46) .
Священне Писання про змiну живих у Другому Пришестi.
З Одкровення нам вiдомо, що перед кончиною миру Сам Господь при звiщеннi, при гласi Архангела й трубi Божией, зiйде з неба, i мертвi в Христi воскреснуть колись; потiм ми, що залишилися в живих, разом з ними пiднесенi будемо на хмарах у стрiтення Господу на повiтрi, i так завжди з Господом будемо (1Фес. 4: 16-17) . Тодi ж Господь уничиженное тiло наше перетворить так, що воно буде згiдно славному тiлу Його (Фил. 3:21) . Одночасно з воскресiнням мертвих вiдбудеться й миттєва змiна живих раптом, у мить ока, при останнiй трубi (1Кор. 15:52) . Весь утвiр Божие стане перед Христом у перетвореному, безсмертному духовному тiлi (1Кор. 15:43) : мертвi воскреснуть нетлiнними, а ми (живi) змiнимося (1Кор. 15:52) . Повне знання про властивостi духовних тiл, про влаштування життя майбутнього столiття приховано вiд нас до часу: тепер ми бачимо, як би крiзь тьмяне скло, гадательно, тодi ж лицем до особи; тепер знаю я почасти, а тодi пiзнаю, подiбно як я пiзнаний (1Кор. 13:12) .