Причини створення ордена Iсуса

У першiй половинi XVI столiття католицизму в рядi захiдноєвропейських держав був нанесений важкий удар. Централiзованому й пiдпорядкована римському татовi католицька церква, що притязали на верховну владу над усiм миром, виявилася неспроможноï перед процесами, якi в iсторiï одержали назву реформацiйнi . Нiякi спроби внутрiцерковних перетворень не могли запобiгти вибуху реформацiйного руху, — не могли тому, що в ньому вiдбивалася криза основ феодалiзму
Заплутанiсть i напруженiсть класових вiдносин у феодальному суспiльствi тоï епохи виражалися в тiм, що в рядах супротивникiв католицькоï церкви перебували багато свiтських феодалiв — великi й дрiбнi князi; вони були добрими католиками — i це не дивно, тому що католицька релiгiя освячувала ïхнє класове панування; але з розвитком нацiональних держав вони переставали бачити в одному тiльки папствi верховну гарантiю свого положення — i тим легше давалася взнаки ïх давня обозленность: адже папська церква володiла величезними багатствами, землями, пасовищами, лiсами. Звiдси — прагнення князiв обмежити свiтську владу тат i вiдняти в церкви хоч частина ïï багатств. До чого об'єктивно вела ця полiтика, ясно показали подiï, пов'язанi з реформацiєю в Нiмеччинi. Тодi багато князiв, наляканi рухом мас, поспiшили повернутися в число вiдданих слуг римського тата; все-таки своïми колишнiми далеко що не заходили конфлiктами iз церквою князi встигли сильно пiдiрвати ïï авторитет, економiчне могутнiсть i значення духовного жандарма феодального мира
Однак найстрашнiшими — i для церкви, i для всiх свiтських володарiв феодального миру — була народна реформацiя: рух низiв — частини мiського плебейства й селян. Цi маси, виступаючи проти духовних i свiтських гнобителiв, стирали з особи землi оплоти крiпосництва — монастирi й замки свiтських феодалiв
Подiï, що розiгралися в Захiднiй Європi в першiй чвертi XVI столiття, ясно показали, наскiльки встигла ослабшати на той час католицька церква. Ïï позицiï були пiдiрванi або зовсiм знищенi не тiльки в Нiмеччинi, але й в Англiï, Швейцарiï, Шотландiï. Реформацiя мала своïх прихильникiв у Скандинавiï, Польщi, Угорщинi, Францiï, Iталiï
И все-таки феодальний мир зберiгав ще досить сил, щоб перейти в контрнаступ. Антифеодальнi еретически-сектанские руху народних мас були зупиненi. Завдяки цьому католицька церква в серединi XVI столiття зумiло повернути собi втраченi позицiï в деяких районах Захiдноï Європи. Починався той перiод iсторiï, що одержав назву контрреформацiï
У центрi феодальноï реакцiï перебували тати. Головною умовою ïхньоï перемоги вони вважали всiляке змiцнення своєï влади. Однак церква понесла занадто бiльшi економiчнi й полiтичнi втрати. Католицизму так i не вдалося вiдновити своï впливи в бiльшостi тих краïн Європи, де в роки пiдйому реформацiï пануюче положення придбали новi, протестантськi церкви. Антикатолицькi й антифеодальнi масовi рухи усе ще спалахували. Поширення протестантських i єретичних навчань залишило незгладимий слiд у свiдомостi народних мас
Епоха реформацiï показала масам вiруючих не тiльки те, що феодальна власнiсть без усякоï божоï кари може бути вiднята в церкви, але що й священне писання не бездоганно — про викладенi там правилах життя, виявилося, можна й треба сперечатися. Це був тяжкий удар по авторитетi Бiблiï й католицькоï церкви, що виключає саму думку про вiльне тлумачення писання . Звiдси — характернi риси контрреформацiï. У полiтику вона означала феодально-католицьку контрреформацiю, в областi iдеологiчноï — спробу придушення й винищування передовоï науки й вiльноï думки, спробу вiдновлення святостi Бiблiï в ïï католицькому тлумаченнi, а разом з тим, спробу повноï реабiлiтацiï феодалiзму й папской церкви
Щоб вирiшити такi великi полiтичнi й iдеологiчнi завдання, були потрiбнi новi сили, спецiально пiдiбранi й навченi. Щодо цього папство не могло впевнено обпертися на колишнi чернечi ордена. Вони, по-перше, були погано пристосованi до настiльки високого полiтицi, а по-друге, своïм неуцтвом, жадiбнiстю й iншими непорядними якостями давно встигли осоромити себе в народi. Не було повноï опори також в iнквiзицiï. Хоч вона вже зарекомендувала себе як найсильнiше знаряддя проти релiгiйного й полiтичного цькування — тепер уже було недостатньо одного терору; було потрiбно опорочити й спростувати реформацiю, знайти засiб змiцнити крiпосницьке ярмо, повернути в лоно католицькоï церкви мiльйони людей, що порвали з нею, схилити королiв вiдпалим вiд католицизму краïн до повернення пiд ярмо Ватикану й оточити папство ще бiльш слiпучим, чим у часи його розквiту, ореолом святостi й сили В XVI столiттi для рiшення цих завдань стали створюватися новi ордени. Серед них особливе мiсце зайняв єзуïтський орден, названий Суспiльством Iсуса . Вiн вiдрiзнявся вiд всiх орденiв католицькоï церкви. Єзуïти iз самого початку поставили собi метою змiцнення влади тата шляхом проникнення в середовище багатих i правлячих кiл рiзних держав. Тiсно зв'язатися iз впливовими полiтичними дiячами, iз землеробською й фiнансовою аристократiєю, впливати через них на полiтичне й громадське життя в дусi папських вимог i з метою посилення позицiй самоï шаленоï реакцiï — такi мети, якi поставили єзуïти
У свiтову полiтику єзуïти втрутилися як органiзатори й натхненники феодально-католицькоï реакцiï. До зброï ландскнехтiв, що спустошувала райони антифеодальних i антикатолицьких рухiв, до сокир i ударiв катiв вони приєднали хрест, хитрування пробабiлiзму й людиноненависницьку проповiдь. Все це повинне було освятити кривавий розгул карателiв, додати йому легкий пiднесений змiст.
Однак у католицькому свiтi не було повноï єдностi у вiдношеннi до папськоï полiтики. Навiть серед церковникiв не iснувало загальних поглядiв; духiвництво деяких краïн прагнуло створити нацiональнi церкви, частини церковникiв вимагала пiдкорити тат волi соборiв.
Намагаючись змiцнити мiжнароднi позицiï Ватикану, тата одночасно хотiли навести строгi порядки у власному, церковному будинку. Було потрiбно насамперед зв'язати руки тоï частини духiвництва, що бажала обмежити влада тат.
Це було зроблено в другiй половинi XVI столiття, i зробили це єзуïти. Бойовищем став церковний собор, скликаний татом Павлом III в 1545 роцi в тирольском мiстi Триденте. На соборi зштовхнулися рiзко протилежнi точки зору. Iмператор Карл V хотiв, щоб собор здiйснив церковну реформу, а тата розраховували за допомогою того ж собору пiдняти свiй авторитет i свою владу. На противагу численним прихильникам iмператорськоï полiтики, стремившимся стримати ворожнечу мiж католицьким i протестантським таборами, тата висунули вимогу рiшуче викорiнити протестантизм.
Щоб вiдстоювати першiсть папського престолу Павло III надiслав безлiч своïх прихильникiв пiд видом легатiв а, крiм того, просив Лойолу вiдрядити на собор кращих богословiв. Єзуïти з'явилися в Тридент i стали втручатися в усi учено-богословськi суперечки. Часом розбiжностi доводили чи ледве не до рукопашноï. Засiдання переривалися на роки. Закрився собор тiльки в 1563 роцi.
Тридентский собор закiнчився перемогою папського угруповання. Вiн допомiг татам згуртувати й рушити в настання сили католицькоï реакцiï. Вiн полегшив поширення єзуïтiв по краïнах Захiдноï Європи, але це не виходить, що орден єзуïтiв робив там трiумфальний хiд.
Навпроти, Суспiльство Iсуса постiйно зiштовхувалося iз серйозними перешкодами — наслiдок крайньоï складностi класових, нацiональних, мiжнародних i релiгiйних вiдносин того часу. Наприклад, винятковi труднощi випробовували єзуïти, намагаючись улаштуватися в Iспанiï. До перших єзуïтiв, що прибили в краïну в 1543 роцi, Карл V вiднiс iз крайньою ворожiстю. Вiн вiдмовився взяти до себе в духiвники члена Суспiльства Iсуса . Пiдбадьоренi цим, старi ордена рiзко виступили проти новоявлених конкурентiв.
У Португалiï єзуïтам повезло iз самого початку. Король цiєï краïни Iоанн III, що шукав вiрних засобiв до винищування єресi, звернувся до тата iз просьбою надiслати єзуïтiв. Лойола обрав для цiєï мiсiï двох єзуïтiв. Пiсля 1543 року в бiльшостi аристократiв Португалiï духiвниками були єзуïти. Незабаром вони проникнули в Бразилiю, в 1549 роцi затвердилися там.
Проникнути у Францiю єзуïтам коштувало бiльших праць. Коли ще зароджувався ïхнiй орден у цiй краïнi два десятилiття поширювалося лютеранство. Пiзнiше туди проникнув кальвiнiзм. Полiтика прихильникiв змiцнення королiвськоï влади й територiальноï єдностi Францiï породила галликанизм — рух за створення французькоï нацiональноï церкви, незалежноï вiд Рима. Спроби легалiзуватися, спочатку початi єзуïтами у Францiï, окончились невдачею. Паризький парламент i Сорбонна засудили послiдовникiв Лойоли. Генерал єзуïтiв запропонував причаïтися. В 1547 роцi на престол вступив Генрiх II, чоловiк знаменитоï Катарини Медичи; завдяки iталiйськiй принцесi, єзуïти нахлинули у Францiю й користувалися полiтичним впливом. У Нiдерландах єзуïтам протистояло потужний нацiонально- визвольний рух народу, релiгiєю якого були, головним чином, кальвiнiзм i лютеранство. Першi кроки єзуïтiв у краïнi були обережнi. Але поступове число ïх зросло, були заснованi колегiï в Антверпенi, Маастрихте, Брюсселi, Генте й в iнших бiльших мiстах.
Особлива увага єзуïтiв залучила Нiмеччина — батькiвщина реформацiï. Першi етапи релiгiйноï й полiтичноï боротьби пройшли без участi єзуïтiв. Теперiшнє настання на Нiмеччину почалося в 1542 роцi. Орден Лойоли з великою спритнiстю використовував сложнейшую обстановку в цiй краïнi, де релiгiйне питання мало першорядну полiтичну важливiсть. У землях католицьких князiв єзуïти засновували своï колегiï, захоплювали унiверситети. Незабаром до них стали прибувати пiдкрiплення з Германськоï колегiï , що тато й Лойола заснували в Римi. Порушення прав протестантiв усе частiшали. Потiм почалися форменi гонiння: закриття протестантських церков, вигнання й убивства пасторiв, насильное звертання населення в католицизм. У Баварiï, Австрiï, Тiролевi, Чехiï, Швабии й iнших землях католицький табiр, у якому видну роль грали єзуïти, перейшов у настання. Хоча католики у всiй Нiмеччинi становили не бiльше третини населення, ïхнiй табiр виявив бiльше згуртованостi, чим протестантський.