Жертвоприносини в Древнiй Русi

У рiк 6491 (983). Пiшов Володимир проти ятвягiв, i перемiг ятвягiв, i взяв ïхню землю. I пiшов до Києва, приносячись жертви кумирам з людьми своïми. I ськазали старцi й бояри: Кинемо жереб на отрокiв i дiвиць, на кого впаде вiн, того й зарiжемо в жертву богам. Був тодi варяг один, прийшов вiн iз Грецькоï землi й сповiдав вiн християнську вiру. I був у нього син, прекрасний особою й душою, на нього- те й випав жереб, по заздростi диявола.
Посланi до варяга ськазали: На сина твого впав жереб, обрали його собi боги, щоб ми принесли жертву богам. I ськазав варяг: Не боги це, а простоï дерево: нинi є, а завтра згниє; не ïдять вони, не п'ють, не говорять, але зробленi людськими руками з дерева. Бог же один, йому служать греки; створив вiн небо, i землю, i зiрки, i мiсяць, i сонце, i людини. А цi боги, що зробили? Самi вони зробленi. Не дам сина свого бiсам. I кликнули, i пiдсiкли пiд ними покрову, i так ïх убили. I не вiдає нiхто, де ïх поклали. Адже були люди тодi невiгласа й нехристi.
(Повiсть минулих лiт)