Жертвоприносини в Древнiй Русi

У рiк 6491 (983). Пiшов Володимир проти ятвягiв, i перемiг ятвягiв, i
взяв ïхню землю. I пiшов до Києва, приносячись жертви кумирам
з людьми своïми. I ськазали старцi й бояри: Кинемо жереб на отрокiв
i дiвиць, на кого впаде вiн, того й зарiжемо в жертву богам. Був тодi
варяг один, прийшов вiн iз Грецькоï землi й сповiдав вiн
християнську вiру. I був у нього син, прекрасний особою й душою, на нього-
те й випав жереб, по заздростi диявола.

Посланi до варяга ськазали: На сина твого впав жереб, обрали його собi
боги, щоб ми принесли жертву богам. I ськазав варяг: Не боги це, а
простоï дерево: нинi є, а завтра згниє; не ïдять
вони, не п'ють, не говорять, але зробленi людськими руками з дерева. Бог
же один, йому служать греки; створив вiн небо, i землю, i зiрки, i
мiсяць, i сонце, i людини. А цi боги, що зробили? Самi вони зробленi. Не
дам сина свого бiсам. I кликнули, i пiдсiкли пiд ними покрову, i так
ïх убили. I не вiдає нiхто, де ïх поклали. Адже були
люди тодi невiгласа й нехристi.

(Повiсть минулих лiт)