Котляревський назвав Енеïду плодами терпiння й посильноï працi

Слiд згадати й про те, що Котляревський з 1819 р. був членом Бiблiйного
товариства, та навiть скарбником i бiблiотекарем його Полтавськоï
фiлiï. Це товариство в Росiï створене 1812 року. Олександр I i
мiнiстр народноï освiти А. Голiцин змiцнювали його, щоб
протиставити опозицiйним настроям у суспiльствi. Голiцин навiть стояв на
чолi товариства. Але значна частина духiвництва з пiдозрою ставилась до
його дiяльностi. Рiч у тiм, що бiблiя у царськiй Росiï не належала
до книжок широко популяризованих. Великими тиражами видавався переважно
Новий завiт (євангелiє). У тих, хто читав бiблiю або належав
до Бiблiйного товариства, духiвництво бачило прояви вiльнодумства,
єресi, протестантизму.
Крiм того, слiд брати до уваги, що свого часу бiблiю використовували
деякi дiячi прогресивного напряму. Маркс писав: …Кромвель i
англiйський народ скористались для своєï буржуазноï
революцiï мовою, пристрастями й iлюзiями, запозиченими з Старого
завiту
Використовували бiблiю й сучасники Котляревського декабристи. Так С. Муравйов-
Апостол для пропаганди революцiйних iдей серед солдатiв написав
Православний катехiзис, використовуючи бiблiйну лексику. Катехiзис
читався перед фронтом, пiд час виступу полку з Василькова П6.
Пiсля придушення декабристського повстання Микола I указом вiд 12 квiтня
1826 р. лiквiдував Бiблiйне товариство в Росiï, боячись крамольних
iдей, оскiльки ця органiзацiя стояла поза компетенцiєю
офiцiйноï церкви. Лiквiдацiя товариства, його фiлiалiв, була
доручена церковним iнстанцiям. У Полтавi вона чомусь затягнулась. З цим
пов'язане листування мiж духовними особами i Котляревським у 1829-му i
1831 рр. Збереглась чернетка листа письменника до iєромонаха
Августина, наглядача полтавських духовних шкiл, датована 25 сiчня 1829
р. На пiдставi указу Полтавськоï духовноï консисторiï
Августин звернувся до Котляревського з проханням подати звiт про
фiнансовi й книжковi справи. У вiдповiдi письменника зазначено, що
скарбником i бiблiотекарем Полтавськоï бiблiйноï фiлiï
його обрано 1819 р., коли вiн прийняв книжки i грошi вiд свого
попередника губернського секретаря Мiцкевича. Щорiчнi звiти й грошi до
1824 р. Котляревський надсилав до комiтету Росiйського бiблiйного
товариства, а пiсля лiквiдацiï його звiт про книжки та грошi
переданi секретаревi фiлiï титулярному радниковi Лантухову. Книжок
є 717 прим., грошей 1 066 крб. 35 коп. срiблом.
Є пiдстави гадати, що листа до Августина Котляревський не
надiслав, бо в лютому й травнi з вимогою надiслати звiт звертаються
архiмандрит Гавриïл i колишнiй секретар Полтавськоï фiлiï
Лантухов. Вiдповiдi на цi листи невiдомi. Про певну суперечливiсть
настроïв Котляревського в останнi роки його життя свiдчить робота,
над якою вiн працював з жовтня 1823 р. до 17 червня 1838 р., Размышления
о расположении, с каким долж-но приступать к чтению и размышлению о св.
евангелии от Луки. Це переклад з французькоï на росiйську уривкiв
працi Дюкеня Євангельськi роздуми, розподiленi на всi днi року,
згiдно з чотирма євангелiстами, супроводжуване примiтками, що
вийшла в тринадцяти томах у Лiонi 1816 р. Компiляцiя Котляревського
складається з восьми роздiлiв, в яких було 359 роздумiв. Переклад
цей здiйснено за дорученням княгинi В. Рєпнiноï, яка була кура-
торкою Iнституту благородних дiвиць.
Присвятивши все своє свiдоме життя украïнськiй Енеï-дi,
Котляревський вживав усiх можливих заходiв до надрукування повного
видання поеми в шести частинах.
Вiн не оминає для цього жодноï нагоди. Крiм уже згаданого
нами листа до М. Гнєдича, Котляревський просив сприяти виданню
московського лiтератора М. Мельгуно-ва, який влiтку 1827 р. вiдвiдав
Полтаву, познайомився з письменником i одержав од нього авторський
примiрник Енеïди. Про своï враження вiд знайомства М. Мельгу-
нов писав 7 серпня 1827 р. М. Погодiну: Вiн просив мене запропонувати
книгарям московським, чи не побажають купити повну його перелицьовану
Енеïду на одно видання або у вiчне i спадкове володiння (…).
Поема ним доведена до кiнця; до неï додано словник малоросiйських
слiв i виразiв, якi зустрiчаються в нiй, за це все вiн просить 2 000
карбованцiв. Далi Мельгунов зазначав: Тут, у Малоросiï, знайдеться
багато на неï охочих: малоросiяни читають ïï завжди з
новою, особливою приємнiстю, а додання двох або, можна сказати,
трьох ще невiдомих пiсень (тут, очевидно, малась на увазi й четверта
частина, хоч вона ввiйшла до авторського видання 1809 р. Є. К.)
викличе в них нове зацiкавлення i успiх з цього боку вiрний
Зроблена була ще одна спроба надрукувати Енеïду в Петербурзi. Хтось
iз петербурзьких знайомих (О. Сомов чи М. Мельгунов) зв'язали
Котляревського з видавцем I. Лисенковим, який пiзнiше видав Шевченкiв
Чигиринський Кобзар. Зберiгся лист до нього 16 вересня 1837 р.,
написаний iншою рукою, але пiдписаний автором Енеïди. З листа
видно, що хтось iз знайомих Котляревського уже мав розмову з I.
Лисенковим або ж вiн сам звернувся до нього. У листi писалося:
Повiдомляю Вас, що я не маю в себе i чотирьох примiрникiв
тiєï Енеïди, яку я надрукував у 4-х частинах, але я
Енеïду кiнчив цiлком до тих мiсць, як i Вергiлiй написав, вона в
мене в 6-ти частинах переписана й виправлена, тiльки друкувати; коли Ви
маєте намiр узяти на себе ïх друкування, то заплатiть менi
двi тисячi карбованцiв асигнацiями i 25 примiрникiв для мене надiшлете
пiсля видрукуваний, а я Вам Енеïду надiшлю й доручення на
надрукування, одержавши вiд вас половину грошей. В Енеïдi моïй
десяти-рядкових строф 730, а вся вона складає 188 чи 190 сторiнок.
Понад це словник малоросiйських слiв], що пояснюють значення слiв; я
майже вiддаю Вам дармо Енеïду.
Друкувати ж Вам дозволю тiльки один завод, i то на хорошому паперi i
хорошими великими лiтерами, чисто, охайно i справно, не на обгортковому
паперi, за цензуру не вiдповiдаю, за коректуру не беруся.
Згадавши, що Наталку Полтавку вiн вiддає друкувати iншiй особi,
Котляревський кiнчив свого листа: Чи Ви згоднi, чи нi; коли згоднi
друкувати Енеïду, то на яких умовах, прошу зараз мене повiдомити, а
не то я можу вiддати iншому надрукувати в Москвi… (II, 91).
Вiдповiдi на цей лист ми не знаємо, але можна догадатися, що I.
Лисенков, вiдомий своïми грошовими апетитами, на умови
Котляревського не пристав.
Можливо, за порадою М. Мельгунова, Котляревський i звернувся пiзнiше до
харкiвського видавця О. Волохi-нова, але видана Енеïда була тiльки
через чотири роки пiсля смертi автора. Як свiдчив С. Стеблiн-Камiнський,
надвiрний радник Йосип Антонович Волохiнов народився в Полтавi й був
приятелем Котляревського.
Така ж важка лiтературна доля й п'єс Котляревського. Наталка
Полтавка й Москаль-чарiвник не раз ставились на сценi, мали успiх, але з
друкуванням ïх авторовi так само не щастило. До цього слiд додати,
що Котляревський не мав оплати за Наталку Полтавку при ïï
поставах. Про це свiдчить оголошення (заява) письменника полтавському
полiцмейстеровi I. Манжосовi 1829 р. про те, що утримувач (антрепренер)
трупи I. Штейн у рiзних мiстах губернiй ставить його оперу Полтавка без
його згоди. Котляревський при цьому посилався на вiдповiдний параграф
Статуту про цензуру (1828) i просив забрати у I. Штсйна текст опери й
музики до неï та повернути йому. Автор просив також зобов'язати
реверсом (гарантiйним листом, зобов'язанням) у жодному театрi не
виставляти Полтавку або iнший його твiр i не випускати його з Полтави
доти, доки вiн не розрахується за поставу опери близько десяти
рокiв (II, 8788) ш.