Шлях Грасса в лiтературi й мистецтвi

Шлях Грасса у всiх сферах лiтератури й мистецтва не є
прямолiнiйним. В Тагесшпигели вiд 1 жовтня 1999 року вiдразу ж пiсля
присудження Грассу Нобелiвськоï премiï писали: Завдяки
своєму роману Бляшаний барабан (Die Blechtrommel, 1959) вiн
завоював нiмецькiй лiтературi свiтове визнання й все своє життя
дiєво втручалося в полiтичнi справи Нiмеччини й у роки, коли
краïна була роздiлена, i пiсля возз'єднання — не завжди
зручна людина, якiй власнi добутки надавали ваги.

Iнакше кажучи, Грасс був дуже активним не тiльки як лiтератор. (Вiн
видав вiсiм романiв, десятки оповiдань i повiстей, таких як Кiшка й миша
(Katz und Maus) або Зустрiч у Тельгте (Das TrefJen in Telgte), кiлька
книжок вiршiв, малюнкiв, гравюр, лiтографiй, чотири п'єси й багато
томiв публiцистики, мовлень, статей, iнтерв'ю, переписки, 1997 рiк
завершився печаткою видання його добуткiв (уже другого) в 16 томах.) На
вiдмiну вiд багатьох iнших авторiв, вiн також енергiйно, ангажовано, по-
бойовому бере участь у полiтичному життi. Вiн уважає себе лiвим,
котрий виступає з позицiй демократiï, антитоталiтаризму,
антимiлiтаризму, ставиться критично до сучасного капiталiзму й
псевдосоциализму радянського типу. Грасс не вiрить у вирiшальну роль
лiтератури й мистецтва в справi полiпшення мира

И все-таки своє кредо в Нобелiвськiй лекцiï вiн сформулював у
такий спосiб: Менi як безбожниковi залишається тiльки одне: стати
на колiна перед тим святим, котрий до цього часу завжди допомагав менi й
надавав руху найтяжким кам'яним уламкам, щоб вони котилися. Отже, я
благаю: вiдзначений нобелевкой по пещенню Камю Сiзiф, прошу тебе,
потурбуйся, щоб камiнь не залишився лежати нагорi, щоб ми мали
можливiсть i далi його котити, щоб ми могли бути щасливими, як ти, з
нашим каменем i щоб оповiдання про халепи нашого iснування не мало
кiнця. Сiзiф як святий — це яскравий приклад образного й
парадоксального способу мислення письменника, його iронiï, що
звучить мудро й смутно.

Творчiсть Грасса таке масштабне й рiзноманiтне, що його все невозможно
окреслити кiлькома словами. Грасс одержав свiтову славу як прозаïк,
але при цьому варто завжди пам'ятати, що Грасс-поэт думає як поет
навiть у своïй прозi, що вiн — блискучий полiтичний i
соцiальний публiцист, i тi теми , якi вiн пiднiмає у своïй
публiцистицi, вiн ставить, нехай iншим образом, у своïх романах i
короткiй прозi, що вiн постiйно працює як художник, графiк,
скульптор, а тому його око чутливий до образiв, фарбам, линам мира

Для того, щоб глибше зрозумiти творчiсть Гюнтера Грасса, потрiбно уявити
собi в головних рисах його життєвий шлях. Майбутнiй письменник
народився 16 жовтня 1927 року в Данцизi (сьогоднi Ґданськ). Його
батько був нiмцем, протестантом, мати — кашубського (тобто
слов'янського, польського) походження, католичкою. Батьки мали в
передмiстя Данцига — Лангфури невеликий бакалiйний магазин.
Зважаючи на все, головна роль у сiм'ï належала матерi, вона ж мала
великий вплив i на сина Гюнтера. У неï були скромнi збори книжок,
де, крiм розважальноï белетристики, можна було знайти добутки
вiдомих письменникiв. Крiм того, мати була членом клубу аматорiв
лiтератури. Син став жагучим, захопленим читачем. Вiн мiг цiлими
годинниками поринати в якусь книжку, не зауважуючи, що
вiдбувається довкола нього. Сiм'я жила в тiснотi, у маленькоï
двухкомнатной квартирi. У дiтей — Гюнтера i його сестри — не
було власного куточка. Але нi тiснота, нi розмови родичiв не
перешкоджали фанатичному читачевi. Заткнувши вуха, вiн поглинав сторiнки
романiв Ф. Достоєвського, Л. Толстого, К. Гамсуна, В. Раабе, С.
Лагерлеф i iнших майстрiв.

Пiзнiше хлопчик став абонентом мiськоï бiблiотеки. Вiн
згадує: Як добре, що нам у руки попадає досить книжок, якi
можна читати про себе й уголос, вони були для мене зразком. Такi
майстри, як Мелвилл або Деблин, а також мова лютеровской Бiблiï,
коли я був молод i здатним учитися, пiдштовхнули мене проговорювати те,
що я пишу… Я записую на паперi лише те, що може бути сказано,
знайде свою рiзноманiтну iнтонацiю й у такий спосiб — своє
звучання й вiдгомiн. I спочатку було читання, лист виникло згодом. В 12
рокiв Гюнтер уже усвiдомив, що хоче стати письменником. Вiн
згадує, як його мати, що любила театр, смiялася зi свого 12-13
— лiтнього сина, що охоче розповiдав ïй рiзнi вигаданi
iсторiï, обiцяючи ïй подорожi в Неаполь i Гонконг, багатство й
хутра з каракулю, i називала його Пером Гюнтом. Доля не подарувала
матерi Грасса щастя довiдатися про славу сина. Вона вмерла в 1954 роцi.
До виходу в мир Бляшаного барабана залишалося ще п'ять рокiв. Але
бажання довести матерi й iншим рiдним i знайомим, що вiн щось може,
було, певною мiрою, рушiйною силою творчостi майбутнього лауреата
багатьох найбiльш престижних лiтературних премiй. У вже згаданому вiцi
Гюнтер зробив першу спробу написати роман за назвою Кашуби. Це трапилося
в перший рiк вiйни. На речення журналу для членiв гитлерюгенда Допомагай
разом! молодий автор вирiшив взяти участь в оголошеному конкурсi
оповiдачiв. Його роман повинен був бути iсторичним, подiï
вiдбуватися в XIII столiттi, у часи мiжцарiв'я, вiдсутностi короля,
страшнi часи, коли розбiйники-лицарi панували на шляхах i мостах, а
селяни могли захистити себе, керуючись власним правом i законом мести.
Задум роману не був здiйснений

Молодий Грасс належав до бiльшостi, що спiвiснувало iз владою без будь-
якого опору або застережень. Вiн перераховує етапи
своєï кар'єри у часи фашизму: у десять рокiв —
член югендфолька (дитячiй нацистськоï органiзацiï), у
чотирнадцять — вступив у гитлерюгенд, у п'ятнадцять вiн
називає себе вiйськовим льотчиком-добровольцем, у сiмнадцять
(тобто в 1944) стає танкiстом. Шлях типовий для бiльшостi тодiшнiх
нiмецьких юнакiв. Хлопчик брав участь у боях, був поранений, потрапив у
Баварiю в американський полон, потiм в англiйський табiр для
вiйськовополонених, де працював на каменоломнях. В 1946 роцi, через
ушкодження плеча, його з полону випустили. Ще пiд час перебування
Грасса, у таборi почався його поступовий процес перевиховання.
Теперiшнє щиросердечне потрясiння викликало в юнака вiдвiдування
табору смертi в Дахау. Сiм'я Грассов, що змушено була покинути Данциг,
як тисячi iнших нiмцiв, оселилася в Берлiнi. Гюнтер не завершив навчання
в гiмназiï, не одержав нормального утворення, що пiзнiше розглядав
як свою перевагу. У важкi пiслявоєннi роки вiн брався за всiляку
роботу, був муляром, помiчником скульптора, учився у вищих школах
образотворчого мистецтва. Згодом заробляв на життя малюнками й
iлюстрацiями, робив невеликi керамiчнi фiгурки звiрiв i птахiв

Протягом весни й лiта 1952 року, — пише Грасс, — я
об'ïхав уздовж i поперек всю Францiю. Я жив невiдомо на що, малював
на паперi для впакування, i безперервно писав. Лист напав на мене
раптово, як бiгунка. Серед (я вважаю) досить епiгонських пений…
виник довгий i набряклий вiрш, у якому Оскар Мацерат, ще до того, як вiн
одержав це iм'я, виступав у ролi столпника. Цей вiрш нiколи не
публiкувався, але найважливiшоï в ньому, за словами автора, була
фiгура стороннього, аутсайдера, якому набрид добробут i якому
подобається власна гидота. Отже, вiн будує стовп,
приковує себе до верхiвки ланцюгом i iз цiєï
перспективи спостерiгає, пiднесений над всiм i всiма, людською
суєтою. Ця незвична перспектива спостережень над життям i дивною
фiгурою столпника робить неопублiковану поезiю попередницею роману
Бляшаний барабан. Якщо хочете, Оскар Мацерат — це своєрiдний
столпник.

Як вiн придумав цю знамениту фiгуру, автор розповiдає: У банальнiй
ситуацiï, пiсля обiду я побачив серед дорослих, якi пилки кава,
трирiчного хлопчика iз бляшаним барабаном. Менi впало в око й залишилося
в пам'ятi, як, забувши про усiм, трирiчне дите було захоплено цим
iнструментом, i як вони разом з тим iгнорували мир дорослих (тих, що
пiсля обiду пилки кава й бовтали). Це вiдбулося тим же влiтку 1952 р., i
пройшло ще багато часу, поки миттєве враження втiлилося в
центральну фiгуру Бляшаного барабана.

У Францiï Грасс зустрiв свою майбутню першу дружину, дiвчину iз
заможноï швейцарськоï сiм'ï, що хотiла стати балериною.
Пiсля смертi своєï матерi в 1954 роцi Грасс одружився. Разом
з молодою дружиною вiн оселився в Парижi. В ательє, розташованому
у вологому напiвпiдвалi, молодий скульптор лiпив iз глини фiгурки тварин
i птахiв, якi виготовляв на продаж. Там вiн обпалював ïх у грубцi,
що зiгрiвала ïх двухкомнатное примiщення, i в неï ж кидав
першi варiанти майбутнього роману. Письменник iз самого початку не хотiв
давати майбутнiм дослiдникам своєï творчостi поживу у виглядi
варiантiв

Першу книжку Грасс видав в 1956 роцi. Це були Переваги диких курей.
Вiршi, проза, малюнки (Die Vorzuge der Windhuhner. Gedichte, Prosa,
Zeichnungen). Книжка мала невеликий тираж, проте, у лiтературних колах
ïï помiтили. Автора запросили на засiдання Групи 47, де вiн
прочитав уривки з Бляшаного барабана i знайшов схвальну пiдтримку.
Вiдтодi вiн був пов'язаний з Групою 47, одержав вiд ïï грошову
премiю, що йому дуже придалося Робота над його першим i, як багато хто
вважають, кращим романом була для Грасса як творче сп'янiння. Вiн
працював над текстом безперервно. Його дружина, друзi й знайомi повиннi
були слухати в авторському виконаннi уривки або сторiнки майбутнього
добутку. У цей час, як письменник сам зiзнається, вiн придiляв
дуже мало часу своïй дружинi й синам-близнюкам, якi саме тодi
народилися. Уперемiж подекуди полiтика; Мендес-Франс i молоко, облави в
алжирських кварталах — або впакованi в газетнi рядки: польський
Жовтень, Будапешт, абсолютна перемога Аденауера на виборах. В 1958 роцi
навеснi Грасс вiдвiдав польський Ґданськ, своє колишнє
рiдне мiсто. Йому потрiбнi були свiжi враження для глави, де мова йшла
про оборону вiд нiмцiв польськоï пошти в Ґданську. Вiн хотiв
зустрiтися зi свiдками цiєï героïчноï й
трагiчноï подiï, такого важливого для iсторiï Польщi