Система жiночих персонажiв у романi Вiйна й мир i Воскресiння

Лев Миколайович Толстой — художник чесний, складний, багато в чому проблематичний. У своєму широкому полотнi — епопея^-епопеï-роману- епопеï Вiйна й мир вiн дає правдиву картину Росiï першоï чвертi XIX столiття. Роман Вiйна й мир вiдкривається зображенням великосвiтського суспiльства, що зiбралося у вiтальнi сорокалiтньоï фрейлiни iмператорського двору Ганни Павлiвни Шерер. Це вища знать Петербурга, люди самi рiзнi за вiком i характерами, але одного суспiльства. Тут все неестественно й манiрно.
Цьому суспiльству протипоставленi кращi героï Толстого. Звернемося до жiночих образiв Наташи Ростовой, князiвни Марьи, Сонi. Вони дуже рiзнi, але кожна по-своєму гарна. Наташа рвучка й захоплена, улюблениця сiм'ï, вона не боïться стати центром уваги. Поетичним, сповненим життям, чарiвною дiвчиною назвав Наташу князь Андрiй. Чарiвницею здавалася вона Денисову. Вона чарiвна,- говорив про неï Пьер. Вона вперше з'являється на сторiнках роману тринадцятилiтньою дiвчинкою: Чорноока, е бiльшим ротом, некрасива, але живаючи… з назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими оголеними руками й маленькими нiжками в мереживних черевичках… Ми спостерiгаємо, як вона взрослеет, прагне на щастя, виходить замiж, стає матiр'ю. Вона не вдасться в мiркування про змiст буття, як Андрiй Болконский i Пьер Безухов, головну роль для неï грають почуття. Замолоду Наташа скоряє своєю поетичнiстю й музикальнiстю. Ïï хвилює краса природи в лiтню нiч Вотрадном.
Вона прекрасно спiває й танцює, ïй по душi народне мистецтво. Брат Микола здивований, звiдки в цiєï гра-финюшки таке почуття народноï музики, точнi народнi жести й рухи. Всiєю душею вiддається вона танцю, виявляючи зненацька для всiх почуття народного духу, умiння зрозумiти все те, що було у всякiй росiйськiй людинi. Головне, що залучає в Натаще, це ïï дарунок любовi до людей, ïï людянiсть. Обдарованiсть i чарiвнiсть Наташи так великi, що за ними не вiдчуваються ïï недолiки. Слова Пьера вона не вдостоює бути розумноï можуть бути поясненi вiдсутнiстю в Наташи широких розумових iнтересiв, глибокого утворення
Про людей вона судить, прислухаючись до свого серця. По думцi Толстого, вона надiлена розумом серця. Наташа здатна зрозумiти iншу людину й перейнятися його почуттям. Так вона зрозумiла духовну красу князiвни Марьи й полюбила ïï, незважаючи на розходження натур. Наташа здатна на високi подвиги. Так, перед навалою французiв вона домагається, щоб замiсть майна батьки вивезли з Москви поранених. Ïï щиросердечна чистота скоряє людей. Ïï любов до Андрiя, а потiм i розрив з ним через Анатоля Курагина Наташа страшно переживає, хворiє, перебуває на гранi божевiлля. Лише трагiчна загибель Пети й турбота про матiр повертають ïï до життя. Раптом любов до матерi показала ïй, що сутнiсть ïï життя — любов, i прокинулося життя. Увага й любов Пьера остаточно зцiлили ïï. В епiлозi роману вона — дружина Пьера, мати чотирьох дiтей. Вона втратила дiвоче зачарування, але любов як i ранiше становила для неï сенс життя. Вона всю себе вiддає iнтересам сiм'ï. У такий спосiб Толстоï виразив свiй iдеал жiнки, насамперед дружини й матюкай
Iншим не менш привабливим жiночим образом є князiвна Марья Болконская. Вона глибоко релiгiйна. Християнське вiровчення придушувало в нiй почуття протесту й боротьби за своє щастя. Всi складнi закони людства зосереджували для неï в простому i ясному законi — у законi любовi й самовiдданостi. Ïй зовсiм далекий егоïзм, вона здатна заради iнших жертвувати своïми iнтересами. Вона непохитна у виконаннi свого боргу перед рiдними. Ïï терпiння й покiрнiсть батьковi гiднi поваги; вона замiняє матiр маленькому Николеньке, синовi Андрiя. Довiдавшись про поранення братiв, ïде до нього, незважаючи на небезпецi шляху, вважаючи своïм обов'язком бути з ним, полегшуючи йому страждання. Вийшовши замiж за Миколу Ростова, князiвна Марья всi своï духовнi сили вiддає сiм'ï. Вона впливає благотворно на запального, часом грубого з людьми Миколи. З любов'ю й нiжнiстю виховує дiтей. Зовнi неприваблива, вона скоряє людей своєю духовною красою, високою моральнiстю. Досягши, здавалося б, усього, душу графинi Марьи завжди прагнула до нескiнченн, вiчному й доконаному й тому нiколи не могла бути спокiйна. У цiєï героïнi заколотна душа, допитливий розум i прекрасне добре серце. Що так цiнував у жiнках письменник
И Соня, родичка Ростових, таємно (для всiх очевидно) i безнадiйно закохана в Миколу Ростова. Вона розумiє, що мрiям ïï не збутися, але не може змiнити серцю, вона вiдмовляє жагуче закоханому в неï Долохову, залишаючись вiчно люблячому й вiдданоï обранцевi. У Сонi Толстоï видiляє основнi риси характеру — вiдданiсть i жертовнiсть. У цих жiночих образах письменник вiдбив свiй погляд на мир i мiсце жiнки в суспiльствi. Щиросердечна краса, вiдданiсть i вiрнiсть — от що найбiльше цiнував Толстой в охоронницi вогнища. Роман “Воскресiння ”, над яким письменник працював з перервами десять рокiв, є найбiльшим добутком “пiзнього” Толстого. Як i в попереднiх своïх романах, Толстой дав в “Воскресiннi” дуже широку картину росiйського життя. Дiя роману вiдбувається в Москвi й у Петербурзi, у центрi Росiï й у далекому Сибiрi, у дворянських садибах i в злиденних селах, у в'язницi й у судi, у лiкарнi й у церквi, у сенатi й на пересильному пунктi, у театрi й у нiчлiжцi, у салонi знатноï дами й у трактирi, на рiцi й у поле, у хатi й впоезде.
. Серед дiючих осiб роману ми бачимо численних “хазяïв
      життя”, починаючи вiд вищих сановникiв царськоï
      iмперiï — сенаторiв, мiнiстрiв, губернаторiв, i кiнчаючи
      охоронцями “закону” — тюремними начальниками. Широко
      показаний у романi трудовий народ — робiтники на торф'яних
      розробках, муляри, теслi, пралi, поденники, мастеровие, прислуга.
      Перед нашими очами проходить низка селянських образiв, глибоко
      правдивих i життєвих. Незабутнє враження залишають сцени в
      селi Панове, куди приïхав князь Нехлюдов, що прагне влагодити
      своï вiдносини iз селянами. Товстоï показує жахаюче
      руйнування й убогiсть села, що приводять до постiйних голодувань i
      вимирання народу. Неможливо забути старече, безкровне личко
      замореноï дитини в скуфеечке (шапочцi) з лоскутиков, якого
      тримає на руках худа жiнка, змушена просити милостиню
У в'язницях i в острогах, на пересильних етапах, у сибiрському посиланнi нудяться тисячi людей з народу, позбавлених волi. Товстоï малює безсердечнiсть, паразитизм, лицемiрство й незначнiсть “хазяïв життя”. Створений i охоронюваний ними лад письменник називає “людожерським”, а ïх самих — “непромокальними” людьми, байдужими, глухими до чужого лиха й горя. Такi сцени суду, яскравi образи суддiв, товариша прокурора, присяжних засiдателiв. Товстоï дiйсно зриває з них маски й показує ïхня щира особа. Кожний iз суддiв зайнятий тiльки своïми особистими справами й з повною байдужiстю ставиться до долi пiдсудних
Так, тiльки через непрощенну недбалiсть присяжних засiдателiв героïня роману Катюша Маслова, дарма обвинувачена в убивствi купця, була присуджена до посилання на каторжнi роботи. Злиденний сiльський хлопчик був обвинувачений у крадiжцi постiлок, що коштували 3 рублi 67 копiйок. Сам хазяïн постiлок давно був готовий простити голодному хлопчиковi цю крадiжку. Але товариш прокурора, нахабний, порожнiй кар'єрист, всiма силами намагався, щоб суд виносив якнайбiльше обвинувальних вирокiв. I хлопчика судили, а його спiвучасник по крадiжцi, чекаючи суду, умер втюрьме.
Один з головних героïв роману, князь Дмитро Нехлюдов, переконується в тiм, що бiльша частина людей, засуджених на його очах царським судом, невинна й що теперiшнi злочинцi не тi, кого полiцiя заго няет у в'язницi, а фабриканти, що грабують робiтникiв, помiщики, що грабують селян, чиновники, що збирають iз голодного народу податки й податi
Обманювати й гнiтити народ допомагає панiвним класам казенна церква. Знаменита сцена богослужiння в тюремнiй церквi, описана в “Воскресiннi”, є яскравим прикладом “зривання масок”. Служителi церкви обманюють народ казками про перетворення хлiба й розведеного водою провина в тiло й кров Добродiï Бога
В “Воскресiннi”, уперше у творчостi Толстого, одним з головних героïв добутку виступає людина з народу. Дiвчина iз селянськоï сiм'ï, Катюша Маслова, була взята покоïвцi в панський будинок. Розповiвши всю iсторiю ïï важкого життя, письменник зауважує, що це була “сама звичайна iсторiя ”. Точно так само, як Катюша Маслова, у старий час гинули сотнi й тисячi iнших дiвчин
И глибоко знаменно, що наприкiнцi роману письменник показує справжнє воскресiння Катюшi, ïï вiдродження до нового життя. Вiдбулося це тiльки тодi, коли у в'язницi й на етапi Катюша познайомилася з революцiонерами, яких царський суд присудив до каторги й посилання. Катюша називає ïхнiми чудесними людьми. “Вона, — говорить письменник, — зрозумiла, що люди цi йшли за народ, проти панiв”. Iз усього, що показав Толстой у романi “Воскресiння”, може бути зроблений тiльки один висновок: треба в коренi зруйнувати “людожерський” буржуазний лад життя й революцiйним шляхом звiльнити народ. Але письменник не робить такого висновку, i тут проявляється його слабiсть. Товстоï не зрозумiв i не прийняв революцiï. Вiн проповiдував теорiю непротивлення злу насильством. Вiн сподiвався присоромити людей панiвних класiв, умовити ïх добровiльно вiдмовитися вiд влади й багатства
Толстой наприкiнцi роману змушує свого героя, князя Нехлюдова, шукати порятунок у Євангелiï. Але весь змiст роману кличе до iншого висновку. Книга Толстого призиває до руйнування будуючи насильства й гноблення народу й до замiни його таким суспiльним устроєм, при якому всi люди будуть рiвн i вiльними, коли зникнуть убогiсть, звади й вiйни, коли неможливоï стане експлуатацiя людини людиною