Система жiночих персонажiв у романi Вiйна й мир i Воскресiння
Лев Миколайович Толстой — художник чесний, складний, багато в чому
проблематичний. У своєму широкому полотнi — епопея^-епопеï-роману-
епопеï Вiйна й мир вiн дає правдиву картину Росiï
першоï чвертi XIX столiття. Роман Вiйна й мир вiдкривається
зображенням великосвiтського суспiльства, що зiбралося у вiтальнi
сорокалiтньоï фрейлiни iмператорського двору Ганни Павлiвни Шерер.
Це вища знать Петербурга, люди самi рiзнi за вiком i характерами, але
одного суспiльства. Тут все неестественно й манiрно.
Цьому суспiльству протипоставленi кращi героï Толстого. Звернемося
до жiночих образiв Наташи Ростовой, князiвни Марьи, Сонi. Вони дуже
рiзнi, але кожна по-своєму гарна. Наташа рвучка й захоплена,
улюблениця сiм'ï, вона не боïться стати центром уваги.
Поетичним, сповненим життям, чарiвною дiвчиною назвав Наташу князь
Андрiй. Чарiвницею здавалася вона Денисову. Вона чарiвна,- говорив про
неï Пьер. Вона вперше з'являється на сторiнках роману
тринадцятилiтньою дiвчинкою: Чорноока, е бiльшим ротом, некрасива, але
живаючи… з назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими
оголеними руками й маленькими нiжками в мереживних черевичках… Ми
спостерiгаємо, як вона взрослеет, прагне на щастя, виходить замiж,
стає матiр'ю. Вона не вдасться в мiркування про змiст буття, як
Андрiй Болконский i Пьер Безухов, головну роль для неï грають
почуття. Замолоду Наташа скоряє своєю поетичнiстю й
музикальнiстю. Ïï хвилює краса природи в лiтню нiч
Вотрадном.
Вона прекрасно спiває й танцює, ïй по душi народне
мистецтво. Брат Микола здивований, звiдки в цiєï гра-финюшки
таке почуття народноï музики, точнi народнi жести й рухи.
Всiєю душею вiддається вона танцю, виявляючи зненацька для
всiх почуття народного духу, умiння зрозумiти все те, що було у всякiй
росiйськiй людинi. Головне, що залучає в Натаще, це ïï
дарунок любовi до людей, ïï людянiсть. Обдарованiсть i
чарiвнiсть Наташи так великi, що за ними не вiдчуваються ïï
недолiки. Слова Пьера вона не вдостоює бути розумноï можуть
бути поясненi вiдсутнiстю в Наташи широких розумових iнтересiв,
глибокого утворення
Про людей вона судить, прислухаючись до свого серця. По думцi Толстого,
вона надiлена розумом серця. Наташа здатна зрозумiти iншу людину й
перейнятися його почуттям. Так вона зрозумiла духовну красу князiвни
Марьи й полюбила ïï, незважаючи на розходження натур. Наташа
здатна на високi подвиги. Так, перед навалою французiв вона
домагається, щоб замiсть майна батьки вивезли з Москви поранених.
Ïï щиросердечна чистота скоряє людей. Ïï любов
до Андрiя, а потiм i розрив з ним через Анатоля Курагина Наташа страшно
переживає, хворiє, перебуває на гранi божевiлля. Лише
трагiчна загибель Пети й турбота про матiр повертають ïï до
життя. Раптом любов до матерi показала ïй, що сутнiсть ïï
життя — любов, i прокинулося життя. Увага й любов Пьера остаточно
зцiлили ïï. В епiлозi роману вона — дружина Пьера, мати
чотирьох дiтей. Вона втратила дiвоче зачарування, але любов як i ранiше
становила для неï сенс життя. Вона всю себе вiддає iнтересам
сiм'ï. У такий спосiб Толстоï виразив свiй iдеал жiнки,
насамперед дружини й матюкай
Iншим не менш привабливим жiночим образом є князiвна Марья
Болконская. Вона глибоко релiгiйна. Християнське вiровчення придушувало
в нiй почуття протесту й боротьби за своє щастя. Всi складнi
закони людства зосереджували для неï в простому i ясному законi
— у законi любовi й самовiдданостi. Ïй зовсiм далекий
егоïзм, вона здатна заради iнших жертвувати своïми iнтересами.
Вона непохитна у виконаннi свого боргу перед рiдними. Ïï
терпiння й покiрнiсть батьковi гiднi поваги; вона замiняє матiр
маленькому Николеньке, синовi Андрiя. Довiдавшись про поранення братiв,
ïде до нього, незважаючи на небезпецi шляху, вважаючи своïм
обов'язком бути з ним, полегшуючи йому страждання. Вийшовши замiж за
Миколу Ростова, князiвна Марья всi своï духовнi сили вiддає
сiм'ï. Вона впливає благотворно на запального, часом грубого
з людьми Миколи. З любов'ю й нiжнiстю виховує дiтей. Зовнi
неприваблива, вона скоряє людей своєю духовною красою,
високою моральнiстю. Досягши, здавалося б, усього, душу графинi Марьи
завжди прагнула до нескiнченн, вiчному й доконаному й тому нiколи не
могла бути спокiйна. У цiєï героïнi заколотна душа,
допитливий розум i прекрасне добре серце. Що так цiнував у жiнках
письменник
И Соня, родичка Ростових, таємно (для всiх очевидно) i безнадiйно
закохана в Миколу Ростова. Вона розумiє, що мрiям ïï не
збутися, але не може змiнити серцю, вона вiдмовляє жагуче
закоханому в неï Долохову, залишаючись вiчно люблячому й
вiдданоï обранцевi. У Сонi Толстоï видiляє основнi риси
характеру — вiдданiсть i жертовнiсть. У цих жiночих образах
письменник вiдбив свiй погляд на мир i мiсце жiнки в суспiльствi.
Щиросердечна краса, вiдданiсть i вiрнiсть — от що найбiльше
цiнував Толстой в охоронницi вогнища. Роман “Воскресiння ”,
над яким письменник працював з перервами десять рокiв, є
найбiльшим добутком “пiзнього” Толстого. Як i в попереднiх
своïх романах, Толстой дав в “Воскресiннi” дуже широку
картину росiйського життя. Дiя роману вiдбувається в Москвi й у
Петербурзi, у центрi Росiï й у далекому Сибiрi, у дворянських
садибах i в злиденних селах, у в'язницi й у судi, у лiкарнi й у церквi,
у сенатi й на пересильному пунктi, у театрi й у нiчлiжцi, у салонi
знатноï дами й у трактирi, на рiцi й у поле, у хатi й впоезде.
. Серед дiючих осiб роману ми бачимо численних “хазяïв
життя”, починаючи вiд вищих сановникiв царськоï
iмперiï — сенаторiв, мiнiстрiв, губернаторiв, i кiнчаючи
охоронцями “закону” — тюремними начальниками. Широко
показаний у романi трудовий народ — робiтники на торф'яних
розробках, муляри, теслi, пралi, поденники, мастеровие, прислуга.
Перед нашими очами проходить низка селянських образiв, глибоко
правдивих i життєвих. Незабутнє враження залишають сцени в
селi Панове, куди приïхав князь Нехлюдов, що прагне влагодити
своï вiдносини iз селянами. Товстоï показує жахаюче
руйнування й убогiсть села, що приводять до постiйних голодувань i
вимирання народу. Неможливо забути старече, безкровне личко
замореноï дитини в скуфеечке (шапочцi) з лоскутиков, якого
тримає на руках худа жiнка, змушена просити милостиню
У в'язницях i в острогах, на пересильних етапах, у сибiрському посиланнi
нудяться тисячi людей з народу, позбавлених волi. Товстоï
малює безсердечнiсть, паразитизм, лицемiрство й незначнiсть
“хазяïв життя”. Створений i охоронюваний ними лад
письменник називає “людожерським”, а ïх самих
— “непромокальними” людьми, байдужими, глухими до
чужого лиха й горя. Такi сцени суду, яскравi образи суддiв, товариша
прокурора, присяжних засiдателiв. Товстоï дiйсно зриває з них
маски й показує ïхня щира особа. Кожний iз суддiв зайнятий
тiльки своïми особистими справами й з повною байдужiстю ставиться
до долi пiдсудних
Так, тiльки через непрощенну недбалiсть присяжних засiдателiв
героïня роману Катюша Маслова, дарма обвинувачена в убивствi купця,
була присуджена до посилання на каторжнi роботи. Злиденний сiльський
хлопчик був обвинувачений у крадiжцi постiлок, що коштували 3 рублi 67
копiйок. Сам хазяïн постiлок давно був готовий простити голодному
хлопчиковi цю крадiжку. Але товариш прокурора, нахабний, порожнiй
кар'єрист, всiма силами намагався, щоб суд виносив якнайбiльше
обвинувальних вирокiв. I хлопчика судили, а його спiвучасник по
крадiжцi, чекаючи суду, умер втюрьме.
Один з головних героïв роману, князь Дмитро Нехлюдов,
переконується в тiм, що бiльша частина людей, засуджених на його
очах царським судом, невинна й що теперiшнi злочинцi не тi, кого полiцiя
заго няет у в'язницi, а фабриканти, що грабують робiтникiв, помiщики, що
грабують селян, чиновники, що збирають iз голодного народу податки й
податi
Обманювати й гнiтити народ допомагає панiвним класам казенна
церква. Знаменита сцена богослужiння в тюремнiй церквi, описана в
“Воскресiннi”, є яскравим прикладом “зривання
масок”. Служителi церкви обманюють народ казками про перетворення
хлiба й розведеного водою провина в тiло й кров Добродiï Бога
В “Воскресiннi”, уперше у творчостi Толстого, одним з
головних героïв добутку виступає людина з народу. Дiвчина iз
селянськоï сiм'ï, Катюша Маслова, була взята покоïвцi в
панський будинок. Розповiвши всю iсторiю ïï важкого життя,
письменник зауважує, що це була “сама звичайна iсторiя
”. Точно так само, як Катюша Маслова, у старий час гинули сотнi й
тисячi iнших дiвчин
И глибоко знаменно, що наприкiнцi роману письменник показує
справжнє воскресiння Катюшi, ïï вiдродження до нового
життя. Вiдбулося це тiльки тодi, коли у в'язницi й на етапi Катюша
познайомилася з революцiонерами, яких царський суд присудив до каторги й
посилання. Катюша називає ïхнiми чудесними людьми.
“Вона, — говорить письменник, — зрозумiла, що люди цi
йшли за народ, проти панiв”. Iз усього, що показав Толстой у
романi “Воскресiння”, може бути зроблений тiльки один
висновок: треба в коренi зруйнувати “людожерський”
буржуазний лад життя й революцiйним шляхом звiльнити народ. Але
письменник не робить такого висновку, i тут проявляється його
слабiсть. Товстоï не зрозумiв i не прийняв революцiï. Вiн
проповiдував теорiю непротивлення злу насильством. Вiн сподiвався
присоромити людей панiвних класiв, умовити ïх добровiльно
вiдмовитися вiд влади й багатства
Толстой наприкiнцi роману змушує свого героя, князя Нехлюдова,
шукати порятунок у Євангелiï. Але весь змiст роману кличе до
iншого висновку. Книга Толстого призиває до руйнування будуючи
насильства й гноблення народу й до замiни його таким суспiльним
устроєм, при якому всi люди будуть рiвн i вiльними, коли зникнуть
убогiсть, звади й вiйни, коли неможливоï стане експлуатацiя людини
людиною
