Вiйон. (1434-1463)

Точних вiдомостей про життя дуже мало. Жив в епоху катаклiзмiв. Мiсце в
лiтературi важко визначити. Творчiсть В. суперечливо. Укладається
в поезiю вагантов. Бродячi школярi писали вiршi, де сполучався гумор,
iронiя й сатира. Рiд. у Парижi, батько рано вмер, виховував дядько. В 12
рокiв — студент Паризького универа. Студент — символ
вiльнолюбства, спраги життя. (Франсуа де Монкарбье) був одним iз самих
буйних студентiв, але завершив утворення — магiстр мистецтв.
Працював клерком. 1455 — через жiнку вбив i був змушений бiгти з
мiста, але незабаром повернувся й прильнул до зграï злодiïв,
що беруть участь у крадiжцi новаррского коледжу, можливо тодi написав
Малий заповiт. Поема носить центричний характер Залишає друзям
спадщина — рванi штани, волосся, тюремний строк. Вiдсутнiй сюжет.
Замальовки вдач нанизуються на iдею заповiту. В. стає бурлакою
— одним з мiльйонiв. Авантюрний дух, способ-ть спiвпереживати
народу й зробили його бурлакою. Основний мотив поезiï —
бездушшя й несправедливiсть. З 1463 про долю поета нiчого невiдомо.
Особистiсть В. повна протирiч, основнi мотиви — викриття соц.
несправедливостi, радостi життя (почуття, любов, вино), швидкоплиннiсть
життя. В. впивається радостями буття, але не забуває про
смертi. Великий заповiт — герой залишає нащадкам думки,
почуття, вiршi. Зберiгається опис побуту, вдач, розповiдає
про безсердечнiсть коханоï, що любить його грошi, про думки перед
стратою. Пише в жанрах: балади, рондо (12-стишие), заповiт
Але його вiдрiзняє индивид. погляд. Поезiя позбавлена умовностi.
Треба подiям життя. Вiршi автобиографични, передають почуття, вiдчуття,
думки. У рез-те бачення миру, до-роï средневековьяойственно т-ко
Вiйоновi. Внутрiшня роздвоєнiсть поета. Визнає мир
створенням бога. Здатнiсть до жалю сусiдить iз самоiронiєю. В.
земний поет i хоча не заперечує бога, але його цiкавить т-ко
земне. Любов — почуттєвий початок. У вiршах т-ко одна жiнка,
гiдна поваги — мати. З'являється тема смертi, фiзичного
зiв'янення, тлiння, що усiх зрiвнює. З темою смертi тiсно
средневековьяязан мотив колишньоï краси. Поема складається з
бiльше дрiбних балад. Лiричний герой В. намагається усвiдомити
себе. Перед нами не абстрактний образ, а конкретний до. У поезiï В.
є присутнiм iронiя, що носить скотологический, тваринний хар-р. В.
смiється над собою. Доля поезiï складалася нерiвнозначно. В
епоху У^-я вiршi незатребуванi, лише классицисти прийняли В. Буало
визнав його поезiю досконалiстю