ТОНIКА, ТОНIЧНЕ ВIРШУВАННЯ

ТОНIКА, ТОНIЧНЕ ВIРШУВАННЯ (грец Iопов наголос) одна з систем європ. квалiтативного вiршування, шо базується на сумiрностi наголошених (сильних) складiв у вiрш, рядках). Спочатку термiн Т. означав систему вiршування, введену в теорiю та практику рос. поезiï В.Тредiаковським i М.Ломоносовим, яка згодом була названа критиком М.Надєждiним силабiчно-тонiчною, а пiзнiше лiт-знавцем М.Недоброво силабо-тонiчною. У залежностi вiд того, визначають вченi силабо- тонiчнi розмiри системою чи нi, вважаючи ïх перехiдними формами вiд силабiки до Т., або залiчуючи ïх до тонiчно- вiршованих, поняття Т. набуває рiзного змiстовного обєму. Якшо виходити з того, шо Тредiаковський i Ломоносов запозичили з метр., зокрема, ант., вiршування через нiм. посередництво стоповий принцип версифiкацiï, i тим самим визнати силабо-тонiку системою, то в Т. розрiзняють дольник, тактовик i акцентний вiрш, об'єднаний заг. поняттям тонiчний вiрш, яке у деяких лiт-знавчих працях стає синонiмiчним поняттю Т. Iнодi в цю систему включають верлiбр. На вiдмiну вiд дольника й тактовика, шо належать до метр, типу Т.в., оскiльки стосовно них можна говорити про метр, тобто про ритм, очiкуванi наголоси (iкти), акцентний вiрш за своïм ритм, характером є дисметричним, позаяк е ньому складовий обєм мiжнаголосних iнтервалiв, як i анакруза, виявляються невизначеними. Ритм у акцентному, або, за виразом В.Жирмунського, ‘ чисто тонiчному вiршi базується на однаковiй кiлькостi наголошених складiв у вiршах (iзотонiзм). Ця система понять (з деякими термiнологiчними вiдхиленнями) є заг-вживаною, насамперед для слов'ян, лiт-знавства, шо пояснюється типол., а подекуди й еволюцiйною подiбнiстю поет, практики надто сх-слов'ян. народiв. У iн. регiонах iснують i своï погляди на iсторiю як нац., так i спiльних систем вiршування. Напр., нiм. лiт- знавство визначає наявнiсть квантитуйованоï, тобто метричноï системи вiршування, та акцентуйованоï. або тонiчноï, альтернюючих ритмiв (ямбiчних та хореïчних, а з поч. XVII ст. дактилiчних). Як вказують нiм. теоретики, перехiд вiд квантитуйованоï до акцентуйованоï системи почався вже в пiзнiй античностi, обидва принципи зберiгалися у Сер-вiччi, а поряд з акцентуйованими формами духов, поезiï ХУ-ХУI ст. iснували й альтернуючi ритми у швайках та сатирах. Шодо заг. iсторiï європ. вiршування, то поширення та iст. продуктивнiсть Т. зумовленi, перш за все, най. традицiями версифiкацiï, а також культ, впливами. В англ., нiм., сканд. та iн. поезiï рiзноманiтнi форми Т. розробляються з опорою на власну нац., найперше, фольклор, традицiю тонiзму. Напр., у герм, народiв тонiчна традицiя склалася на основi давн-герм. алiтерацiйного вiрша, епiч. зразками якого є англо саксонська «Пiсня про Беовульфа (бл. 700), верхньонiм. «Пiсня про Гi/iьденбранда (VIII ст.), давн-iсл, Едда (IХ-ХII) та iн. Тому вона не тiльки не переривається, незважаючи на вплив, напр., сер-вiч. лат. (ширше роман) силабiки, яка сприяла поширенню принципу стопоскладання (лiрика мiннезiнґерiв), але перiодично актуалiзується (в добу «бурi i натиску чи романтизму). В зв'язку з цим не можна не згадати вiдтворення нар. тонiки в «Нар. пiснях I.Гердера, в багатьох вiршах Й.В.Гьоте (баладах Фульський король», Вiльшаний король, пiснi Скарга пастуха), в лiрицi нiм. поетiв Л.Уланда,
      I.Айхендорфа, К.Брентано, Г.Гайне; у англ. лiрицi (балади В.Скотта на
      теми най. iсторiï, лiр. поема С.Колриджа Кристабель). Це не
      виключає можливостi синхронiчного та дiахронiчного запозичення
      з iн. нац. систем вiршування досвiду тонiзацiï (так, звернення
      поетiв до ант. логаедiв вплинуло на формування новiтнього тонiчного
      вiрша). У франц., чес., поль. та iн. поезiï з домiнуючою
      силабiчною традицiєю тонiчний вiрш (перекладний та
      оригiнальний) зявляється переважно пiд впливом iн. л-р. При
      цьому трад. силабiчний вiрш розхитується, пристосовуючись до
      нов. вiрш, тенденцiï (у франц. поетiв П.Верлена, Ш.Бодлера,
      П.Клоделя). Важливим для розумiння тонiчного вiрша є ставлення
      тiєï чи iн. поет, течiï до нац. традицiï в
      областi просодiï. Найактивнiше розробляються рiзнi форми Т.
      романтиками, якi рiзнилися цiлеспрямованим зацiкавленням фольклором,
      та багатьма поет, школами XX ст., шо шукали некласичнi вiрш, форми
      для вираження нов. змiсту. Рос. лiт. Т. веде походження вiд нар.-
      поет. традицiï та закрiплюється завдяки наслiдуванням
      деяких ант. розмiрiв i не без впливу зх-європ. культури. Рос.
      дольник зявився в кiн. XVIII — поч. XIX ст. у Г.Державiна,
      А.Лельвiга, згодом переходить до романтикiв (В.Жуковський, О.Бестужев-
      Марлiнський, В.Одоєвський, М.Лєрмонтов, Ф .Тютчев), а
      через них до Ап.ґригорєва, О.Хомякова, О.Фета, Я.Полонського й
      набуває виключного значення в лiрицi символiстiв, особливо,
      молодших (В.Брюсов, .Блок, К.Бальмонт, Ф .Сологуб, Вяч.Iванов,
      С.Соловйов, М.Кузмiн), котрi зробили його звичним для рос.
      поезiï XX ст. (В.Хлєбнiков, В.Маяковський, С.Городецький,
      М.Асеєв,
      1.Сельвiнський, С.Кiрсанов, В.Луговськой, В.Ахматова, М.Цветаева,
      П.Васильєв, Б.Окуджава, Ю.Морiц). Особливо слiд вiдзначити ролю
      перекладiв (переважно з нiм. та англ.) для розвитку рос. дольника
      (Жуковським Гьоте, Лєрмонтовим Дж.Г.Н.Байрона, Тютчевим, Фетом,
      Григорєвим, Блоком Гайне). Органiчне опанування дольника
      дозволяє розрiзняти його стильовi модифiкацiï (так
      М.Гаспаров говорить про наспiвний, блокiвський та розмовний,
      ахматiвський» дольник). Укр. лiт. тонiчний вiрш формувався пiд
      сильним i постiйним впливом нар. пiснi та думи (при прямому
      посередництвi лiрики Т.Шевченка). I тому, за дослiдженням Н.Костенко.
      вiн має два варiанти наспiвний та речитативний. Позаяк
      фольклор, пiсенний вiрш був силабiчним, то й лiт. акцентник
      дотримується силабiчного принципу. Так, у П.Тичини
      зустрiчаються логаели, в яких упорядкованi як акценти, так i склади.
      Щодо iн. варiанта лiт. акцентного вiрша, речитативного, то вiн
      орiєнтується на нерiвноскладовiсть думи (його зразки
      також є в Тичини). Активiзацiя тонiчного вiрша у кiн. XIX
      — поч. XX ст. (I.Франко, Ю.Федькович, Леся Украïнка)
      зумовлена заг настановою всiєï європ. поезiï на
      нетрад. вiрш, форми. Виключну ролю в розробцi, впровадженнi та
      розповсюдженнi рiзноманiтних видiв тонiчного вiрша вiдiграв Тичина. В
      поезiï XX ст. укр. Т. представлена iменами В.Еллана-Блакитного.
      Л.Полтави, В.Сосюри, I.Багряного, Л.Мосендза. М.Бажана, А.Малишка,
      Л.Павличка, I.Драча. Б о р и с Iваню к