Антична лiтература i ïï особливостi

Латинське слово antiquus значить древнiй(древню лiтература Європи,
що мiстить у собi лiтературу давньогрецьку й давньоримську.)
<strong>Перiодизацiя античноï лiтератури</strong>:
Перший перiод, якому можна назвати доклассическим або архаïчним,
охоплює собою довгий ряд столiть усноï народноï
творчостi й закiнчується протягом першоï третини I
тисячорiччя до н. е., але, безсумнiвно, що складалися протягом багатьох
сторiч — це героïчнi поеми Илиада i Одиссея Гомера.
Другий перiод античноï лiтератури збiгається зi становленням
i розквiтом грецького класичного рабовласництва, що займає собою
VII-IV вв. до н. е. Цей перiод звичайно називається класичним. У
зв'язку з розвитком внутрiшнього миру особистостi з'являються численнi
форми лiрики й драми, а також багата прозаïчна лiтература, що
складається з добуткiв грецьких фiлософiв, iсторикiв i ораторiв
Третiй перiод античноï лiтератури, звичайно iменований
еллiнiстичним, виникає на новому щаблi античного рабовласництва, а
саме великого рабовласництва. Замiсть невеликих мiст-держав класичного
перiоду, так званих полiсiв, виникають величезнi вiйськово-монархiчнi
органiзацiï, а разом з тим з'являється й бiльша диференцiацiя
суб'єктивного життя людини, рiзко вiдмiнна вiд простоти,
безпосередностi й строгостi класичного перiоду
Внаслiдок цього еллiнiстичний перiод часто трактувалася як деградацiя
класичноï лiтератури. Отже, цей послеклассический перiод
займає величезний промiжок часу — з III в. до н. е. до V в.
н. е., у зв'язку iз чим його можна роздiлити на щаблi раннього еллiнiзму
(III в. до н. е. — I в. н. е.) i пiзнього еллiнiзму (I в. н. е.
— V в. н. е.).
До цього третього перiоду античноï лiтератури ставиться й римська
лiтература, чому його частина й називають эллинистически-римским
перiодом. Виникла в III в. до н. е. (усна народна творчiсть, як i в
Грецiï, iснувало вже задовго до цього) римська лiтература
переживає свiй архаïчний перiод у першi два столiття свого
iснування. I столiття до н. е. звичайно вважається перiодом
розквiту римськоï лiтератури, тобто перiодом класичним. Останнього
ж столiття римськоï лiтератури, а саме I-V вв. н. е., називаються
послеклассическим перiодом
У зв'язку iз загибеллю рабовласницькоï формацiï й настанням
середньовiчного феодалiзму VI столiття н. е. можна вважати гранню мiж
античною й середньовiчною лiтературою
Корiння античноï лiтератури йдуть у глибину мiфологiчного розвитку.
Прекрасне в мiфi й лiтературi виявляється надзвичайно активним
початком. Якщо в архаïчнiй мiфологiï краса надiлена
притягальною й згубною силою, то класичнi олiмпiйськi боги, борючись iз
чудовиськами, самi є носiями краси, що творить, що стає
принципом космiчноï, а виходить, i людського життя
Антична мiфологiя й лiтература повнi драматичесих сюжетiв про боротьбу
богiв i героïв зi злом, калiцтвом, несправедливiстю за встановлення
впорядкованоï, прекрасноï, заснованоï на гармонiï й
шляхетнiй працi життя
<strong>Вергiлiй, Публий Вергiлiй Марон</strong> (Publius
Vergilius Maro) (70-19 до н. е.) величайший поэт Древнего Рима, автор
Энеиди, эпоса, воспевающего легендарное происхождение римского народа.
<strong>Гомер</strong> — легендарний поет-спiвак,
якого в античному свiтi, а також i в бiльше пiзнi часи вважали автором
перших i найдавнiших з пам'ятникiв, що дiйшли до нас, грецькоï
художньоï лiтератури — бiльших епiчних поем Илиада i Одиссея.
Джерелом гомеровского епосу була народна творчiсть: мiфи й перекази,
народнi пiснi, художньо переробленi в поеми, написанi античним
вiршованим розмiром — гекзаметром
<strong>Сапфо</strong> — чудова поетеса античноï
Грецiï. Народилася на островi Лесбосi. З дитячого рокiв вона
довiдалася труднощi життя: рано осиротiвши, сама виростила своïх
молодших братiв. У рiдному мiстi Сапфо мiстила школу для дiвчинок, яким
викладали поезiю, танцi, музику. Уже при життi поетеса користувалося
широкою популярнiстю, кiлька разiв вона була увiнчана лавровим вiнком на
всегрецькi олiмпiадах
Головна тема ïï поезiï — любов i всього
ïï прояву: пристрасть i втрати, бiль розлуки й роздирання
ревнощiв. Традицiйнi фольклорнi мотиви дiвочих i весiльних пiсень
пофарбованi в Сапфо сильним почуттям, вiдрiзняються яскравою образнiстю
й ритмiчною розмаïтiстю. З дев'яти книг вiршiв, написаних Сапфо, до
нас дiйшло тiльки два вiршi й бiля ста лiричних уривкiв
<strong>Эсхил</strong> (525-456 ГГ. ДО Н. Э.)- перший
великий драматург Древньоï Грецiï. Мова трагедiй Эсхила
вiдрiзняється надзвичайною яскравiстю й образнiстю. Характери його
героïв повнi монументальноï величi, данi з величезною
художньою силою. Эсхил був плiдним письменником — ïм написанi
близько 80 п'єс, з яких до нас дiйшло тiльки сiм
<strong>Аристофан</strong> (446-385 ГГ. ДО Н. Э.)-
найбiльший сатирик древнього миру. Батьком комедiï назвав Энгельс
Аристофана 2, у творчостi якого антична полiтична комедiя досягає
розквiту. Про життя Аристофана нам майже нiчого не вiдомо. З написаних
ïм сорока чотирьох п'єс збереглося повнiстю лише одинадцять
Комедiï Аристофана, крiм свого художнього значення, чудовi ще й
тим, що в них широко вiдбита суспiльно-полiтичне й культурне життя Афiн
V в. до н. е. Вершники - одна з найбiльш гострих полiтичних комедiй
Аристофана. Вона спрямована проти лiдера радикальноï партiï
Клеона, затятого прихильника Пелопоннесской вiйни, важким тягарем
легшоï на плечi афинян. У комедiï дiють алегоричнi персонажi.
В образi примхливого, старезного й глухого
<strong>Плавт</strong> (ок. 254-184 ГГ. ДО Н. Э.)-
надзвичайно популярний серед своïх сучасникiв поет-драматург.
Уродженець Умбрии, Тит Макций Плавт, як думають, вийшов iз заможного
плебейства. Вiн подвизался в областi комедiй на грецькi сюжети (так
звана паллиата), переробляючи ïх для римськоï сцени. Ïм
була створена безлiч найрiзноманiтнiших п'єс. До нас дiйшло цiлком
тiльки двадцять. Використовуючи грецький сюжет i надiляючи своïх
героïв грецькими iменами, Плавт мистецьки зображував явища чисто
римського життя, сполучаючи наслiдування високомистецьким грецьким
зразкам з елементами народного театру
Скупий, або Скарб — сама серйозна з комедiй Плавта, де автор
створив психологiчно обґрунтований i тонко розроблений характер
героя. Ïм є в п'єсi старий Эвклион, чесний бiдняк, що
зненацька розбагатiв завдяки знайденому скарбу. Iз цiєï
хвилини старий втратився спокою й сну. У кожнiй людинi йому
ввижається грабiжник, i вiн нiяк не може придумати, де б йому
краще й надiйнiше сховати своє золото
Його скарб дiйсно викрадають. Пiсля багатьох перипетiй нещасливий скарб
все-таки вертається до свого власника, що вiдразу вiддає
його в придане дочки й вiдразу знаходить втрачений спокiй. Багато рис
плавтовского зображення лягли в основу знаменитоï комедiï
Мольера Скупий.
<strong>Вергiлiй</strong> (70-19 ГГ. ДО Н. Э.)- поет так
званого столiття Августа, один iз класикiв римськоï лiтератури
Энеида- бiльша епiчна поема Вергiлiя, у якiй, на думку сучасникiв, вiн
вступив у змагання з Гомером. Написана за бажанням Августа, Энеида, хоча
й була створена на мiфологiчний сюжет i вiдбивала релiгiйнi подання
самого поета, служила також актуальним iдеологiчним завданням нового
будуючи