Цинциннат — герой роману В. В. Набокова Запрошення на страту

Цинциннат як i багато хто набоковские лiтературнi образи, є свого
роду метафiзичним двiйником самого письменника. Символiка iменi
Цинциннат, видимо, сходить до Тита Лiвiю, що дав життєпис сина
прославленого римського трибуна Луция Квинкция Цинцинната — Цезона
Квинкция: Бiльше iнших своєю знатнiстю й силою хвастався в той час
ставний юнак Цезон Квинкций. До того, чим нагородили його боги, вiн
додав блискучi подвиги на вiйнi й красномовство на форумi, так що нiхто
в Римi не мiг уважатися нi бiльше хоробрим, нi бiльше красномовним. Вiн
виступив проти трибунiв, був вiдданий суду, вiдпущений на поруки, а
потiм вийшов, як вигнанець, в Етрурiю.
Набоков, однак, надiляє свого героя протилежними властивостями: Ц.
дуже слабшав фiзично, у нього погане здоров'я, вiн говорить тихо, майже
заïкаючись, i злочин його складається не в бунтарствi, а в
тiм, що вiн — на вiдмiну вiд навколишнiх — непрозорий. До
створення образа Ц.- нестандартного
людини, переслiдуваного й катованого за це суспiльством або колективом,
або просто юрбою, Набоков пiдходить поступово. В 1936 р. вiн
публiкує оповiдання Королек, герой якого фальшивомонетник
Романтовский, виявивши свою вiдмiннiсть вiд сусiдiв (нетовариський,
читає по ночах, мало курить, не любить пива, у нього трапляються
бачення), викликає ïхня ненависть i гине. В оповiданнi Хмара,
озеро, вежа (1937) головний герой, Василь Iванович, через бюрократичнi
зачiпки примушений зробити ненависну йому розважальну поïздку. Вiн
теж вiдразу видiлився з колективу, не мiг спiвати загальну пiсню, погано
мiг вимовляти нiмецькi слова. Коли, уражений давно викоханим у мрiях
видом озера й вежi, Василь Iванович вiдмовляється йти далi з
усiма, його б'ють. При цьому вiн вимовляє: Так адже це якесь
запрошення на страту. В.Ходасевич назвав це оповiдання пiслямовою до
роману Запрошення на страту. (За версiєю З.Шаховской Набоков у
цiлому закiнчив роман ще восени 1934 р.)
Можливо, що в задумах романа-антиутопии Набоков вiдштовхувався вiд
бодлеровского Запрошення до подорожi, де рефреном звучить мотив:
Там краса, там гармонiчний лад, Там сладострастье, розкiш i спокiй
Проглядаються в образi Ц. i паралелi iз Грегором Замзой, героєм
оповiдання Кафки Перетворення (1928), якого сам Набоков уважав
єдиним письменником з родинною душею. Однак якщо Замза,
вибираючись iз нивелирующей геть усе юрби, опускається на дно,
стає комахою, те Ц. вибирає шлях, що веде до все бiльшого
усвiдомлення своєï особистостi, своєï душi, свого
Я. Деякi дослiдники вказують на подiбнiсть деяких дiй Ц. з Улиссом з
роману Джойса Улисс . Саморефлексiя Ц., його спроба виявити в собi щось,
зближає його з героєм Пруста.
Проползание Ц. по тунелi з камери на гору — явна ремiнiсценцiя з
Божественною комедiєю Данте, де герой вибирається по тунелi
з Ада. З.Шаховская вiдзначає, що iдею гротескного церемонiалу
страти Ц. Набоков швидше за все мiг запозичити iз проекту
В.А.Жуковського -разючого по своєï сантиментально дивовижнiй
iдеï художнього оформлення страти в Росiï, про яке Набоков
прямо згадує в романi Дарунок. Штучнiсть обстановки, у якiй
виявляється Ц., що валять декорацiï в'язницi, уносимие вихром
глядача-карти — все це має пряму подiбнiсть iз казковою
повiстю Л.Кэролла Алiса в Зазеркалье.
Як i багато героïв набоковской прози (Ганин, Лужин , Годунов-
Чердинцев, Гумберт), Ц. надiлений особливим, що вiдрiзняє його вiд
оточуючих людей даром — непроникнiстю: Чужих променiв не
пропускаючи, а тому, у станi спокою, роблячи дивовижне враження
самотньоï темноï перешкоди в цьому свiтi прозорих друг для
дружки душ. Ц.- людина не цього миру штучних прозорих людей, його
обвинувачують в основнiй нелегальностi, вiн виявляє, що в цьому
свiтi немає жодного людини, здатного говорити на його мовi. Ц. з
дитинства почуває свою особливiсть, намагається сховати
ïï, але пiсля вироку вiн як би роздвоюється. Один
— тутешнiй Ц. зi страхом чекає страти, iншоï Ц.- з того
миру, де розумнiстю свiтиться людський погляд, на волi гуляють умученние
отут диваки — намагається довiдатися себе до останньоï,
неподiльноï, твердоï, сяючоï крапки, що говорить: я
есмь!. Вiн учиться говорити сам iз собою, висловитися по-справжньому
мовою того миру, учиться давно забутому древньому вродженому мистецтву
писати.
Набоковский Ц.- герой гностичного плану. Вiн може звiльнитися вiд свого
тiла, може почувати той сонний, опуклий, синiй мир. Подiбно
християнським гностикам III-V столiть, вiн доходить висновку про тупика
тутошней життя — i не в ïï тiсних межах треба було
шукати порятунку. Ц., маючи особливе гностичне знання, наполегливо
повторює: я знаю щось, — i це щось — його душу, що
прагне пiти в той мир, де живуть iстоти, подiбнi йому. Це й
дозволяє Ц. в останнiй момент страти перекинути цей примарний мир
подоб i звiльнитися, пiти до цим iстотам. Деякi дослiдники (B.Johnson)
пiдтверджують гностичностъ Ц. за допомогою аналiзу iнiцiалiв Ц. i П.
(Пьер): вiдкритiсть нагору Ц. протипоставлена закритостi, обмеженостi П.
(правда, в англiйському варiантi роману таке порiвняння втрачає
змiст).
Ц. також є героєм лiнгвiстичного плану. Зрозумiти себе й той
мир означає для нього необхiднiсть навчитися говорити, писати.
Використовуючи мову, слово, вiн може пробитися крiзь туман цього миру й
досягти миру iдеального. Може бути, саме тому iз всiх героïв,
щозаплуталися, Набокова Ц.- єдиний, що знайшов щирий вихiд