Фiлософська повiсть Вольтера Микромегас

Героï повести Микромегас — уродженцi планет Сирiуса й
Сатурна, Микромегас, парубок, мешканець зiрки Сирiус, до 450 рокiв
— на порозi отроцтва — зайнявся анатомiчними дослiдженнями й
написав книгу. Муфтiй його краïни, ледар i невiглас, знайшов у цiй
працi положення пiдозрiлi, зухвалi, єретичнi й почав люто
переслiдувати вченого. Вiн оголосив книгу забороненоï, а автор
одержав наказ не бути до двору протягом 800 рокiв. Микромегас не був
особливо засмучений тим, що його видалили вiд двору, що животiв у
низостях i суєтi, i вiдправився подорожувати по планетах
Вiн з'ïздив весь Чумацький Шлях i опинився на планетi Сатурн.
Жителi цiєï краïни були просто карликами в порiвняннi з
Микромегасом, рiст якого становив 120 тисяч футiв. Вiн зблизився iз
сатурнийцами пiсля того, як вони перестали йому дивуватися. Секретар
сатурнийской академiï, людина великого розуму, умiло излагающий
суть чужих винаходiв, подружився iз прибульцем, що пояснив йому, що цiль
його подорожi — пошук знань, якi могли б його освiтити. —
Розповiдайте, скiльки органiв почуттiв у людей вашоï планети,
— попросив мандрiвник. — У нас ïх сiмдесят два, —
вiдповiдав академiк, — i ми постiйно скаржимося на те, що цього
занадто мало. — Ми обдарованi приблизно тисячею почуттiв i все-
таки в нас завжди залишається занепокоєння, що ми незначнi i
є iстоти, що перевершують нас, — помiтив Микромегас. —
Скiльки ви живете? — було наступне його питання. — НА ЖАЛЬ,
ми живемо дуже мало, усього лише п'ятнадцять тисяч лiт
Наше iснування не бiльш нiж крапка, наше столiття — мить. Ледь
починаєш пiзнавати мир, як, ще ранiше, нiж приходить досвiд,
є смерть. — Це зовсiм як у нас, — зiтхнув велетень.
— Якби ви не були фiлософом, — продовжував вiн, — я
побоявся б засмутити вас, повiдомивши, що наше життя в сiмсот разiв
длиннее вашоï; але коли наступає смерть, то чи прожили ви
вiчнiсть або один день — рiшуче однаково. Пiсля того як вони
повiдомили один одному деяке з того, що знали, i багато чого з того,
чого не знали, обоє прийшли до рiшення зробити невелике
философическое подорож Пробувши на Юпiтеровi цiлий рiк i довiдавшись за
цей час безлiч найцiкавiших таємниць, якi були б опублiкованi в
пресi, якби не добродiï iнквiзитори, вони порiвняли з Марсом. Нашi
друзi продовжили свiй шлях i досягли Землi на пiвнiчному березi
Балтiйського моря п'ятого липня 1737 р. Вони захотiли познайомитися з
маленькою краïною, у яку потрапили. Спочатку вони направилися з
пiвночi на пiвдень. Тому що iноземцi йшли досить швидко, вони обiйшли
всю землю за тридцять шоста година. Незабаром вони повернулися туди,
звiдки вийшли, пройшовши через море, майже непримiтне ïхнього ока й
називане Средиземним, i через iнший маленький ставок, Великий океан.
Карликовi океан цей був по колiно, а Микромегас лише омочив у ньому
пятку. Вони довго сперечалися, чи населена ця планета. I лише коли
Микромегас, розгарячившись у суперечцi, порвав своє брильянтове
намисто, сатурниец, поднеся кiлька каменiв до очей, виявив, що вони
є чудовими мiкроскопами. З ïхньою допомогою мандрiвники
виявили кит, а також корабель, на бортi якого перебували вченi, що
верталися з експедицiï. Микромегас схопив судно й спритно поклав
його на свiй нiготь. Пасажири й екiпаж у цей момент порахували себе
вiднесеними ураганом i викинутими на скелю, почалася панiка. Мiкроскоп,
що ледь дозволив розрiзнити кит i судно, виявився неспроможний для
огляду настiльки непомiтноï iстоти, як людина. Але Микромегас нарештi-
те розглянув якiсь дивнi фiгурки. Цi незнайомi iстоти ворушилися,
розмовляли. Щоб говорити, треба мислити, а якщо вони мислять, вони
повиннi мати якусь подобу душi. Але приписати такого роду комахою душу
здавалося Микромегасу безглуздим. Меж тим вони чули, що мовлення цих
комашок цiлком розумна, i ця гра природи здавалася ïм непоясненою.
Тодi сатурниец, у якого був бiльше м'який голос, за допомогою рупора,
зробленого з обрiзка нiгтя Микромегаса, коротенько роз'яснив землянам,
хто вони такi. У свою чергу вiн запитав, чи завжди вони перебували в
настiльки жалюгiдному станi, близькому до небуття, що вони роблять на
планетi, хазяями якоï, очевидно, є кити, чи минулого вони
щасливi, чи мають душу, i задав ще безлiч подiбних питань
Тодi самий балакучоï й смiливий iз цiєï компанiï,
ображений тим, що засумнiвалися в iснуваннi в нього душi, викликнув: Ви
уявляєте, пан, що, маючи вiд голови до п'ят тисячу туазов (туаз
бiля двох метрiв), ви можете… Вiн не встиг закiнчити фразу, тому
що здивований сатурниец перебив його: Тисячу туазов! Звiдки ви
знаєте мiй рiст? — Я вимiряв вас i можу вимiряти вашого
величезного супутника, — вiдповiв учений. Коли був правильно
названий рiст Микромегаса, нашi мандрiвники буквально онiмiли. Придя в
себе, Микромегас уклав: Ви, маючи настiльки мало матерiï, i будучи,
очевидно, цiлком духовними, повиннi проводити життя в любовi й
спокоï. Я нiде не бачив теперiшнього щастя, але тут воно живе
безсумнiвно. Один з фiлософiв заперечує йому: У нас бiльше
матерiï, чим потрiбно для того, щоб накоïти багато зла. Чи
знаєте ви, наприклад, що в цей самий час, коли я розмовляю з вами,
сто тисяч безумцiв нашоï породи, що носять на головi капелюха,
убивають або самi дають себе вбити ста тисячам iнших тварин, якi
покривають голови чалмою; i що так ведеться майже по всiй землi з
незапам'ятних часiв.
Микромегас, повний збурювання, викликнув, що в нього з'явилося бажання
трьома уларами каблука роздавити цей мурашник, населений жалюгiдними
вбивцями. Не трудитеся, — вiдповiли йому. — Вони самi досить
трудяться над власним знищенням. До того ж треба карати не всiх, а
нелюдських сиднiв, якi не виходять зi своïх кабiнетiв, вiддають, у
годинники травлення, наказ про вбивство мiльйонiв людей. Тодi мандрiвник
вiдчув жаль до маленького роду людському, що являли такi дивнi
контрасти. Вiн обiцяв скласти для землян чудову фiлософську книгу, що
пояснить ïм змiст всiх речей. Вiн дiйсно передав ïм цей твiр
перед своïм вiд'ïздом, i тiм цей вiдправили в Париж, в
Академiю наук. Але коли секретар вiдкрив його, то нiчого, крiм чистого
паперу, там не виявив. Я так i думав, — сказав
Н. Б. Виноградова