Фiлософськi роздуми про ролi рiдноï мови по вiршi Наша мова

Наша мова схожа на вiнок iз квiтiв, якi увiбрали в себе всi кольори
веселки. У ньому переплелися й велична iсторiя нацiй, i волелюбне
прагнення до щасливого майбутнього, i лiрична духовнiсть, i патрiотична
незламнiсть, i бiль втрат, i зльоти. Життя й серце нацiй вiдбилися в
нашiй мовi, що по красi своєï визнаний одним з найбагатших,
милозвучних вмире. Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет
гармонiï й взаєморозумiння, зрiвняв украïнську мову з
Пiсень, вклавши глибинний фiлософський змiст у це порiвняння. Нас навiть
не дивує те, що пiсня у поета — поняття власне, котре
пишеться iз заголовноï букви. Пiсня у вiршi Голобородько — це
життя, iсторiя, вiдбите в душi кожного украïнця. Саме тому ми
пiсенними словами з побратимами в суспiльствi розмовляємо —
словами, породженими величчю нацiональноï iсторiï,
багатовiковою шляхом випробувань

Цей шлях навчив наш народ зброєю слова говорити з недругами,
виховав мудрiсть мовчання, коли слова — не потрiбнi, тому що
говорить душу. Ïх неважко почути, тому що кожне слово нашоï
мови записано в Лiтописi. I знову нас вражає, начебто вiдкриття,
узагальнення-символ поета: Лiтопис — як сива iсторiя, де слова вже
мовчать, але надихають на Пiсню сьогодення. Так i злилися у вiршi В.
Голобородько Наша мова слова Пiснi зi словами Лiтопису, щоб короткими
рядками розкрити неосяжну й безцiнну роль рiдноï мови в життi
кожного людини