Що стосується бiографiчних вiдомостей Єсенiна, вони в його вiршах

Сергiй Олександрович Єсенiн — самобутнiй i дуже нацiональний
поет. Вiн мiг народитися тiльки в Росiï, серед ïï великих
полiв, синiх рiк, прекрасних берiз, так улюблених ïм
Виткався на озерi червоне свiтло зорi.
На борi iз дзенькотами плачуть глухари.
Плаче десь iволга, схоронясъ вдупло.
Тiльки менi не плачеться — на душi свiтле
По визнанню Єсенiна, писати вiршi вiн почав рано, але свiдому
творчiсть вiдносив до 16-17 рокiв. У цьому перiодi його вiршi свiтлi й
безтурботнi, вони вiдбивають спокiй душi й захоплене сприйняття
навколишнього свiту
От вуж вечiр.
Роса блищить на кропивi
Я коштую в дороги.
Притулившись киве.
Добре й тепло
Як узимку в грубки.
И берези коштують,
Як бiльшi свiчки
Безтурботне дитинство плавно перейшло в юнiсть, ще не затьмарену
турботами й стражданнями. Смуток i сум, природнi для людини, поет
переживає легко. Вони лише на час затуманять погляд, вiдволiчуть
вiд навколишньоï краси, а потiм душа знову повна враженнями
величезного миру. Поет ще дуже молодий i наïвний, того так
захоплено сприймає часом звичайнi речi.
Сипле черемшина снiгом,
Зелень у кольорi й росi.
У поле вiдмiнюючись до втеч,
Ходять граки вполосе.
Никнуть шовковi трави,
Пахне смолистою сосною
Ой, ви луги й дiброви,
Я одурманений навеснi.
Надзвичайна нiжнiсть i лiричнiсть в описi природи трохи
приглушається згодом, але залишається як манера й стиль
Єсенiна на все його життя.
У тiм краï, де жовта кропива
И сухий тин,
Притулилися до верб, сиротливо
Хати сiл
Там у полях, за синьою гущавиною балки,
У зеленi озер Пролягла пiщана дорога
До сибiрських гiр
Знайомство з мiстом, проблемами дорослого Життя змусили по-новому
глянути на навколишнє. Поет уже бiльше критичний, йому не
подобається злиденнiсть навколишнього життя. Вiн бачить
необхiднiсть змiн, але душею не приемлет ïх.
Я останнiй поет села.
Скромний у пiснях дощатий мiст.
За прощальною коштую обiднею
ЩоКадять листвою берiз
Основним мотивом творчостi Єсенiна залишається незвичайний
простiр рiдних полiв, непомiтна краса рiдноï землi, убогоï й
бiдноï, але улюбленоï. Ïï поет не промiняє нi
на якi скарби миру. Ця вiдданiсть батькiвщинi трохи наïвна, але
Єсенiн зберiгає й плекає ïï у своєму
серцi, як дороге й зворушливе почуття
Спить ковила. Рiвнина дорога,
И свинцевоï свiжостi полинь.
Нiяка батькiвщина iнша
Не увiллє менi в груди мою теплiнь
И тепер, коли от новим свiтлом
И моєï торкнулося життя долi,
Однаково залишився я поетом
Золотий бревенчатой хати
Якось дуже швидко пролетiла молодiсть поета. У тридцять рокiв вiн
вiдчуває себе старим, що багато видали й пожили. Здається,
автор утомився вiд бурхливого життя, хоча сам затверджує, що
любить i цiнує щомитi вiдбувається;
Життя — обман iз чарiвноï тоскою.
Тому так i сильна вона,
Що своею грубою рукою
Фатальнi пише письмена.
Я завжди, коли ока закрию, Говорю:
Лише серце потривож,
Життя — обман, але й вона порию
Прикрашає радостями неправда.
В 1925 роцi всi частiше звучать у поезiï Єсенiна мотиви
швидкоï й неминучоï смертi. Часом поет сумує, частiше ж
намагається iронiзувати або навiть iз сарказмом говорити про себе
й той недовгий шлях, яким довелося пройти
Але, похоронного смутку внемля,
Я для себе склав би так:
Любив вiн батькiвщину й землю,
Як любить п'яниця шинок
Для нас же поезiя Єсенiна, осяяна немеркнучим свiтлом любовi до
всього живого, являє приклад щироï й беззавiтноï любовi
Кроссии.