Фольклорнi мотиви в лiрицi Федерiко Гарсiа Лорки

Цей спiв… глибинний за всi колодязi та всi моря свiту, набагато глибший, нiж те серце, що його творить, i голос, що його спiває, тому що глибина його майже безмiрна. I йде вiн з далеких племен, проходить крiзь цвинтарi рокiв i листопади зiв ‘ялих вiтрiв.
Федерiко Гарсiа Лоркаю Андалузiя, пiвденна область Iспанiï. Край християнський i мусульманський,i романський. Край яскравого сонця i простих людей, якi не втратили вiдчуття своєï єдностi з природою, з минулим i майбутнiм. Тут, в атмосферi, насиченiй народною музикою й поезiєю, зростав Федерiко Гарсiа Лорка, драматург i театральний режисер, поет i автор прекрасних есе про мистецтво. Вiн пристрасно, за власним висловом, божевiльно любив усе. Змолоду i до кiнця життя Лорка записував, збирав, виконував i пропогандував народнi пiснi. Важливо зрозумiти, що робив вiн це не тiльки, а може, й не з метою популяризацiï фольклору, скiльки пiдкоряючись внутрiшнiй потребi звiряти свiй голос з голосом народу.
Показовими щодо цього є назви деяких збiрок поета Канте хондо (1927),що в перекладi означає глибокий спiв, вiн був притаманний народнiй творчостi : ïï Андалузiï. Вiршi у цiй збiрцi вiдзначаються надзвичайною мелодiйнiстю, в Циганському романсеро (1928) написанi у формi романсу улюбленого жанру iспанськоï народноï поезiï. Посмертна збiрка Лорки має пазну Тамаритянський диван (1936), до неï ввiйшли газели й касиди особливi вiршовi форми в арабськiй поезiï, диваном же перси й араби називали збiр ки вiршiв.
У своïх вiршах Лорка не лише вiдтворював мотиви й образи народноï творчостi. Головне для нього передати глибинний змiст, дух фольклору, вiдобразити нiжну, щиру, запальну i гарячу душу Iспанiï. Поет був певен, що в iспанськiй лiтературi, в якiй закоренився нудний псевдоромантизм, необхiднiï зробити переворот, повернути ïï до народних джерел. I йому це вдалося. Лорка зумiв взятi з андалузького фольклору мотиви втиснути у витончену поетичну форму.
Ось одна iз лiрико-драматичних поезiй зi збiрки Циганський романсеро Про царiвну Мiсяцiв.
Прийшла в кузню Мiсяцiвна в серпанковiм покривалi,
хлопчик дивиться на неï краса очi пориває.
Казкове i буденне тiсно переплiтається у вiршi, сповненiм внутрiшнього динамiзму, поетичного напруження.
Битим шляхом скаче вершник, мов у бубон, в шлях бабаха,
а вже в кузнi малий хлопчик склепив вiченьки, бiдаха.
Картини твору овiянi серпанком таємничостi:
А в тiм гаю пугач пуга, пугач пуга тоскно й жалiсно…
Пливе небом Мiсяцiвна, за руку держить хлоп'ятко.
Зображене постає в нетривких, примарних чарах мiсячного сяйва: …а царiвну Мiсяцiвну повивають хмари , хмари.
Через усю поезiю Лорки проходять такi споконвiчнi мотиви iспанськоï народноï поезiï, як любов, фатальна доля, смерть. У Газелi про темну смерть поет порiвнює небуття зi сном, яким засинає природа:
Хотiв би я заснути, як засинають яблука, i спати десь далеко вiд цвинтарного гамору.
Вiн намагається побачити своïм поетичним оком, що вiдбувається з людиною пiсля смертi. Проте поет вiрить, що людська душа нетлiнна, а життя вiчне.
Лiрика Лорки передає жагучий темперамент iспанцiв, ïхню любов до пiснi, танку, гiтари. У вiршi Гiтара улюблений музичний iнструмент iспанцiв жива iстота, вона спiває, ридає:
Як заридала моя гiтара
розбилась досвiту кришталева чара.
У цьому творi Лорка вдається до принципiв канте хондо лаконiчного спiву, крику, де в кiлькох словах б'ється безмiрнiсть усiєï туги.
Ой, заридала моя гiтара…
Хочу утiшить надармо,
хочу утишить намарно.
Митець прагне сказати безмежно багато, зводячи лексику до мiнiмуму:
А-ой, гiтаро! У серцi п'ять ножiв одним ударом!
В одному з листiв до свого друга Хорхе Гiльєна Лорка писав, що вiн наманиться поєднати мiфологiю з вiдвертою буденнiстю плинного часу. Виходить щось дивовижне, та, сподiваюсь, i по-новому прекрасне. Я прагну домогтися , щоб образи, якими я зобов'язаний своïм героям, були зрозумiлi для них, були видiнням того свiту, де вони живуть…. Цi слова митця повною мiрою розрiшають причину довголiття популярностi його творчостi.