Iдея без душi (по роману М. Горького Мати)

Процес корiнного ламання суспiльного свiтогляду, що розгорнувся у
росiйському суспiльствi, вiдома боротьба мiж новими матерiалiстичними i
iдеалiстичними фiлософськими плинами, що виникли на рубежi
дев'ятнадцятого i двадцятого столiть, — все це не могло не знайти
вiдбиття у лiтературних творах тiєï епохи. Творчiсть Горького
не є тут виключенням. Вона виявила собою вiдгук на подiï
часу, коли змiнювалося саме поняття героïчного, коли протест проти
iснуючого ладу став справою кожноï розсудливоï людини. Iнше
питання, у яких формах цей протест виражався. Не можна забувати, що
рiзночинський перiод визвольного руху у Росiï змiнився в цей час
пролетарським, котрий розвивався по теорiï марксизму, що мала
досить iстотнi витрати.
Роман Мати М. Горького — добуток, створений на рубежi двох
столiть, у нелегкий i бурхливий час, що стрiмко нiс все старе i те, що
давало життя новим iдеям, новим суспiльним плинам, якi опановували
розуми i серця. Роман Мати виявляє зовсiм чiтку позицiю автора
стосовно суспiльних перетворень. Добуток перейнятий пафосом боротьби за
перебудову життя, що тривалий час давав привiд для досить
однобiчноï оцiнки його у рамках радянськоï iдеологiï. За
героïчною боротьбою нового поколiння революцiонерiв не помiчали
(або не хотiли помiчати) живих людей з ïхнiми внутрiшнiми
протирiччями, стражданнями, моральними пошуками. Але ж саме внутрiшнiй
духовний свiт людини цiкавив найбiльших росiйських письменникiв, добутки
яких визнанi класикою свiтовоï лiтератури.
Однобiчний пiдхiд до даного добутку, нав'язаний комунiстичною
iдеологiєю, безсумнiвно, не може задовольнити людину, що
вважає себе щирим знавцем i цiнителем лiтератури. Iмовiрно, бiльш
доцiльно буде розглядати цей добуток, дослiджуючи духовний свiт
героïв. Кращi почуття, що виникають у серцях, кличуть людей на
службу високiй i свiтлiй iдеï. Але найчастiше ця iдея
заслоняє собою все iнше i поневолює людину. Тодi вона
глушить у душi тi самi почуття, якi спонукали людину служити ïй.
Трагiчний цей парадокс. I виразнiше усього проявляється вiн в
образi Павла Власова, що розглядався донедавна як беззастережно
позитивний. Але саме в ньому проявляється сильнiше всього
одержимiсть iдеєю, саме тут це явище здобуває найбiльш
руйнiвнi форми. Прагнення до високоï мети, переростаючи у фанатизм,
придушує у душi його такi вiчнi людськi почуття, як любов сина,
любов до будинку, до жiнки. Примiром, як жорстоко говорить вiн матерi,
що приречений вмерти за свою iдею, i не хоче слухати ïï перед
демонстрацiєю. Образ Павла — це образ людини, що робить,
хоча i не по злому намiру, нещасними всiх тих, кому вiн дорогий.
Особливо це видно з iсторiï його кохання . У життi перед ним
постiйно виникає вибiр мiж iдеєю i живою душею. I вiн
вибирає iдею… От тому образ Павла Власова трагiчний. У душi
цiєï людини вiдбувся розлад мiж найглибшими, кореневими,
життєвими основами та iдеєю, метою, поставленоï ïм
самим. Героєм, що несе в собi духовний початок, у кому сильнi
кращi людськi почуття, є, безсумнiвно, Нилiвна. Могутня сила
ïï материнськоï любовi втримує Павла вiд повного
занурення у фанатичне божевiлля. У образi матерi найбiльше органiчно
з'єдналися вiра у високу мету з найбагатшим духовним свiтом. Тут,
безумовно, необхiдно вiдзначити глибокий i мiцний зв'язок Нилiвни з
народом, що завжди у росiйськiй лiтературi оцiнювалося як багатство душi
людини, ïï близькiсть до джерел, корiнням нацiональноï
культури. Iдея окриляє Нилiвну, дає ïй пiднятися,
знайти вiру в себе, але не переростає у ïï свiдомостi в
мету, що вимагає фанатичного служiння. Цього не
вiдбувається, iмовiрно, тому, що зв'язок Нилiвни з народними
корiннями дуже мiцний.
Очевидно, саме цей зв'язок визначає внутрiшню стiйкiсть людини.
Андрiй Находка, соратник Павла, набагато глибше його в духовному планi.
Цей образ також близький до народу, про це говорить його вiдношення до
Нилiвни: нiжнiсть, турбота, пещення. У Павла цього немає. Автор
показує, як небезпечно для людини вiддалятися вiд народних корiнь
, коли втрачаються усi щирi духовнi цiнностi. Важливо помiтити, що назва
роману обрана письменником не випадково. Адже саме в матерi (вiчний
образ) втiлене усе щире, людяне, любляче. Iдея без душi, без людяностi
перетворюється на зло.