Який твiр Ольги Кобилянськоï мене найбiльше схвилював?

Розповiдь про кохання i смерть, про зраду i вiрнiсть про красу природи, людськоï душi i про вiдсутнiсть гармонiï у стосунках люблячих душ Усе це повiсть О.Кобилянськоï У недiлю рано зiлля копала Написана за мотивами вiдомоï народноï пiснi Ой не ходи, Грицю , ця повiсть сягнула далеко за рамки простоï: оповiдi подiй i пристрастi розiгруються в нiй майже за Шекспiром
Циганка Мавра, дружина отамана табору Раду, народила бiлу дитину. За це ïï викидають з табору, а дитину (сина) пiдкидають у бездiтну родину. Мавра знаходить собi покровительку, у якоï народилась дочка, Тетяна. Мавра виховує Тетяну, стає найближчою (окрiм матерi) для неï людиною. А тим часом в iншому селi пiдростає синьоокий Гриць, бiлий хлопець з циганською душею. Гриць i Тетяна зустрiлись i покохались, але згодом Гриць вибрав iншу.
Ось би, здавалося, i все. На цьому можна скiнчити i повiсть, i цю коротку розповiдь. Але рiч у тiм, що Гриць i Тетяна незвичайнi люди, ïх романтичне кохання перетворюється на трагедiю, тому, що зiткнулись два сильнi, схожi, але дуже протирiчнi характери. Тетяна належить до тих натур, що вже як полюблять, то люблять навiки. Почуття переважають у неï все. I коли вона зрозумiла, що щастя неможливе, то вбила лихо, що було у Гриця, а з ним i самого Гриця
Гриць же теж сильна людина, яка вiддається своïм почуттям, вiддається моменту. Але почуття його, як i його чудернацька душа, двояться: вiн любить i Настку, i Тетяну, вiн i реалiст, i романтик. Спокiй, тихий домашнiй затишок переважають врештi-решт бурхливi, як гiрська рiчка, вiдносини з Тетяною
Не знаю, чи можна назвати єдиним можливим виходом у подiбнiй ситуацiï смерть зрадника. Не знаю навiть, чи можна спiвчувати Тетянi: у трагедiï винна певною мiрою i вона сама, бо поставила своєму обранцю дуже високу моральну планку, яку здолати йому було не пiд силу Дехто змiг би жити пiсля такого, Тетяна не змогла, бо разом з Грицем пiшла з життя i ïï душа, те велике i свiтле людське щастя, що було у них попри всi зради i негаразди.
Ця дивна повiсть лишає в душi глибокий слiд, породжує сумяття почуттiв, бурю рiзних емоцiй. А, може, так воно i повинно.