Омонiмiя та полiсемiя морфiв

Омонiмами (омоморфами) вважаються такi морфеми, якi, маючи однаковий
фонемний склад, абсолютно рiзняться своïм значення. Є
внутрiшня (в межах однiєï частини мови) i зовнiшня (в межах
рiзних частин мови: дум-к^-а, рiд-к^-ий) омонiмiя. До омонiмiчний
належать однозвучнi флексiï (лiсу = Dat. Sg., Gen. Sg.), суфiкси
(ець1 iстота (старець), ець2 — предметне значення (синець); ин1
одиничнiсть (квасолина), ин2 приналежнiсть (материн), ин3 рiзновид мяса
(яловичина)), найчастiше кореневi морфеми (ключ).Полiсемiя наявнiсть у
тiєï самоï морфеми кiлькох звязаних мiж собою значень
(ець1-iстота чоловiчоï статi за значенням мотивуючоï основи 1)
за нацiональнiстю (угорець), 2) за професiєю (борець, продавець),
за мiсцем проживання (горець), за характерною ознакою (старець)).