Правдива iсторiя А-Кью: повiсть про соцiальну нерiвнiсть

Першим оповiданням Лу Сiня, написаним на простому розмовному мовою, був
розповiдь Записки божевiльного, що з'явився в 1918 р. в журналi Нова
молодь, який виходив пiд редакцiєю одного з перших ком-1 мунiстiв
в Китаï професора Лi Да-чжао. Розповiдь присвячена викриттю моралi
китайського феодального суспiльства i глибокоï реакцiйностi
конфуцiанства. Як вказував сам Лу Сiнь, розповiдь був! написаний пiд
впливом Записок божевiльного Н. В. Гоголю. У ньому вираженi гiркi думи
письменника про скорботноï частцi китайського народу, задавленого
вiковоï кабалою помiщикiв i аристократiï. Вже в цьому першому
творi виявилися межi великого художника, яскрава iндивiдуальнiсть
письменника, глибина думки i широта фiлософських узагальнень. I за
змiстом, i за формою оповiдання Записки божевiльного був явищем
принципово новим у китайськiй лiтературi. Ось зразок його прози —
войовничоï, повноï громадянського пафосу:
Я перегортаю книгу iсторiï — в нiй немає дат. Зате
кожна сторiнка так i навскiс списана словами: гуманнiсть, обов'язок,
шлях iстини, мораль. Даремно силкувався заснути. До пiвночi уважно
перечитував i, нарештi, побачив, що вся книга мiж рядкiв списана одним
словом людоïдство … Тiльки сьогоднi я зрозумiв, що вже багато
рокiв живу там, де протягом чотирьох тисяч .. рокiв люди ïдять
людей … Рятуйте, рятуйте дiтей !
За Записками божевiльного Лу Сiнь почав писати невеликi соцiально
спрямованi новели i розмiщати ïх в масових прогресивних журналах.
Глибокi за iдеями, пройнятi бойовим духом, що розкривають громадськi
виразки Китаю, вони придбали воiстину всенародне звучання. Лу Сiнь
нiколи не вагався у виборi: його мiсце було ка боцi пригноблених. Його
мета була — пробудити громадську совiсть. Будучи письменником
критичного реалiзму, Лу Сiнь повинен був звернути свiй погляд на
особистiсть, подавляемую в китайському суспiльствi, — на
маленькоï людини.
Правдива iсторiя А-Кью — повiсть про соцiальну нерiвнiсть —
принесла Лу синю не тiльки нацiональну популярнiсть, а й викликала бурю
обурення в станi ворогiв письменника, широку дискусiю i нападки
реакцiйних критикiв. Його вороги не гребують жодними засобами. Все, що
стояло по iншу сторону барикад, все реакцiйне в Китаï побачило, що
за Лу Сiня стоïть народ, i вихлюпнуло на нього свою ненависть. З
вiдкритим забралом Лу Сiнь прийняв виклик. Своєю просвiтницькою
дiяльнiстю, творчiстю, викладанням вiн прагнув пробуджувати нацiональну
гордiсть, будив самосвiдомiсть мас, вчив боротьбi з гнобителями.
Розпiзнай ворога, розпiзнати його пiд личиною одного i, розпiзнавши,
бий, i, переслiдуючи, добивай! Розпiзнай ворога навiть тодi, коли вiн
говорить на твоєму ж мова ?, Але говорить на захист iмперiалiзму i
феодалiзму , — вигукує Лу Сiнь. Нi чинiв, Нi вчених ступенiв
не мав Лу Сiнь. Але два звання за життя присвоïв йому вдячний
народ: Совiсть Китаю i Захисник Народу. Росла слава Лу Сiня. Росла його
популярнiсть за межами своєï краïни. Але ще швидше
зростала ненависть до нього з боку реакцiйних елементiв Китаю. Ставленик
Японiï на пiвночi Китаю генерал Дуань Ци-жуй видає наказ про
арешт Лу Сiня. Друзям вдається попередити його, i вiн
своєчасно бiжить не тiльки вiд арешту, але i вiд неминучоï
смертi … Деякий час вiн живе в Амое (провiнцiя Фу-цзян),
переïжджає в Сватоу (провiнцiя Гуандун), а потiм в Кантон
(нинiшнiй Гуанчжоу), де бере активну участь разом з комунiстами у
розширеннi нацiонально-визвольного руху. Ренегатство генералiсимуса Чан
Кай-ши в 1927 р. змушує Лу Сiня разом з комунiстами пiти в
пiдпiлля. Навколо ллється кров … 375 тисяч комунiстiв
стратив Чан Кай-ши за два-три роки розгулу реакцiï.
Я маю жити, — писав Лу Сiнь .- Якщо на свiтi залишаються люди, якi
хочуть жити, то вони повиннi смiти говорити, смiятися, плакати,
гнiватися, лаятися i битися, щоб змести з цього простору це прокляте
час.
I далi: Сили мороку недовговiчнi. Вони спираються на те, що приречене на
загибель … Майбутнє ж iснує завжди, i воно явиться
свiтлим … За нами вiчне майбутнє, i воно буде свiтлим .
Друзi Лу Сiня пропонують йому виïхати в емiграцiю. Але Лу Сiнь не
хоче покидати свiй народ. Вiн не думає про свою безпеку. Вiн
ïде до Шанхаю. I жартує, що на цей раз i iноземна юрисдикцiя
на що-небудь придалася! Оселившись на Мiжнароднiй концесiï, яка
перебувала пiд дiєю iноземних законiв, вiн як би стає
полiтичним емiгрантом за межами своєï краïни. Але нiколи
ще не був вiн так близький китайському народу.
Усi наступнi роки його життя сповненi пристрасного творчого натхнення i
величезнiй суспiльно-полiтичноï роботи. Один за iншим створює
Лу Сiнь своï соцiально насиченi короткi новели, публiцистичнi
статтi, повнi революцiйного темпераменту. Тематика ïх широка i
рiзноманiтна. Тут i жiночу рiвноправнiсть, i боротьба з системою рабства
в Китаï, радянсько-китайська дружба, Затятим прихильником якоï
вiн був до останнього свого подиху, реалiзм радянського живопису,
боротьба з японською агресiєю i викриття гомiндану, ряд статей про
пробудження нацiональноï самосвiдомостi китайського народу.
Бойова публiцистика Лу Сiня, перейнята революцiйноï
непримиреннiстю, становила кiлька збiрок: От i все (1930), Тричi нероба
(1932), Про лжесвобода (1933), Пишiть про кохання (1934) та iн
Публiцистика Лу Сiня звучить, читається, живе i сьогоднi, вона
кличе в бiй все з тiєю ж пристрастю. Вона пройшла перевiрку часом.