Ритуально-мiфологiчна основа весняного циклу календарноï обрядовостi

Святкування весняного перiоду є продовженням зимових мiстерiй. Вiд часу зимового сонцестояння, коли день починає збiльшуватись, iз святкуванням народження сонця (Коляди) у давнiх слов´ян вiдбувались обряди, в яких центральне мiсце вiдводилось iмiтацiï процесiв оранки та сiяння, оспiвуванню польових робiт. Метою таких обрядiв було накликати швидкий прихiд весни i тепла, задобрити духiв поля та дому, вiд яких, на думку наших предкiв, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся iз завершенням основних свят зимовоï пори. Вiн продовжувався i далi зокрема у день Стрiтення, 15 лютого, що вважався часом зустрiчi зими з лiтом, боротьби мiж ними та остаточноï перемоги тепла над холодом i морозом.
У давнину рiк подiлявся не на 4 перiоди, а на 2 час тепла та час холоду, мiж якими, як вважалось, i точилася безперервна боротьба. I лише з переходом давнiх праслов´ян вiд мисливства до землеробства в людськiй уявi виникають пiдстави для нового подiлу вiдповiдно до видiв сiльськогосподарських робiт, якi велись на полi #к час сiвби весна була надзвичайно важливим етапом у працi давнiх людей. Вiд посiву залежав майбутнiй урожай. Тому весна поставала у свiдомостi праслов´ян як час пiдвищеноï активностi у радi та обрядово-магiчнiй дiяльностi, яка мала сприяти виконанню Ресяяних робiт. Давнi люди розумiли важливiсть природних умов, вiд яких вони залежали (швидкий чи пiзнiй прихiд тепла; веснянi морози, повенi, дощi i т. iн.), тому вiрили, що можуть задобрити духи та божества, привернути ïх на свiй бiк.
Трактуючи своєрiдним чином усi явища природи та навколишнього свiту, давнi праслов´яни виробили цiлiсну систему обрядiв, дов´язаних iз приходом весни та життям у цей перiод. Календарний рiк у наших предкiв розпочинався 21 березня, у день весняного рiвнодення. Вiд цього часу день ставав довшим, нiж нiч, i розпочинались головнi веснянi дiйства. Весняний цикл, як i календарно-обрядова творчiсть в цiлому, є системою ритуальноï поведiнки, де всi магiчнi дiï нерозривно зв´язанi з вiрою у магiю слова. Багато ïï елементiв побудованi за принципом iмiтацiï. Так, одним iз обрядiв, що здiйснювались пiд кiнець зими чи початку весни, був обряд випiкання символiчних коржiв у формi птахiв, з якими ходили люди, пiднявши ïх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю. Мiфологiчною основою цього обряду є давнє уявлення про те, що весну приносять на крилах птахи, якi повертаються з вирiю.
Хоча святкування весняного циклу не дiйшло до нашого часу у цiлiснiй формi, але з елементiв, якi збереглися, незважаючи на ïхнi пiзнiшi нашарування, вимальовується чiтка образно-обрядова система.
Серед найпоширенiших магiчних мiстерiй на територiï давнiх слов´ян була обрядова драма Кострубонько. ïï фабула розгорталась так, що люди урочисто палили, топили чи хоронили у трунi iдола зими з голосiннями та похоронними обрядами i цим проголошували перемогу тепла над холодом. У нiй простежується зв´язок з найдавнiшими культами та вiруваннями. Тут знаходимо не лише анiмiстичнi Уявлення про природу, культ землi як матерi-годувальницi, культ дерев та рослин , нове розцвiтання яких було часом поклонiння ïм. Велику роль у цьому святi вiдiгравав i культ вогню. До наших днiв на окремих територiях збереглась традицiя палити вночi на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здiйснювались магiчнi дiï пiд Речитативне промовляння Весну-Ладу запали, запали; Лихi сили вiджени, вiджени…. На деяких територiях, де частини знищеного Кострубонька розкидають по полях з метою викликати кращий врожай, ця мiстерiя фiксує й древнiй звичай розчленяти тiло короля або Чарiвника i хоронити його в рiзних частинах краïни, щоб забезпечити Родючiсть землi, людей i тварин. За свiдченням Дж. Фрезера, цей звичай був надзвичайно поширений на слов´янських землях У святах весняного перiоду надзвичайний акцент робиться на культi предкiв, що набуває свого найвищого вияву у Великдень час поклонiння Роду та померлим родичам, що вiдбувалось упродовж тижня i завершувалось так званим Мертвецьким велико-днем. Його святкування було пов´язано iз вiрою в те, що душi предкiв разом iз птахами повертаються з вирiю (або iз ототожненням померлих душ iз птахами, вiрою в переселення ïх у тотемiв). Це свято мало зв´язок iз астральним культом i вiдбувалось у час першого повномiсяччя вiд дня весняного рiвнодення. Основними обрядами тут були поклонiння в гаях душам померлих, згодом вiд часу походу людей в землю на мiсцях ïх захоронень. Найпоширенiшим фетишем у цих ритуалах було яйце у його формi робили могили, посипаючи ïх жовтим пiском, охрою чи жовтим цвiтом. Воно також було символом життя i нового народження, перемоги над смертю (як перемоги весни над зимою, тепла над холодом). Яйце вважалося символом Рахманського Великодня, який святкувався через чотири тижнi пiсля Великоднiх свят. У цей день шкаралупу iз крашанок та писанок пускали за водою на спомин за померлими.