Ритуально-мiфологiчна основа весняного циклу календарноï обрядовостi

Святкування весняного перiоду є продовженням зимових мiстерiй. Вiд
часу зимового сонцестояння, коли день починає збiльшуватись, iз
святкуванням народження сонця (Коляди) у давнiх слов´ян
вiдбувались обряди, в яких центральне мiсце вiдводилось iмiтацiï
процесiв оранки та сiяння, оспiвуванню польових робiт. Метою таких
обрядiв було накликати швидкий прихiд весни i тепла, задобрити духiв
поля та дому, вiд яких, на думку наших предкiв, залежав урожай та
добробут. Процес закликання весни не припинявся iз завершенням основних
свят зимовоï пори. Вiн продовжувався i далi зокрема у день
Стрiтення, 15 лютого, що вважався часом зустрiчi зими з лiтом, боротьби
мiж ними та остаточноï перемоги тепла над холодом i морозом.
У давнину рiк подiлявся не на 4 перiоди, а на 2 час тепла та час холоду,
мiж якими, як вважалось, i точилася безперервна боротьба. I лише з
переходом давнiх праслов´ян вiд мисливства до землеробства в
людськiй уявi виникають пiдстави для нового подiлу вiдповiдно до видiв
сiльськогосподарських робiт, якi велись на полi #к час сiвби весна була
надзвичайно важливим етапом у працi давнiх людей. Вiд посiву залежав
майбутнiй урожай. Тому весна поставала у свiдомостi праслов´ян як
час пiдвищеноï активностi у радi та обрядово-магiчнiй дiяльностi,
яка мала сприяти виконанню Ресяяних робiт. Давнi люди розумiли
важливiсть природних умов, вiд яких вони залежали (швидкий чи пiзнiй
прихiд тепла; веснянi морози, повенi, дощi i т. iн.), тому вiрили, що
можуть задобрити духи та божества, привернути ïх на свiй бiк.
Трактуючи своєрiдним чином усi явища природи та навколишнього
свiту, давнi праслов´яни виробили цiлiсну систему обрядiв,
дов´язаних iз приходом весни та життям у цей перiод. Календарний
рiк у наших предкiв розпочинався 21 березня, у день весняного
рiвнодення. Вiд цього часу день ставав довшим, нiж нiч, i розпочинались
головнi веснянi дiйства. Весняний цикл, як i календарно-обрядова
творчiсть в цiлому, є системою ритуальноï поведiнки, де всi
магiчнi дiï нерозривно зв´язанi з вiрою у магiю слова. Багато
ïï елементiв побудованi за принципом iмiтацiï. Так, одним
iз обрядiв, що здiйснювались пiд кiнець зими чи початку весни, був обряд
випiкання символiчних коржiв у формi птахiв, з якими ходили люди,
пiднявши ïх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю.
Мiфологiчною основою цього обряду є давнє уявлення про те,
що весну приносять на крилах птахи, якi повертаються з вирiю.
Хоча святкування весняного циклу не дiйшло до нашого часу у цiлiснiй
формi, але з елементiв, якi збереглися, незважаючи на ïхнi пiзнiшi
нашарування, вимальовується чiтка образно-обрядова система.
Серед найпоширенiших магiчних мiстерiй на територiï давнiх
слов´ян була обрядова драма Кострубонько. ïï фабула
розгорталась так, що люди урочисто палили, топили чи хоронили у трунi
iдола зими з голосiннями та похоронними обрядами i цим проголошували
перемогу тепла над холодом. У нiй простежується зв´язок з
найдавнiшими культами та вiруваннями. Тут знаходимо не лише анiмiстичнi
Уявлення про природу, культ землi як матерi-годувальницi, культ дерев та
рослин , нове розцвiтання яких було часом поклонiння ïм. Велику
роль у цьому святi вiдiгравав i культ вогню. До наших днiв на окремих
територiях збереглась традицiя палити вночi на Великдень великий
ритуальний вогонь, при якому здiйснювались магiчнi дiï пiд
Речитативне промовляння Весну-Ладу запали, запали; Лихi сили вiджени,
вiджени…. На деяких територiях, де частини знищеного Кострубонька
розкидають по полях з метою викликати кращий врожай, ця мiстерiя
фiксує й древнiй звичай розчленяти тiло короля або Чарiвника i
хоронити його в рiзних частинах краïни, щоб забезпечити Родючiсть
землi, людей i тварин. За свiдченням Дж. Фрезера, цей звичай був
надзвичайно поширений на слов´янських землях У святах весняного
перiоду надзвичайний акцент робиться на культi предкiв, що набуває
свого найвищого вияву у Великдень час поклонiння Роду та померлим
родичам, що вiдбувалось упродовж тижня i завершувалось так званим
Мертвецьким велико-днем. Його святкування було пов´язано iз вiрою
в те, що душi предкiв разом iз птахами повертаються з вирiю (або iз
ототожненням померлих душ iз птахами, вiрою в переселення ïх у
тотемiв). Це свято мало зв´язок iз астральним культом i
вiдбувалось у час першого повномiсяччя вiд дня весняного рiвнодення.
Основними обрядами тут були поклонiння в гаях душам померлих, згодом вiд
часу походу людей в землю на мiсцях ïх захоронень. Найпоширенiшим
фетишем у цих ритуалах було яйце у його формi робили могили, посипаючи
ïх жовтим пiском, охрою чи жовтим цвiтом. Воно також було символом
життя i нового народження, перемоги над смертю (як перемоги весни над
зимою, тепла над холодом). Яйце вважалося символом Рахманського
Великодня, який святкувався через чотири тижнi пiсля Великоднiх свят. У
цей день шкаралупу iз крашанок та писанок пускали за водою на спомин за
померлими.