Роман Сартра Нудота — художнє осмислення тотальноï абсурдностi буття
Основна проблема экзистенциональной фiлософiï Жана-Поля Сартра— проблема вибору. Центральним поняттям сартровской фiлософiï
є трива-с-буття. Трива-с-буття — вища реальнiсть для людини,
прiоритетнiсть для нього насамперед його власного внутрiшнього миру.
Однак повнiстю усвiдомити себе людина може тiльки через трива-iнш-буття
— рiзнi взаємини з iншими людьми. Людина бачить i
сприймає себе через вiдношення до нього iншого. Найважливiшою
умовою життя людини, ïï стрижень, пiдстава активностi —
воля. Людина знаходить свою волю й проявляє неï у виборi, але
не простому, другорядному (наприклад, яку одяг надягти сьогоднi), а в
життєво важливому, судьбоносном, цього рiшення уникнути не можна
(питання життя й смертi, екстремальнi ситуацiï, життєво важ
ние для людини проблеми).
Такий вид рiшення Сартр iменує екзистенцiальним вибором. Зробивши
екзистенцiальний вибiр, людина визначає свою долю на багато рокiв
уперед, переходить iз одного буття в iнше. Все життя — ланцюжок
рiзних маленьких життiв, вiдрiзкiв рiзного буття, зв'язана особливими
вузлами — экзистенционалъиими рiшеннями. Наприклад: вибiр
професiï, вибiр чоловiка, вибiр мiсця роботи, рiшення змiнити
професiю, рiшення взяти участь у боротьбi, пiти на вiйну й т.д. По
Сартру, воля людини абсолютна (тобто безвiдносна). Людина вiльна
остiльки, оскiльки вiн здатний хотiти. Наприклад, що сидить у в'язницi
ув'язнений вiльний, поки вiн чого-небудь хоче: утекти з в'язницi, сидiти
далi, покiнчити життя самогубством. Людина приречена на волю (у будь-
яких обставинах, крiм випадку повного пiдпорядкування зовнiшньоï
реальностi, але це теж вибiр). Разом iз проблемою волi виникає
проблема вiдповiдальностi. Людина вiдповiдальна за все, що вiн робить,
за самого себе (Усе, що iз мною вiдбувається, — моє).
Єдине, за що людина не може вiдповiдати, — це за своє
власне народження. Однак у всiм iншому вiн повнiстю вiльний i повинен
вiдповiдально розпоряджатися волею, особливо при экзистенциональном
(судьбоносном) виборi. Перший роман Ж.-П. Сартра Нудота (1938) втiлив
экзистенциалистскую думка про запаморочення, нудотi, що охоплює
людини вiд свiдомостi своєï самiтностi в далекому й
абсурдному свiтi. Нудота — це оповiдання про декiлька днiв життя
Антуана Рокантена, роман написаний у формi щоденникових записiв, як
вiдбиття свiдомостi головного героя, пронизаний гострим вiдчуттям
абсурдностi життя
Рокантен уникає розглядати предмети, людей, тому що
випробовує незрозумiле занепокоєння, дивнi приступи нудоти.
Рокантен подавився речами, очевиднiсть ïхнього iснування
навалюється на нього нестерпною вагою. Не краще обстоит справа й з
миром людських думок. Думки — от вiд чого особливо муторно…
Вони ще гiрше, нiж плоть. Тягнуться, тягнуться без кiнця, залишаючи
якийсь дивний присмак, говорить герой роману. Нудота виникає вiд
того, що речi є i що вони не є я, вiд роздвоєностi
миру й свiдомостi, якi нiколи не зможуть стати гармонiчною спiльнiстю.
Роман зображує хворобу свiдомостi Антуана Рокантена —
вiдраза до абсурдного миру й безвихiднiсть нiгiлiстичного бунту
iнтелiгента Рокантена, що почуває себе зайвим в обезбоженном
свiтi.
Головний герой роману Антуан Рокантен, виявившись у невеликому
провiнцiйному мiстечку Бувиле, пише книгу про маркiза Рольбоне. Рокантен
веде щоденник, головним змiстом якого стають осяяння, пережитi
героєм. Ця низка осяянь складається в сюжет роману, головною
темою якого стає вiдкриття особистiстю абсурду. Вiдкриття
Рокантеном абсурдностi буття вiдбувається в результатi його
зiткнення з навколишнiми предметами. Мир речей i природне буття
виявляються ворожими людськоï суб'єктивностi. Заглибленiсть
суб'єкта в це природне мiсиво, у безформну й мертву
об'єктивнiсть викликає в ньому почуття нудоти.
Достоïнство й свободу особи Сартр бачить у тверезому визнаннi
абсурдностi буття. Рокантен переборює почуття нудоти, привносячись
у ворожий людинi природний мир суб'єктивн, особистiсне почало
