Тема твору: День Перемоги 9 Травня

З раннього дитинства менi запам'яталися врочистi паради, якi
демонструвалися по телебаченню 9 Травня. Стрункi прямокутники вiйськ,
особи сивих генералiв, багатоголосе ура!, урочистi пiснi, дзенькiт
медалей i орденiв, квiти в руках ветеранiв Великоï Вiтчизняноï
вiйни й особи цих людей похилого вiку, на яких одночасно можна було
прочитати й радiсть, i гордiсть, i бiль, i смуток…
Звичайно ж, тодi я не могла зрозумiти всього й сприймала происходящее
просто як свято. Тим бiльше що в нашому будинку в цей день збиралася за
святковим столом вся сiм'я, дорослi поздоровляли один одного, вели жвавi
бесiди. I говорили нам, що це — iсторичний день, що ми повиннi
запам'ятати на все життя. А тi сивi люди, обвiшанi орденами й медалями,
— теперiшнi героï, що захистили нашу краïну вiд
фашистських загарбникiв i подарившие нам щасливе, мирне життя. I ми
пам'ятали… Хоча до кiнця не розумiли, чому в цей святковий день
на очах наших бабусь i дiдусiв з'являються сльози. Але з кожним роком
усе рiдше й коротше стали подiбнi паради. I майже перестали показувати.
А тих, хто був свiдком або участi кому цих великих iсторичних подiй,
стає усе менше до менше. Так що ж — забули, не пам'ятають,
не розумiють?!! Але iсторiï нiколи не дозволяє про себе
забути. Вона живе в серцях, у добутках великих письменникiв i поетiв. I
наше поколiння має можливiсть знайомити з усiма деталями того
страшного часу на сторiнках добуткiв Ю. Бондарева, В. Бикова, К.
Симонова, М. Шолохова, А. Твардовского, К. Воробйова, А. Солженицина др.

• Хто ховає минуле ревниво,
• Той навряд чи з майбутнiм у ладi,

так писав у своєму знаменитому добутку По праву пам'ятi А. Твардовский. I дiйсно, у наш божевiльний час, коли людин i людство втрачають свою особу в погонi за хвилинними задоволеннями, успiхом i наживою, коли з усiх бокiв чутнi розмови про рiст цiн i зниження рiвня життя населення, коли низькопробнi закордоннi фiльми, якими переповнений телевiзiйний ефiр, притупляють свiжiти почуттiв i позбавляють вiдчуття неповторностi власного життя — так важко зупинитися, подумати, зрозумiти, куди йде краïна й людство. Але ж зробити це необхiдно, як необхiдно згадати уроки iсторiï, i вже не по-детски, а серйозно, дорослий^-дорослому-по-дорослому усвiдомити, що не хлiбом єдиним жива людина. Вiд дня перемоги радянських вiйськ над фашистською Нiмеччиною в травнi 1945 року пройшло вже бiльше шiстдесяти рокiв. Не багато залишилося серед нас тих, хто розумiє щире значення цiєï подiï. Ще менше тих, хто взагалi замислюється про: тiм, яка роль цiєï вiйни й перемоги в нiй в iсторiï краïни. Але ж саме зараз прийшов час оцiнити минуле й зробити вiдповiднi висновки. Один iз критикiв ще наприкiнцi 70-х рокiв минулого столiття написав статтю за назвою Не тiльки з фашизмом воюємо, присвячену творчостi Бондарева й Бакланова. Так що ж таке фашизм? Що являє собою те зло, з яким довелося так запекло боротися нашим прадiдам?
Фашизм — це одна з форм тоталiтаризму. Людина в тоталiтарнiй
державi стає рабом i змушена безмовно служити режиму. В 30-40-i
роки в Нiмеччинi правил Гiтлер — теперiшнiй тоталiтарний вождь, що
вбив у своєму народi духовно-моральний змiст, заохочуючи виховання
людина^-зомбi, фанатика, здатного вбивати всiх чужих; не перебираючи,
слiпо виконувати жорстокi накази й бути цiлком вiдданим своєму
вождевi. От як описує це явище К. Симонов у своïй повiстi Це
ми, Господи!..:
Убивали за пiднятий недокурок на дорозi

• Убивали, щоб вiдразу стягнути з мертвого шапку й валянки
• Убивали за голодне пошативание в ладi на етапi
• Убивали за стогiн вiд нестерпного болю вранах.

Убивали заради спортивного iнтересу, i стрiляли не парами й п'ятiрками, а бiльшими етапними групами, цiлими сотнями — з кулеметiв i пiстолетiв-автоматiв! И с цiєю нелюдською, варварською силою зштовхнулися нашi солдати. I неймовiрними зусиллями волi, твердiстю характеру, любов'ю до рiдноï землi позбавили краïну й народ вiд цього жорстокого ворога. Читаючи добутку молодих авторiв воєнного часу, не можна не звернути увагу на одну трагiчну особливiсть. Майже всi вони, так само, як i простi росiйськi люди, усвiдомлювали те, що можна було б назвати можливою необхiднiстю своєï загибелi. Вони знали, на що йдуть, i безстрашно дивилися в очi смертi. Створюючи добутку, схожi на прижиттєвi епiтафiï, вони говорили про поколiння в цiлому, не вiдокремлюючи себе вiд його
Так, Н. Майорiв писав про людей, якi пiдуть не долюбив, не докуривши
останньоï цигарки. Вiн упевнений, що Коли б не бiй, не вiчнi
исканья Крутих шляхiв в останнiй висотi, Ми б збереглися в бронзових
ваяньях, У стовпцях газет, у начерках на полотнi
З добуткiв письменникiв вiйськового рокiв ми довiдаємося про рiзнi
прояви подвигу, що може вiдбуватися не тiльки на поле бою й не тiльки за
допомогою зброï. Головний критерiй героïзму вони вбачають у
моральнiй величi людини, у силi його нескореного духу. От якi слова
присвятив цьому поколiнню, нiчого не пожалели для батькiвщини й для
перемоги, Д. Самойлов:

• Вони шумiли буйним лiсом,
• У них були вiра й доверье.
• А ïх повибило залiзом,
• И лiсу нi, однi дерева
• И начебто день у нас погожий,
• И начебто вiтер тягне до лету…
• Аукаємося ми iз Сережей,
• Але лiсу немає й луни немає.

Безмежно люблячи життя, самi звичайнi росiйськi люди протягом чотирьох довгого рокiв щодня ризикували собою, самовiддано йшли на подвиг, на смерть, щоб тiльки наблизити таку бажану перемогу. Добутку письменникiв про вiйну мiстять iсторичнi факти, образи людей минулого, минулi подiï. Але зверненi цi добутки до наших днiв i до майбутнього. Кожною фразою нагадують вони нам про те, яким повинен бути людина, нагадують про його цiннiсть i його достоïнство, про його право на щастя, про тi моральнi принципи, яким ми повиннi бути вiрнi в будь-яких обставинах
Нехай не кожний iз цих людей увiйшов в iсторiю нашоï краïни,
як Олександр Матросiв або Зоя Космодемьянская, але кожний з них зробив
те, що було в його силах, а якщо було потрiбно, то й понад сили. I
тiльки завдяки цьому вдалося ïм вирвати рiдну землю з лабетiв
фашистських загарбникiв i домогтися перемоги

• Так, зробили все, що могли,
• Хто мiг, скiльки мiг i як мiг
• И були ми сонцем палими,
• И йшли ми по сотнях дорiг
• Так, кожний був поранений, контужений,
• А кожний четвертий — убитий
• И особисто батькiвщинi потрiбний,
• И особисто не буде забутий

Цi рядки належать перу вiдомого поета Б. Слуцкого. I, вчитуючись у них, ми розумiємо велике значення цiєï нелегкоï перемоги для iсторiï всiєï нашоï краïни, для нашого сьогодення, для майбутнього. I тому зараз я назвала б День Перемоги Вдень Пам'ятi — пам'ятi про тих людей, якi вiддали життя за нас i нашу землю, пам'ятi про честь, совiсть, людське достоïнство, що ми не маємо права втрачати. I хочеться звернутися до тих, вiд кого це залежить: Не дозволяйте вбити в людях цю пам'ять! Не позбавляйте ïхнього минулого й… майбутнього!