Бачення свiту в поемi Божественна комедiя, ïï алегоричний змiст

Данте дотримується системи, розробленоï Птоломеєм,
вiдповiдно до якоï Земля -центр
Всесвiту, а навколо неï розташованi Мiсяць, Меркурiй, Венера. Земля
мiститься в центрi Всесвiту, навколо неï обертаються 1 всi планети,
У пiвнiчнiй, складнiшiй частинi Землi, є глибока во-ронка, яка
вершиною свого конуса йде до центру Землi. Це Пекло — осередок
свiтового зла. Вiн утворений нижчою, не-одухотвореною матерiєю,
тому в ньому вiдсутнє свiтло, а грiшники, покаранi найстрашнiше,
не мають жодноï надiï на порятунок.
На пiвденнiй, кращiй частинi Землi, височить гора Чистилище. Там
народжується свiтло, i грiшникам, якi перебувають у Чистилищi,
дано надiю на порятунок. На вершинi гори — Земний Рай.
Далi простягаються сфери небесного Раю, який утворений планетними
сферами. За середньовiчними уявленнями, сфера матерiальна, планета нiби
впаяна в неï. Саме сфера обертається навколо Землi, а разом з
нею i планета. Пiд час обертання вона видає звуки, у кожноï
своя музика , а всi разом сфери утворюють музику.
Назва музика сфер належить Пiфагору. Це поняття набуло широкого
поетичного i фiлософського змiсту: це принцип органiзацiï
гармонiчного, досконалого свiту i образ вищоï сили, яка
здiйснює цю єднiсть, i сама ця вища небесна злагодженiсть.
Та повернiмося до Раю Данте. Отже, Рай — це простiр музики,
досконалоï гармонiï, вищого свiтла, яке виходить з
Райськоï Троянди. Саме тут мешкають душi праведникiв.
Герою Данте належить пройти i Пекло, i Чистилище, i Рай. Перед його
поглядом постане Всесвiт тому що вiн пiднiметься навiть до Емпiрею,
тобто вище останнього зоряного неба. Вiн побачить як утворений Всесвiт
яка сила тримає його i приводить в рух, — одне слово, вiн
зрозумiє, що становить основу життя. Космологiя Данте була
безумовно новим явищем стосовно античних теорiй. А як виглядає
космологiя Данте в наш час^ Звернiмося до фiзики. У 1643 роцi на змiну
античнiй моделi Всесвiту Птолемея — геоцентричноï —
прийшла i утвердилася модель Коперника — гелiоцентрична. Саме на
його основi був розроблений i математично сформульований закон тяжiння
спочатку Йоганном Кеплером, а потiм Iсааком Ньютоном. Закон всесвiтнього
тяжiння, вiдкритий Ньютоном три столiття тому, був визначений настiльки
точно, що його можна i наш час використовувати у розрахунках, що
стосуються супутникiв, планет, космiчних кораблiв.
Щоб вирушити услiд за Данте дорогою пiзнання свiту, потрiбно зрозумiти,
як письменник уявляв Всесвiт. Тому звернемося до космологiï Данте.
У рамках закону тяжiння модель Птолемея втрачала науковий сенс,
знецiнювалася. Але навiть Ньютону не вдалося вiдповiсти на запитання:
чому рух планет є таким? Незважаючи на унiверсальнiсть закону
тяжiння, вiн не розкривав його природу. Через два столiття це питання
було з'ясоване в загальнiй теорiï вiдносностi Альберта Ейнштейна.
Для поетики Божественноï комедiï характерна настанова на
алегоризм.Алегорiя — це образ, завдання якого привернути увагу не
до себе, а до якогось iншого явища чи думки, що прямо не називаються, а
виражаються через його посередництво. Проте всi цi смисли не заперечують
один одного, а поетично спiвiснують, що надає всьому задуму
невичерпноï глибини, бо алегорiя припускає рiзноманiтнi
тлумачення. Так, два смисли ми знаходимо уже в початкових рядках поеми.
Лiс. в якому заблукав поет, — це образ реального лiсу як явища
природи, де блудив лiтературний герой, i алегорiя життєвих незгод,
в якi потрапив Данте-вигнанець.
Алегорiï в творi неоднозначнi. Наприклад, звiрi, що заступають
поетовi шлях у темному лiсi, представленi за традицiйним тлумаченням
символiв: леопард — пiдступнiсть, лев -
жорстокiсть, вовчиця — ненажерливiсть, хтивiсть. Та iснує й
iнше тлумачення: леопард — полiтичнi супротивники Данте, леє-
король Францiï, вовчиця- римське папство. Значення алегорiй
нашаровуються, надаючи змiсту нiби додаткового вимiру На порятунок
приходить оспiвувач слави Римськоï iмперiï, проголошувач
єдиноï всесвiтньоï держави.
Образ Данте слiд розумiти яклюдську грiшну душу, Вергiлiя — як
розсудливий розум, Беатрiче — як католицьку церкву. Пекло i
Чистилище це алегорiя земного буття, подорож поета — земного шляху
людини, в якому вона має керуватися розумом, що упокорює
пристрастi, та вiрою, що дарує свiтло благодатi.