Картини й теми книг Пастернаку

Роман “Доктор Живаго” Пастернак уважав головною справою свого життя. Переживши запекле цькування, воно в груднi 1957 р. писав Е.А. Благiнiнiй, що, незважаючи на випробування, його не залишає радiсть: “Менi пощастило висловитися повнiстю, i <…> художник виявився й у моєму випадку незатертим i нерозтоптаним”.
Пастернак приступився до пiдготовки книги вiршiв “Коли розгуляється” (1956-1958) в 1956 р. Поет збирався включити в книгу вiршi, написанi за останнiй рiк. Серед них було програмне для пiзнього Пастернаку вiрш “Бути знаменитим некрасиво”. У вiршi чутнi торжествуючi ноти людини, що виконала призначення,, що вiдмовлявся вiд свого минулого на користь майбутнього. У вiршах 1956 р. поет продовжив розробку своïх наскрiзних тим: вiрнiсть життя як вищому початку, природi, одухотвореноï людиною. Цi вiршi були тiсно пов'язанi з переделкинским циклом 1941 г.
В 1957 р. був написаний вiрш “Снiг iде”, у якому автор знову звертається до улюбленого образа снiгопаду, прагнучи передати неостановимое, як час, рух падаючого снiгу Роботу над книгою перервала хвороба. Вiн пробув у лiкарнi й санаторiï з березня по серпень 1957 р., а пiсля хвороби закiнчив “Вакханалiю”.
Збiрник вибраних вiршiв планувався на 1957 р., але його видання через скандал з романом було припинено на трохи лет
Пастернак продовжував обробку вiршiв для книги й переписував ïх у зошит, що одержав назву “Коли розгуляється”. Вiн взяв для нового збiрника епiграф iз прози Марселя Пруста. У Пруста Пастернак виявив таке вiдношення вчасно, при якому минуле завжди продовжує iснувати, залишаючись частиною сьогодення. Подiбне розумiння минулого становить змiст книги “Коли розгуляється”. В епiграфi книга названа цвинтарем з написами забутих iмен. У зв'язку iз цим особливий змiст здобуває в останнiй книзi Пастернаку образ “души- скудельници”.
“Картини й теми цiєï книги, — пише про неï син поета Євгенiй Борисович, — осяянi свiтлом i досвiдом пережитого, вiдчуттям близькостi кiнця й вiрностi боргу, радiсним i повним достоïнства свiдомiстю незалежностi свого шляху”. В 1958 р. пiсля новоï хвороби Пастернак пише вiрша “За поворотом” i “Усе збулося”. У них спрямованiсть у майбутнє , незважаючи на передчуття смертi, наповнена радiстю, тому що припускає зустрiч iз вiчнiстю. У вiршах весни 1958 р. “Далека чутнiсть”, “Готовнiсть”, “Майбутнє”, “За поворотом”, “Усе збулося” продовжує по-новому звучати характерне вже для ранньоï творчостi поета бажання “не спотворити голосу життя, що звучить у нас”.