Картини й теми книг Пастернаку

Роман “Доктор Живаго” Пастернак уважав головною справою
свого життя. Переживши запекле цькування, воно в груднi 1957 р. писав
Е.А. Благiнiнiй, що, незважаючи на випробування, його не залишає
радiсть: “Менi пощастило висловитися повнiстю, i <…>
художник виявився й у моєму випадку незатертим i
нерозтоптаним”.
Пастернак приступився до пiдготовки книги вiршiв “Коли
розгуляється” (1956-1958) в 1956 р. Поет збирався включити в
книгу вiршi, написанi за останнiй рiк. Серед них було програмне для
пiзнього Пастернаку вiрш “Бути знаменитим некрасиво”. У
вiршi чутнi торжествуючi ноти людини, що виконала призначення,, що
вiдмовлявся вiд свого минулого на користь майбутнього. У вiршах 1956 р.
поет продовжив розробку своïх наскрiзних тим: вiрнiсть життя як
вищому початку, природi, одухотвореноï людиною. Цi вiршi були тiсно
пов'язанi з переделкинским циклом 1941 г.
В 1957 р. був написаний вiрш “Снiг iде”, у якому автор знову
звертається до улюбленого образа снiгопаду, прагнучи передати
неостановимое, як час, рух падаючого снiгу Роботу над книгою перервала
хвороба. Вiн пробув у лiкарнi й санаторiï з березня по серпень 1957
р., а пiсля хвороби закiнчив “Вакханалiю”.
Збiрник вибраних вiршiв планувався на 1957 р., але його видання через
скандал з романом було припинено на трохи лет
Пастернак продовжував обробку вiршiв для книги й переписував ïх у
зошит, що одержав назву “Коли розгуляється”. Вiн взяв
для нового збiрника епiграф iз прози Марселя Пруста. У Пруста Пастернак
виявив таке вiдношення вчасно, при якому минуле завжди продовжує
iснувати, залишаючись частиною сьогодення. Подiбне розумiння минулого
становить змiст книги “Коли розгуляється”. В епiграфi
книга названа цвинтарем з написами забутих iмен. У зв'язку iз цим
особливий змiст здобуває в останнiй книзi Пастернаку образ “души-
скудельници”.
“Картини й теми цiєï книги, — пише про неï
син поета Євгенiй Борисович, — осяянi свiтлом i досвiдом
пережитого, вiдчуттям близькостi кiнця й вiрностi боргу, радiсним i
повним достоïнства свiдомiстю незалежностi свого шляху”. В
1958 р. пiсля новоï хвороби Пастернак пише вiрша “За
поворотом” i “Усе збулося”. У них спрямованiсть у
майбутнє , незважаючи на передчуття смертi, наповнена радiстю,
тому що припускає зустрiч iз вiчнiстю. У вiршах весни 1958 р.
“Далека чутнiсть”, “Готовнiсть”,
“Майбутнє”, “За поворотом”, “Усе
збулося” продовжує по-новому звучати характерне вже для
ранньоï творчостi поета бажання “не спотворити голосу життя,
що звучить у нас”.