Вишневий сад як приклад чеховськоï п'єси

Згадаймо оповiдання А. П. Чехова. Лiричний настрiй, пронизлива смуток i
смiх … Такi i його п'єси — п'єси незвичайнi, а
тим бiльше здавалися дивними чеховським сучасникам. Але саме в них
яскравiше i тлубже найбiльше проявилася Акварельний фарб письменника,
його проникливий лiризм, його пронизує точнiсть i вiдвертiсть.
Будь-яка п'єса Чехова має кiлька планiв, i те, що говорять
героï, — аж нiяк не те, що приховує за ïх
реплiками сам автор. А те, що вiн приховує, може бути, зовсiм не
те, що вiн хотiв би донести до глядача … Вiд цiєï
багатоплановостi — труднощi з визначенням жанру. Наприклад,
Вишневий сад сам автор назвав комедiєю. Але ж п'єса-то
сумна! .. Так у чому ж справа?
Як вiдомо з самого початку, маєток приречене; приреченi i
героï — Раневська, Гаєв, Аня i Варя — ïм
нема на що жити, нема на що сподiватися. Пропонований Лопахiн вихiд для
них неможливий. Сад для них символiзує минуле, якусь давню,
прекрасне життя, коли все було легко i просто, i навiть вмiли сушити
вишню i возами вiдправляти до Москви … Але тепер сад постарiв,
врожайнi роки рiдкiснi, спосiб приготування вишнi забутий …
Постiйне неблагополуччя вiдчувається за всiма словами i вчинками
героïв … I навiть надiï на майбутнє , висловленi
одним з найбiльш дiяльних героïв — Лопахiн, —
непереконливi. Непереконливi i слова Петi Трофимова вся Росiя наш сад,
треба працювати. Адже сам Трофiмов — вiчний студент, який нiяк не
може приступити до якоï-небудь серйозноï дiяльностi. -
Негаразди i в тому, як розвиваються вiдносини мiж персонажами, i в
ïх розмовах. Кожен говорить про те, що його цiкавить в даний
момент, i не слухає iнших. Героям Чехова властива трагiчна
глухота, тому в дiалогах мiшається важливе i дрiбне, серйозне i
дурне.
У п'єсi, як i в людському життi, перемiшанi обставини трагiчнi
(матерiальнi труднощi, нездатнiсть героïв до дiï) i комiчнi
(наприклад, падiння Петi Трофимова зi сходiв в найбiльш напружений
момент). Скрiзь видно розлад, навiть у тому, що слуги ведуть себе, як
пани. Фiрс говорить, порiвнюючи минуле й сьогодення, що все враздробь.
Iснування цiєï людини нiби нагадує молодим, що життя
почалося давно, ще до них. Символiчно й те, що його забувають у
маєтку …
I знаменитий звук розiрваноï струни — це теж символ. Якщо
натягнута струна — готовнiсть, рiшучiсть, дiєвiсть, то що
лопнула — кiнець. Правда, є ще неясна надiя, адже пощастило
ж сусiднього помiщику Симеонова-Пищику: вiн не краще за iнших, а в нього
те глину знайшли, то пройшла залiзниця. Аня — та просто впевнена в
майбутньому. Але везiння — це випадковiсть, яку не треба зводити в
абсолют; Анiна ж впевненiсть — вiд молодостi. П'єсами Чехова
взагалi не властиво розставляти акценти, давати однозначнi
характеристики i чiтко визначати майбутнi шляхи.
Життя i сумна, i весела. Вона трагiчна, непередбачувана, — про це
i говорить письменник у своïх п'єсах. I тому так важко
визначити ïх жанр — адже автор водночас показує всi
сторони нашого життя …