Твiр вiдгук: Поезiя Твардовського

Олександр Iсайович Солженицин у своïх лiтературних спогадах
Буцалося теля з дубом захоплювався почуттям мiри в О. Т. Твардовського,
вiн писав, що, не маючи волi сказати повну правду про вiйну,
Твардовський зупинявся перед усякою неправдою ледве не на останньому
мiлiметрi, але нiде цього бар'єра не переступав. Прочитавши цi
рядки, менi схотiлося довiдатися побiльше про Твардовського, про його
життя, прочитати добутки поета. Збiрник його вiршiв став моєю
настiльною книгою, i я iз задоволенням перечитую його знову й знову.
Поезiя Твардовського — своєрiдна поетична енциклопедiя
часу, це епiчна й лiрична й драматична iсторiя нашоï краïни.
Майже всi найголовнiшi подiï цiєï iсторiï вiдбилися
у творчостi Олександра Трифоновича: колективiзацiя — в Краïнi
Мурави, Велика Вiтчизняна вiйна — в Василi Теркiнi i в Будинку в
дороги, пiслявоєннi роки у поемi За далечiнню — далечiнь i,
звичайно, у лiрику з ïï рiзноманiттям тематики. Героï
добуткiв Твардовського — люди рядовi, не генерали нового життя, а
ïï солдати. Василь Теркiн — один з таких солдатiв. Вiн
герой поеми, що є вершиною поетичноï спадщини О. Т.
Твардовського.
Василь Теркiн — справдi народна поема. Мало в нашiй краïнi
найдеться людей, хто не любить цього героя. Менi в поемi найбiльше
подобається мова , образний, народний. Вiршi його запам'ятовуються
самi по собi, мимоволi. Захоплює ïï незвичайнiсть i
задушевнiсть, немов ти знову зустрiвся зi старим другом, якого тобi
представляти не треба. Разом з героєм ти переживаєш трагiчнi
фронтовi буднi, що випали на частку солдатiв. Стискають серце й торкають
за душу рядка поеми, що стали безсмертними:

• Переправа, переправа!
• Берiг лiвий, берiг правий.
• Снiг шорсткий, крайка льоду…
• Кому пам'ять, кому слава, кому темна вода,
• Нi прикмети, нi слiду.

Василь Теркiн став одним з моïх улюблених лiтературних героïв. Вiн по душi менi своïм життєлюбством. Часом вiн мерзне, голодує, не має звiсток вiд рiдних, вiн на фронтi, де щодня смерть, де нiхто не зачарований вiд осколка-дурня, вiд будь-якоï дурноï кулi. Але Теркiн не сумує, живе й радується життю:

• Дозволите доповiсти коротко й просто:
• Я великий мисливець жити рокiв до дев'яноста.

Пiд час вiйни, бачачи навколо смерть i насильство, важко не зачерствiти, не стати жорстоким, не зневiритися в собi. Твардовський показує, що в найважчi хвилини зберегти щиросердечне здоров'я допомагав природний солдатський гумор. Коли хто-небудь iз солдатiв падав духом, Теркiн, душу солдатськоï компанiï, мiг однiєю жартiвливою фразою пiдняти настрiй товариша:

• Не горюй, у нiмця це не останнiй лiтак…

У поемi Василь Теркiн менi найбiльше подобається глава Смерть i воïн, у якiй Василь, поранений, лежить i замерзає. I чудиться йому, що прийшла Смерть i кличе його iз собою. Мене захоплюють мужнiсть i стiйкiсть стiкаючою кров'ю солдата, що веде суперечку зi Смертю. I чого, здавалося, триматися за це життя, де вся радiсть — те мерзнути, то рити окопи, то боятися, що вб'ють тебе? Але не готовий Василь Теркiн, щоб легко здатися Косою: Буду плакати, вити вiд болю, гинути в полi без слiду. Але тобi по добрiй волi Я не здамся нiколи.

• I воïн перемагає Смерть.

У поемi Теркiн на тiм свiтi, мене скорили розумна, ïдка сатира й чудовий гумор Твардовського. У поемi пiдданi осмiянню й сам батько народiв, i система, ïм створена. Дiя, перемiщена iз землi на те свiтло, створює дивний ефект: ми не тiльки бачимо вбогiсть i непотрiбнiсть системи, але i явну антигуманiстичну ïï спрямованiсть. Ми бачимо подiл суспiльства на категорiï, таємнiсть, повну обюрокраченiсть, спроби вiдокремити нашу систему вiд усього свiту стiною. Зовсiм iншу грань поетичного таланта О. Т. Твардовського я вiдкрила для себе його лiрику. Його мовлення пластичне, багата фарбами, заходами, звуками, густо населеного миру. Ми бачимо рожеву пiну березового соку зi свiжих пнiв, голубою весняна пара над полями, важкого грака над першою борозною. Яскравi й соковитi фарби, якими поет описує природу, що прокидається, розбурхують уяву, i ми немов почуваємо заходи весняного лiсу.
I звичайно, у лiрику поета-фронтовика вiйськова тема залишається
однiєï з основних. Вiршi Я вбитий пiд Ржевом, У той день,
коли закiнчилась вiйна, Партизанам Смоленщини i багато iншi Твардовський
присвятив воïнам, що впали й живим, якi не щадили себе заради життя
на землi.
О. Т. Твардовський не уник загальноï сумноï долi —
необхiдностi вихваляти вождя, всi великi й страшнi переломи. Але я
поважаю й люблю Твардовського за те, що вiн одним з перших у радянськiй
лiтературi почав боротьбу проти сталiнiзму. За те, що вiн, будучи
редактором журналу Новий свiт, всупереч небажанню багатьох, опублiкував
повiсть нiкому тодi не вiдомого письменника О. I. Солженицина Один день
Iвана Денисовича. За поему Теркiн на тiм свiтлi, за образ створеного
ïм простого росiйського солдата Василя Теркiна. I за те, що почував
свою особисту вiдповiдальнiсть за страшнi подiï в нашiй
iсторiï й виносив своє покаяння на суд читачiв.