Про що просить послухати Володимир Маяковський?

Я можу зовсiм впевнено сказати, що вiрш В. Маяковського Послухайте!
— це елемент душi поета. Послухайте! Таким вигуком кожний з нас
дуже часто перериває своє мовлення, сподiваючись бути
почутим i понятим. Лiричний герой вiрша не просто вимовляє, а
викрикує це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих на
Землi людей на хвилюючу його проблему. Поет як би сперечається з
уявлюваним опонентом, людиною недалекою i приземленою, обивателем,
мiщанином, переконуючи його в тiм, що не можна миритися з байдужнiстю,
самiтнiстю, горем.
Це не скарга на байдужу природу, це скарга на людську байдужiсть. Весь
дух вiрша такий, який буває, коли ведеться гостра дискусiя,
полемiка, коли тебе не розумiють, а ти гарячково шукаєш аргументи,
переконливi доводи i сподiваєшся, що зрозумiють, зрозумiють. От
тiльки пояснити треба як треба, знайти найважливiшi i точнi вираження.
Якби у лiричного героя зовсiм не було надiï на розумiння, вiн би
так не переконував, не перестерiгав, не хвилювався… Остання строфа
вiрша починається так само, як i перша, з того ж слова. Але
авторська думка в нiй розвивається зовсiм по-iншому, бiльш
оптимiстично, життєстверджуючi у порiвняннi з тим, як вона
виражена в першiй строфi. Останнє речення питальне. Але, по сутi,
воно стверджувальне. Адже це риторичне питання i вiдповiдi не
вимагає. Розташовуючи вiрш драбинкою, В.Маяковський домiгся того,
що кожне слово стає значимим, вагомим. Рима В. Маяковського
незвичайна, вона як би внутрiшня, чергування складiв не явне, не
очевидне, i завжди несподiване. А як виразна ритмiка його вiршiв! Менi
здається, ритм у поезiï Маяковського — саме головне.
Спочатку народжується вiн, а потiм вже думка, iдея, образ. Деякi
думають, що вiршi В. Маяковського треба кричати, надриваючи голосовi
зв'язки. Так, у нього є вiршi для площ. Але в раннiх вiршах
переважають iнтонацiï довiрчостi, iнтимностi. Вiдчувається,
що поет тiльки хоче здаватися грiзним, зухвалим, впевненим у собi. Але
насправдi вiн не такий. Навпаки, В. Маяковський самотнiй i неприкаяний,
i душа його жадає дружби, любовi i людського розумiння.
У цьому вiршi немає неологiзмiв, настiльки звичних для стилю В.
Маяковського. Послухайте! — схвильований i напружений монолог
лiричного героя. Поетичнi прийоми, використовуванi В. Маяковським у
цьому вiршi, на мiй погляд, дуже виразнi. Фантастика (уривається
до Бога) природно сполучається зi спостереженнями автора над
внутрiшнiм станом лiричного героя, Ряд дiєслiв —
уривається, плаче, просить, клянеться — передає не
тiльки динамiку подiй, але i ïхнє емоцiйне розжарення.
Жодного нейтрального слова, всi дуже i дуже виразнi, експресивнi, i,
менi здається, саме лексичне значення, семантика дiй-дiєслiв
указує на крайню загостренiсть почуттiв, вiдчутих лiричним
героєм. Iнтонацiя вiрша не гнiвна, викривальна, а сповiдальна,
довiрча, боязка i невпевнена. Можна сказати, що голоси автора i його
героя найчастiше зливаються повнiстю, i роздiлити ïх неможливо.
Висловленi думки i що виплеснулися, що прорвалися назовнi почуття героя,
безперечно, хвилюють самого поета. У них легко уловити ноти тривоги
(ходить тривожний), сум'яття. Величезне значення в системi зображувально-
виразних засобiв у В. Маяковського має деталь. Портретна
характеристика Бога складається лише з єдиноï деталi
— у нього жилава рука. Епiтет жилава настiльки живий, емоцiйний,
зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, вiдчуваєш у
ïï венах пульсуючу кров. Мова йде про небо, про зiрки, про
Всесвiт. Лiричний герой вiрша Послухайте! i є той хтось, для кого
без зоряного неба немислиме життя на Землi. Вiн метається,
страждає вiд самiтностi, нерозумiння, але не упокорюється з
ними. Розпач його така велика, що йому просто не перенести це беззоряне
страждання. Вiрш Послухайте! — розгорнута метафора, що має
великий алегоричний змiст. Крiм насущного хлiба, нам потрiбна ще i мрiя,
велика життєва мета, духовнiсть, краса. Нам потрiбнi зiрки
перлини.
В. Маяковського хвилюють вiчнi фiлософськi питання про змiст людського
буття, про любов i ненависть, смерть i безсмертя, добро i зло. Однак в
зорянiй темi поетовi далекий мiстицизм символiстiв. При цьому В.
Маяковський нi в якiй мерi не уступає поетам-мiстикам у польотi
фантазiï, вiльно перекидаючи мiст вiд земноï твердинi до
безмежного неба, космосу. Безумовно, такий вiльний полiт думки був
пiдказаний В. Маяковському тiєю епохою, коли здавалося, що людинi
пiдвладно все. I незалежно вiд того, у якi тони пофарбованi астральнi
образи, сатиричнi або трагiчнi, його творчiсть перейнята вiрою в Людину,
у ïï розум i велике призначення.
Пройдуть роки, затихнуть страстi, росiйськi катаклiзми перетворяться у
нормальне життя, i нiхто не буде вважати В. Маяковського тiльки
полiтичним поетом, що вiддав свою лiру лише революцiï. На мiй
погляд, це самий великий з лiрикiв, i вiрш Послухайте! — шедевр
росiйськоï i свiтовоï поезiï.