Проблема народного щастя в поемi Некрасова Кому на Русi жити добре

Я лiру присвятив народу своєму, — писав Некрасов у вiршi
Елегiя . Народна тема хвилювала письменника як нiяка iнша, тому вiн
присвятив ïй поему-епопею Кому на Русi жити добре. Композицiя поеми
будується за законами класичного народного епосу: вона
складається з окремих, щодо автономних частин i глав: частина 1
— Пролог, частина 2 — Мiзинок, частина 3 — Селянка i
т.д. Зовнi цi частини пов'язанi з темою дороги: сiм мужикiв мандрують по
Росiï, намагаючись знайти вiдповiдь на вiчне питання: Кому живеться
весело, привiльно на Русi?
И вже в першiй строфi Прологу ставиться основна проблема поеми —
проблема народного щастя. Семеро селян iз Заплатова, Неєлова,
Дирявина, Знобишина й iнших сiл (назви яких говорять самi за себе)
затiяли суперечка про те, чи можливо щастя для простого селянського
люду? Вони висловлюють своï припущення й доходять висновку, що
щасливими на Русi можуть бути помiщик, чиновник, пiп, мiнiстр
государевий i цар. Але нiхто з мандрiвникiв не представляє як
можливого щасливчика нi селянина, нi солдата, нi ремiсника. I не
випадково некрасовские мандрiвники не згадують про щастя звiльненого
селянина. Згадаємо, як сам Некрасов озивався про реформу 1861 р.:
Народ звiльнений, але чи щасливий народ?
Селяни завзято хочуть знайти щасливця на Русi й шукають правду про
незалежне щастя, заздрячи вiльно лiтаючому птенчику: А все-таки ти,
пташинка мила, сильнiше мужика. Незважаючи на те що в них повно турбот i
лих, вони не нарiкають на свою долю й невибагливi у своïх бажаннях:
ïм би тiльки хлiбця, так огiрочкiв, так по жбанчику холодного
квасу. Крiм мандрiвникiв, що шукають щастя, поема знайомить нас iз
iншими яскравими представниками простого народу. Одним з них є
Яким Нагой, для якого щастя полягає в тому, щоб трудитися,
зливаючись iз землею-матiнкою-землею, i одержувати гiдний урожай. На
прикладi того, як Яким рятує пiд час пожежi дорогi картиночки, а
його дружина — iкони, ми бачимо, наскiльки духовнi цiнностi
дорожче для простого народу, чим матерiальний добробут, про яке Яким
зовсiм забув. Iнший мужик, що знає цiну й щастю, i нещастю,
— колишнiй мiрошник Єрмил Гирин.
У главi Щасливi мандрiвники ходять у святковiй юрбi народу й шукають
щасливих, обiцяючи обдарити горiлкою. До них пiдходить самий рiзний люд:
i дячок, для якого щастя — у вiрi, в благодуше-стве; i баба,
щаслива вiд того, що в неï вродився врожай рiпи; i солдат, що вижив
пiсля небезпечних боïв, голоду й поранень. Пiдходять до
мандрiвникам i каменотес, i двiрська людина, i вбогi, i злиденнi, якi
по-своєму трактують щастя й у бiльшостi випадкiв лукавлять, щоб
одержати горiлки. Про щастя ъ поемi говорять не тiльки люди з нижчих
станiв, але й тi, хто жив багато, але з якихось причин розорився й
пiзнав нестаток i лиха: помiщики, чиновники й iншi
Але, пож??луй, самий головний голос, що оспiвує щастя народне, це
голос Гриши Добросклонова. З пiсень його ясно, що щастя можна домогтися
тiльки чесною й праведною працею, боротьбою. Сам Гриша — син дячка
й батрачки, вiн разом iз братом на власному досвiдi випробував голод i
вбогiсть i вижив завдяки добротi народу. Гриша зумiв зберегти любов, що
заповнила його серце й визначила його шлях
Так, на власному прикладi, Гриша призиває всiх мандрiвникiв i
iнший народ жити сумлiнн-no-совiстi, чесно працювати й боротися за
своє щастя в що б те не стало