Шлях Шекспiра вiд Комедiï помилок до Сну в лiтню нiч

Сон у лiтню нiч — найбiльш романтична iз всiх комедiй
Шекспiра. Це чарiвна феєрiя, i ще Бєлiнський вiдзначив,
що поряд з Бурою Сон у лiтню нiч являє собою
зовсiм iнший свiт творчостi Шекспiра, нiж його iншi драматичнi
добутки — мир фантастичний. У цiй комедiï великий
реалiст вiддався на волю своєï уяви
Вiн наповнив п'єсу вигаданими, фантастичними iстотами, представив
подiï в такому незвичайному видi, що в глядача створюється
враження, схоже на те, яке буває пiд час сновидiнь. Так, це сон
— сон у лiтню нiч, коли мiсяць м'яким свiтлом опромiнює
нiжно шарудливу пiд легким вiтерцем листя дерев i в шереху нiчного лiсу
чудиться якесь дивне й таємниче життя. Бєлiнський писав, що
в цiй п'єсi образи героïв носяться перед нами, немов тiнi
в прозорому сутiнку ночi через рожеву завiсу зорi, на рiзнобарвних
хмарах, витканих з ароматiв квiтiв….
Але навiть фантазiя нiколи не буває в Шекспiра вiдiрваноï вiд
земноï реальностi. Як i сновидiння, вона виткана з елементiв життя,
i, подiбно тому як у снi є своя логiка, так є вона й у цiй
комедiï. Рiзнорiднi мотиви склали основу цього вигадливого сну а
лiтню нiч
У такому саме лiсi й розгортається перед нами вся дiя Сну в
лiтню нiч. Це одна iз самих поетичних комедiй Шекспiра. Вона робить
дивно чарiвне враження зовсiм неповторним сполученням реальностi й
фантастики, серйозноï й смiшного, лiрики й гумору. Все це спаяно в
Шекспiра так мiцно й органiчно, що критичний аналiз, що розкладає
цю єднiсть на окремi елементи, руйнує поетичну цiлiснiсть
добутку
Зате, з iншого боку, може бути, вiн якоюсь мiрою проллє свiтло на
задум Шекспiра й засобу, застосованi ïм для його здiйснення. У
комедiï два основних плани дiï — реальний i
фантастичний. Але усерединi кожного з них є ще своï
градацiï. Вони втiленi в сюжетнi мотиви, що становлять дiя
комедiï, а воно складається з п'яти елементiв. Сон у лiтню
нiч — казка, повна чарiвноï принадностi, що малює
вигаданий мир, у якому труднощi й протирiччя життя переборюються легко,
по помаху чарiвництва. Це казка про людське щастя, про свiжi юнi
почуття, про принаднiсть лiтнього лiсу, у якому вiдбуваються
чудесноï й незвичайноï iсторiï
Художня смiливiсть Шекспiра виявилася в тiм, як невимушено сполучив вiн
найтоншу поезiю iз самою низинною прозою, чарiвну фантастику з фарсом.
Саме тому, що вiн уже усвiдомлював силу свого мистецтва, вiн мiг так
посмiятися над ремiсниками з ïхнiм примiтивним театром i прагненням
до натуралiстичних подробиць. Ми не знаємо точно, як ставилася
комедiя Сон у лiтню нiч шекспiрiвською трупою
Навiть якщо деякi машиннi пристосування й застосовувалися при
постановцi, в основному театр того часi мiг розраховувати головним чином
все-таки на те, що глядач зумiє багато чого уявити. Весь сюжет
комедiï — це смiливий полiт творчоï фантазiï
драматурга, i вiд глядача була потрiбна здатнiсть пiддатися грi уяви
художника, перейнятися нею, забувши про всi розумовi вимоги
натуральностi й правдоподiбностi. Ми можемо сказати, що iронiя
пронизує не тiльки сюжет комедiï, але й всю ïï
художню структуру. Автор як би говорить нам: усе, що ви бачите,
звичайно, фантазiя, жарт, але й у фантазiï, i в жартi є
частка правди
Сон у лiтню нiч — найбiльш романтична iз всiх комедiй
Шекспiра. Це чарiвна феєрiя, i ще Бєлiнський вiдзначив,
що поряд з Бурою Сон у лiтню нiч являє собою
зовсiм iнший свiт творчостi Шекспiра, нiж його iншi драматичнi
добутки — мир фантастичний. У цiй комедiï великий
реалiст вiддався на волю своєï уяви Вiн наповнив
п'єсу вигаданими, фантастичними iстотами, представив подiï
в такому незвичайному видi, що в глядача створюється враження,
схоже на те, яке буває пiд час сновидiнь. Але навiть фантазiя
нiколи не буває в Шекспiра вiдiрваноï вiд земноï
реальностi. Як i сновидiння, вона виткана з елементiв життя, i,
подiбно тому як у снi є своя логiка, так є вона й у цiй
комедiï. Рiзнорiднi мотиви склали основу цього вигадливого сну а
лiтню нiч. Англiйська природа й типи, узятi з англiйського життя,
сучасноï Шекспiровi, сусiдять iз рисами культури й побуту
пiвденних краïн. Дiя вiдбувається Вафинах.
Правитель Афiн має iм'я Тезея, одного з популярнейших героïв
античних переказiв про скорення греками войовничого племенi жiнок
— амазонок. На царицi цього племенi, Iполитовi, i жениться Тезей.
Юнi героï комедiï Лизандр i Деметрий, Гермия й Олена, схожi на
образи iталiйських комедiй Шекспiра Що ж стосується ремiсникiв
— Основи, Пигви, Дудки й iнших, то вони були списанi Шекспiром iз
сучасноï йому англiйського життя. I лiс, що, судячи з ремарки в
текстi, повинен бути неподалiк вiд Афiн, звичайно, зовсiм не грецький
лiс
У комедiï два основних плани дiï — реальний i
фантастичний. в Снi в лiтню нiч Шекспiр зобразив комедiю любовi.
Якщо любов може пiдняти людину до висот щирого героïзму, як ми це
бачимо в Ромео й Джульетте, то бувають i такi життєвi
ситуацiï, коли захопленiсть своєю пристрастю робить людини
смiшним. Любов iнодi змушує людини робити дивнi, вигадливi вчинки.
Про цьому дуже ясно говорить у комедiï мудрий Тезей. Коли людина
керується тiльки почуттям, вiн нерiдко помиляється. Почуття
оманнi, i людина, пiддавшись уявi, може помилитися у своïх
прихильностях. Так, Деметрию здається спочатку, що вiн любить
Гермию, а потiм його почуття переноситься на Олену, i вiн
переконується в тiм, що перший потяг було помилковим
Ми знаємо, що в комедiï метаморфоза почуттiв юнакiв i дiвчин,
що бiгли в афiнський лiс, викликана чарами того чарiвного квiткового
соку, що Добрий Малий Робiн вичавив ïм в очi. Але якщо тут випадок
представлений у фантастичному образi веселого лiсового духу, те це лише
символ того, що може вiдбутися з людиною й у реальному життi, коли збiг
обставин змусить його мiняти своï симпатiï й прихильностi
самим несподiваним образом. Ця мiнливiсть почуттiв i ослiплення,
викликуване ними, досягають своєï кульмiнацiï тодi, коли
Титания пiд впливом чарiв закохується в Основу, як якби вiн був
дивним красенем. Комiчне, отже, проявляється в Снi в лiтню
нiч як вигадлива гра людських почуттiв, що змушують героïв
робити дивнi вчинки й мiняти своï симпатiï самим непоясненим
образом
Весь цей масив комедiï проникнуть найтоншою iронiєю, з який
Шекспiр дивиться на дивнi примхи людського серця. I якщо вiн
посмiюється над цими героями, що проявляють мiнливiсть почуттiв,
то в смiху його немає й тiнi осуду або сарказму. Це казка про
людське щастя, про свiжi юнi почуття, про принаднiсть лiтнього лiсу, у
якому вiдбуваються чудеснi й незвичайнi iсторiï. Художня смiливiсть
Шекспiра виявилася в тiм, як невимушено сполучив вiн найтоншу поезiю iз
самою низинною прозою, чарiвну фантастику сфарсом.
Саме тому, що вiн уже усвiдомлював силу свого мистецтва, вiн мiг так
посмiятися над ремiсниками з ïхнiм примiтивним театром i прагненням
до натуралiстичних подробиць. У веселiй i легкiй комедiï стикаються
мир людей i чарiвний мир фей. Обидва мири не однорiднi нi в соцiальному
вiдношеннi — Шекспiр виводить на сцену герцога й ремiсникiв, нi в
хронологiчному — давньогрецькi персонажi Тезей i Iполита дивляться
подання акторiв-аматорiв шекспiрiвськоï епохи, нi, нарештi, у
генетичному — за кожним колом персонажiв ховається своя
традицiя яка по-своєму трансформується
Оберон i Титания беруть участь як рiвноправнi персонажi в основнiй
дiï й грають не тiльки допомiжну роль, захищаючи Тезеєвi й
допомагаючи закоханим. У комедiï розiгрується i ïх
власна любовна iнтрига, у яку залученi люди: приводом для сварки
стає приймак Титании — хлопчик, син померлоï жiнки, а
наслiдком сварки — пристрасть Титании до Мотка. Перетворивши фей у
персонажiв, Шекспiр надiляє ïхнiми характерами: видозмiнюючи
загальнi традицiйнi риси, вiн змiшує ïх з конкретними,
iндивiдуальними. У лицарськiй лiтературi, а слiдом за нею й у
ренесансноï могутнiсть фей проявлялося головним чином у ïхнiх
вiдносинах з людьми. Разом з тим цi могутнi парфуми мають чисто людськi
риси й властивостi. Вони люблять, ревнують, сваряться, обвинувачуючи
один одного в невiрностi. Титания горда, перекiрлива й у той же час
нiжна й чутлива. Наполегливий, хитрий i глузливий Оберон приборкує
неï, поставивши в смiшне положення. Феï так само мiнливi, як i
люди, мiняється навiть тон ïхнього мовлення Образи в
трагедiях Шекспiра Гамлет i Король Лiр.
Сутнiсть трагiзму в Шекспiра завжди полягає в зiткненнi двох почав
— гуманiстичних почуттiв, тобто чистоï й шляхетноï
людяностi, i вульгарностi або пiдлостi, заснованих на користi й
егоïзмi. По думцi Шекспiра, доля кожноï людини є
результат взаємодiï його характеру й навколишнiх обставин.
Шекспiр iз залiзною логiкою показує, як кращi люди,
найблагороднiший, розумнi й обдарованi, гинуть пiд натиском темних сил
(Гамлет, Лiр), з якою легкiстю зло часом опановує душею людини й
до яких жахливих наслiдкiв це приводиться